Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

22.04 – 8.05.1857 р. До М. М. Лазаревського

22 квітня – 8 травня 1857 р. Новопетровське укріплення 22 апреля 1857.

Христос воскресе, брате мій любий!

Удався ж мені сьогорішній Великдень! Такого святого радостного Великодня у мене ще й зроду не було. Якраз 7 апреля прийшла до нас почта і привезла твою дорогую посылку и твое радостное письмо от 17 генваря. Я трохи не одурів, прочитавши його. Та ще як закурив твою сигару (я десять літ уже не курив сигари), то як закурив твою гавану, то так мені, друже мій єдиний, запахло волею, що я заплакав, як тая дитина. От що ти наробив з моїми старими очима. Нехай тобі Господь милосердий заплатить за твою сердечную роботу. Та же самая почта привезла мені письмо із Чорноморці і 25 р[у]б[лів] грошей от Я. Кухаренка (Семен його повинен знать). Але Кухаренко про волю мені нічого не пише. Та та же самая почта із Петербурга привезла мені письмо і грошей 16 руб[лів] от А. Марковича с товарищами. Се буде син того самого Николая Марковича, що написав «Малороссийскую историю». З батьком його ми були колись великії приятелі. А сина його, сего самого Андрія, то я, здається, що й не бачив. А може й бачив, то ще дитиною. Найди його там та поцілуй за мене, мій друже єдиний. Воно квартирує в Почтамтской в доме Логинова.

Так от який у мене був Великдень! І чим я заплачу вам, брати мої, земляки мої щирії, чим заплачу я вам за моє велике свято! За мої сердечные, радостные слезы! Слезами і нічим білше. Як побачиш Куліша, поцілуй його за книги, що він мені подарував, а особливо за «Записки о Южной Руси». Такої розумної книги, такого чистого нашого слова я ще не читав. Може, він і розсердиться на мене за те, що я його алмазный подарок, «Записки о Южной Руси», послав на Чорноморію Кухаренкові. Так що ж! Скажи, не втерпів. І як він, крий його Мати Господня! не видасть второго тома, то не тілько я, ти, всі земляки наші і вся славянщина проклене його і назове брехуном. Так і скажи йому. А Білозерський, кажеш, поїхав жениться додому. Нехай йому Бог помага. От ще щира християнська душа. Поцілуй його за мене, як побачиш.

Яка там моя картина була у Єзучевського, єй-богу, не знаю. Розиграли, кажеш, в лотарею, і вона досталася тобі. О мої добрії, мої щирії други! Нехай вас Бог так не забуде, як ви не забули, не покинули мене, безталанного, на чужині в неволі. Я нікуди не поїду, друже мій єдиний, як пошле мені Господь милосердний волю, хіба тілько по дорозі заїду в Чорноморію на який тиждень, а там прямо в столицю до вас, до вас, други мої, брати мої. Мені здається, що я одурію, як побачуся з вами, мої ріднії, мої единые!

Сегодня, 22 апреля, прийшла друга почта з Гур'єва і не привезла нічого офіціального насчет моєї отставки, і я не знаю, що і думать. Може, то форма требує такої проволоки? Не знаю, дождуся і третьої почти, що там буде, бо мені, бачиш, хотілося прибавить до цього письма два слова: «Я свободен». Тілько два слова і нічого білше, друже мій єдиний.

Лихий його знає, де той Осипов дівся. І Писемського, кажеш, немає в Петербурге. А «Княгиня», пишеш, у якогось Н. Д. Не знаю, хто се Н. Д. Якби «Княгиню» взяв на свої руки Куліш, чи не лучше б було? Та й «Матроса» прибгав би до «Княгини», та причепурив би їх гарненько, та й пустив би в люде. Дармограй написав уже и вторую часть «Матроса», в которой уже резче обозначилась общая идея рассказа. А в третій він дума уже выставить наголо свою нехитрую фантазию. Але коли-то те буде? А може, й буде коли-небудь. Треба підождать.

Не пишу тобі, друже мій єдиний, сьогодня білш нічого, бо нема чого писать, та і голова в мене сьогодня неначе позичена у москаля-коробейника або неначе клоччям начинена. А все-то те лихо почта наробила. Підожду другої почти, чи не веселіша буде. Ось-ось трохи не забув! Чом ти мені нічого не пишеш про Василя і про Федора?

Чорти їх батька знають, що се вони зо мною роблять. І досі ще нема нічого із корпусу. Добивають вони мене, недолюди, не боячися Бога! А нудьга, нудьга! Я ще зроду такої нудьги не коштував. Ні до чого руки не лежать. А в голові така нехворощ, що й ради не дам. Читаю по одному листочку в день біографію Гоголя, читаю та й боюся, може, й по листочку не стане, поки-то прийде той одпуск. Грошей у мене тепер дуже небагато, але якби дав Бог тую волю, то можна було б позичить трохи, щоб до Москви або Чорноморії допхаться, а там уже я не загину. Ти мені пишеш про фотографію. Не робіть нічого, брати мої, други мои милые, поки я з вами не побачусь. З сією почтою не напишу тобі: «Я свободен», чи не дасть Бог з будущою. Нудно мені, тяжко мені, друже мій єдиний. Думав собі, чи не легше буде, як з тобою поговорю хоч на папері. Ще гірше. Перо з руки випадає. На посылку твою тілько дивлюся і білш нічого, в руки нічого взять не хочеться. Бувай здоров, мій друже єдиний! Цілую тебе, Семена, Куліша і всіх моїх і твоїх земляків, добрих і щирих, таких, як ти. Не покидайте мене, други мої, брати мої милії!

8 мая.


Примітки

Подається за автографом (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 154).

Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. – № 3. – с. 6 – 8) з деякими неточностями й пропусками.

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. – СПб., 1911. – Т. 2. – С. 406 – 407.

Відповідь на лист М. М. Лазаревського від 17 січня 1857 р. [Листи до Тараса Шевченка. – С. 78 – 79].

письмо із Чорноморії і 25 р[у]б[лів] грошей от Я. Кухаренка… – Лист Я. Г. Кухаренка від 18 грудня 1856 р. див.: Листи до Тараса Шевченка. – с. 76 – 77.

Семен – С. С. Гулак-Артемовський.

письмо і грошей 16 руб[лів] от А. Марковича с товарищами. – Лист від А. М. Маркевича від 25 жовтня 1856 р. див.: Листи до Тараса Шевченка. – с. 75.

Се буде син того самого Николая Марковича, що написав «Малороссийскую историю». – М. А. Маркевича.

Як побачиш Куліша, поцілуй його за книги, що він мені подарував, а особливо за «Записки о Южной Руси». – Див. лист до Я. Г. Кухаренка від 22 квітня 1857 р. та примітку до нього.

я його алмазний подарок, «Записки о Южной Руси», послав на Чорноморцю Кухаренкові. – Книжка надіслана не була (див. лист до Я. Г. Кухаренка від 22 квітня 1857 р.).

А Білозерський, кажеш, поїхав жениться додому. – У січні 1857 р. В. М. Білозерський одружився з Надією Олександрівною Ген (1828 – 1912), перекладачкою, істориком. Шевченко познайомився з нею після повернення до Петербурга.

Яка там моя картина була у Єзучевського… – Про картину Шевченка, що була у В. О. Єзучевського, згадувалося в листі І. В. Гудовського до Шевченка від 22 вересня 1845 р.: «Єзучевський і Галуза вам кланяються. Картина ще не розіграна» [Листи до Тараса Шевченка. – С. 37]. Оскільки у власності М. М. Лазаревського була лише одна олійна картина Шевченка – «Селянська родина» (1843), то упорядники десятитомного Повного зібрання творів Т. Г. Шевченка слушно вважають, що в обох листах йдеться саме про неї.

Сегодня, 22 апреля, прийшла друга почта з Гур’єва і не привезла нічого офіціального насчет моєї отставки… – Військовий міністр підписав відношення про дозвіл царя звільнити Шевченка від військової служби з забороною в’їзду в обидві столиці 1 травня 1857 р. [Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. – С. 279].

Лихий його знає, де той Осипов дівся. – Це відгук на повідомлення М. М. Лазаревського у згаданому листі: «Об Осипове я говорил Семену и сам спрашивал, да не чуть такого тут».

І Писемського, кажеш, немає в Петербурге. – З листопада 1856 р. О. Ф. Писемський працював співредактором журналу «Библиотека для чтения».

А «Княгиня», пишеш, у якогось Н. А. – Білозерського Миколи Даниловича (1800 – 1879) – чернігівського поміщика, двоюрідного брата В. М. і М. М. Білозерських. Познайомився з Шевченком 1847 р. на хуторі Мотронівка на весіллі у П. О. Куліша та О. М. Білозерської. М. М. Лазаревський писав Шевченкові у згаданому листі: «”Княгиня”, кажется, теперь у Н. Д. Бел[озерского], с которым буду видеться и возьму. Отдал ее Кулиш ему, а Кулиш теперь в Москве…».

Дармограй написав уже и вторую часть «Матроса»… – 8 грудня 1856 р. Шевченко повідомляв М. М. Лазаревського: «…если и будет вторая часть этого рассказа, то не весьма скоро». Отже, друга частина повісті написана між 8 грудня 1856 р. і 22 квітня 1857 р. (виходячи із змісту, закінчення листа, починаючи зі слів «Чорти їх батька знають, що се вони зо мною роблять. І досі ще нема нічого із корпусу», Шевченко дописав 8 травня).

Чом ти мені нічого не пишеш про Василя і про Федора? – В. М. та Ф. М. Лазаревських.

Читаю по одному листочку в день біографію Гоголя… – Йдеться про видання, надіслане Шевченкові А. М. Маркевичем (див. лист до А. М. Маркевича від 22 квітня 1857 р. та примітку до нього).

Ти мені пишеш про фотографію. – Радячи Шевченкові повертатись саме до Петербурга, М. М. Лазаревський у згаданому листі писав: «Тут есть добрые знакомые, при помощи которых можно устроить фотографический и дагерротип[ный] станок и иметь кусок хлеба на всю жизнь».

В. Л. Смілянська

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 6, с. 125 – 127 (текст), с. 403 – 404 (примітки).