Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

25.01.1843 р. До Г. С. Тарновського

25 січня 1843 р. С.-Петербург С.-П.бург, 25 января 1843.

Спасибі вам, Григорій Степанович, що ви мене таки не забуваєте, ще раз спасибі. А я вже думав, що мене всі одцурались, аж бачу – ні, єсть ще на світі хоч один щирий чоловік. Чув я, що ви нездужали, але думав, що так тілько, звичайне по-панському. Аж як розказав мені Дараган, то я аж злякався. Слава Господові, що минуло, цур йому, щоб і не згадувать. А ось що, шкода, що ви сю зиму не приїхали, у нас була виставка в Академії і дуже добра.

А тепер через день дають «Руслан[а] и Людмилу». Та що то за опера, так ну! а надто як Артемовський співа Руслана, то так, що аж потилицю почухаєш, далебі правда! добрий співака, нічого сказать. От вам і все, що тут робиться. Василій Іванович вернувся із Італії ще товщий, як був, і розумніший і добріший, дякує вам і кланяється. Карл Павлович байдики б'є собі на здоров'я, а «Осада Пскова» жде літа. Михайлов кончив вашу картину добре. Штернберг пише мені, що він нездужав, але тепер вичуняв і вам кланяється, бо він дума, що ви в Петербурге.

А я… чортзна-що, не то роблю що, не то гуляю, сновигаю по оцьому чортовому болотові та згадую нашу Україну. Ох, якби-то мені можна було приїхать до солов'я, весело б було, та не знаю, спіткали мене прокляті кацапи так, що не знаю, як і випручаться. Та вже ж як-небудь вирвусь хоч після Великодня і прямісінько до вас, а потім уже дальше. Ще ось що, намалював я се літо дві картини і сховав, думав, що ви приїдете, бо картини, бачте, наші, то я їх кацапам і не показував. Але Скобелев таки пронишпорив і одну вимантачив, а друга ще в мене, а щоб і ця не помандрувала за яким-небудь москалем (бо це, бачте, моя «Катерина»), то я думаю послать її до вас, а що вона буде коштувать, то це вже ваше діло, хоч кусок сала, то й це добре на чужині.

Я намалював Катерину в той час, як вона попрощалася з своїм москаликом і вертається в село, у царині під куренем дідусь сидить, ложечки собі струже й сумно дивиться на Катерину, а вона сердешна тіль не плаче та підіймає передню червону запащину, бо вже, знаєте, трошки теє… а москаль дере собі за своїми, тілько курява ляга – собачка ще поганенька доганя його та нібито гавкає. По однім боці могила, на могилі вітряк, а там уже степ тілько мріє. Отака моя картина. Коли вподобаєте, добре, а ні, то на горище, поки я приїду, а вже коли приїду, то не виганяйте місяць або другий, бо в мене і на Україні, окроме вас, нема пристанища, а я вам що-небудь намалюю. Спасибі вам і за ласкаве слово про дітей моїх «Гайдамаків». Пустив я їх у люди, а до ції пори ще ніхто й спасибі не сказав. Може, й там над ними сміються так, як тут москалі зовуть мене ентузіастом, сиріч дурнем. Бог їм звидить, нехай я буду і мужицький поет, аби тілько поет, то мені білше нічого і не треба. Нехай собака лає, вітер рознесе. Ви, спасибі вам, боїтеся мені розказувать про людей – цур їм, покоштував уже я цього меду, щоб він скис.

Бачив я вчора вашого хлопця рисунки, добре, дуже добре, тілько треба йому другого майстра, бо він тілько яблука та огірки і малює, а це така річ, що серце не нагодуєш. А з його був би добрий маляр, бо воно хлоп'я до всього беруче.

Обіцянку пришлю вашим дівчатам к Великодню, а може, й раньше, коли впораюсь. Тілько не ту, що вам писав, а іншу, по-московському скомпоновану. Щоб не казали москалі, що я їх язика не знаю. Бувайте здорові, нехай з вами діється все добре, і не забувайте щирого вашого Т. Шевченка.


Примітки

Подається за автографом (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 212). На автографі є ескіз «Катерини».

Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. – № 5. – С. 5 – 6).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. – СПб., 1911. – Т. 2. – С. 346 – 347.

Дараган – найімовірніше, Дараган Максим Якович, спільний знайомий Шевченка і Г. Тарновського. У 1834 р. він закінчив Ніжинську гімназію. Працюючи у Міністерстві державних маєтностей, М. Я. Дараган через Г. Тарновського міг познайомитися з Шевченком. З контексту випливає, що він привіз від Г. Тарновського передачу і листа, на якого й відповідає поет.

у нас була виставка в Академії… – Мова йде про художню виставку в Академії мистецтв у вересні 1842 р., на якій експонувалася акварель Шевченка «Група жебрачок, які сплять» [Указатель художественных произведений, выставленных в залах Императорской Академии художеств. – С. 8]. Малюнок не розшуканий.

«Руслан и Людмила» – опера М. І. Глинки за мотивами однойменної поеми О. С. Пушкіна. Написана 1842 р., а 27 листопада того ж року на сцені Маріїнського театру відбулася прем’єра.

Артемовський – С. С. Гулак-Артемовський.

Василій Іванович вернувся із Італії… – Григорович Василь Іванович (1786 – 1865) – конференц-секретар Академії мистецтв (з 1829 по 1859 р.), викладач теорії та історії мистецтв. Ще до викупу з кріпацтва за дозволом В. І. Григоровича Шевченко відвідував рисувальні класи Товариства заохочування художників, подавав на розгляд свої малюнки. В автобіографії поет відносить своє знайомство з В. І. Григоровичем до 1837 р., коли «И. М. Сошенко представил его конференц-секретарю Академии художеств В. И. Григоровичу с целью освободить его от горестного состояния. В. И. Григорович просил о нем В. А. Жуковского». З допомогою В. А. Жуковського і К. П. Брюллова Шевченка було викуплено на волю 22 квітня 1838 р., і на знак цієї події поет присвятив В. І. Григоровичу поему «Гайдамаки».

Карл Павлович – К. П. Брюллов.

«Осада Пскова» – картина, над якою працював тоді К. П. Брюллов, присвячена одному з епізодів Лівонської війни 1558 – 1583 рр. – битві російських військ 8 вересня 1581 р. під керівництвом І. П. Шуйського і О. І. Хворостиніна з польсько-литовськими військами на чолі з Стефаном Баторієм. У повісті «Художник» Шевченко високо оцінював як масштабність задуму художника, так і його мистецьке втілення.

Михайлов кончив вашу картину добре. – Михайлов Григорій Карпович (1814 – 1867) – російський художник, учень і послідовник О. Венеціанова, товариш Шевченка по Академії мистецтв. Тут ідеться про картину «Три возраста», виконану Г. К. Михайловим на замовлення Г. С. Тарновського.

Штернберг Василь Іванович (1818 – 1845) – художник-пейзажист. Його малюнки Шевченко високо цінив, присвятив йому поезію «Іван Підкова» у «Кобзарі» 1840 р. У 1840 р. вони жили на одній квартирі в Петербурзі.

намалював я се літо дві картини… Але Скобелев таки пронишпорив і одну вимантачив… – Крім «Катерини», йдеться, очевидно, про акварель «Група жебрачок, які сплять», яку «вимантачив» комендант Петропавлівської фортеці генерал Скобелев Іван Микитович (1778 – 1849). І. М. Скобелев писав повісті під псевдонімом «Русский инвалид». У щоденнику 8 липня 1857 р. Шевченко назвав його «балагуром».

до ції пори ще ніхто й спасибі не сказав. – Першим позитивно відізвався про «Гайдамаків» Є. П. Гребінка у примітці до першого розділу поеми, що публікувався в альманасі «Ластівка» (СПб., 1841. – С. 371). Схвальні відгуки про поему вмістили журнал «Маяк» (1842. – № 8. – с. 82 – 106), «Литературная газета» (1842. – № 15. – С. 312 – 313), «Москвитянин» (1843. – № 11); В. Белінський опублікував гостро негативну рецензію в пародійному стилі, вбачаючи у поемі лише вульгарність, штучність, малоросійські літературні штампи [Отечественные записки. – 1842. – № 5. – Отд. 6. – С. 12 – 14].

Може, й там над ними сміються так, як тут москалі зовуть мене ентузіастом, сиріч дурнем. – Йдеться про критику, яка глузувала з селянської мови, не визнавала прав і можливостей розвитку української літератури, пророкувала, що така мова повинна «по воле судеб исчезнуть, умереть в архивах» (Северная пчела. – 1840. – № 101). Такі відзиви про українську літературу і, зокрема, про свою творчість, Шевченко міг чути і в усних розмовах.

Бачив я вчора вашого хлопця рисунки… – Особа не встановлена.

Тілько не ту, що вам писав, а іншу, по-московському скомпоновану. – У попередньому листі від 26 березня 1842 р. Шевченко обіцяв Г. Тарновському вислати «Мар’яну-черницю», але вислав її О. Корсуну для публікації в альманасі «Сніп». Тепер обіцяє вислати російську поему «Слепая», написану 1842 р. Іншого твору російською мовою на той час у нього не було.

В. Є. Шубравський

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 6, с. 21 – 22 (текст), с. 313 – 315 (примітки).