Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

4 – 5.12.1857 р. До П. О. Куліша

4 – 5 грудня 1857 р. Нижній Новгород 5 декабря 1857 г.

Спасибі тобі, Богу милий друже мій великий, за твої дуже добрі подарунки, і особливе, спасибі тобі за «Чорну раду». Я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз, і все-таки не скажу більш нічого, як спасибі. Добре, дуже добре ти зробив, що надрюкував «Чорну раду» по-нашому. Я її прочитав і в «Руській беседі», і там вона добра, але по-нашому лучче. Розумний, дуже розумний і сердечний эпилог вийшов; тілько ти дуже вже, аж надто дуже, підпустив мені пахучого курева; так дуже, що я трохи не вчадів.

Не знав я, що в тебе єсть «Москалева криниця» і «Чернець» од Щепкіна, а то б я тобі послав що-небудь інше. У мене багато дечого зібралось через десять літ, та не знаю, що мені робить з моїм добром, – як його пустить в люде.

Спасибі тобі за «Наймичку». Чи не найдеш там у панночки-хуторяночки в альбомі мого «Івана Гуса»? Добре було б, якби найшов, а то шкода буде, як пропаде.

Що се за дивний, чудний чолов'яга Л. Жемчужников! Поцілуй його за мене, як побачиш. Ще ось що. Чи багато в тебе преномерантів на «Записки о Южной Руси»? Боже мій, як би мені хотілося, щоб ти зробив свої «Записки о Южной Руси» постоянным периодическим изданием на шталт журнала. Нам з тобою треба б добре поговорить о сім святім ділі. Зроби ти ось що. Старий Щепкін на тім тижні хоче до мене приїхать в гості; а що, якби і ти, молодий, забіг за ним в Москву та вкупочці і прилетіли б до мене. Дуже б, дуже б добре ви зробили, други мои искренний! Тут би ми порадились з старим майстром і насчет твоїх «Записок», і насчет мого нікчемного добра. Прилітай, мій голубе сизий, хоч на тиждень, хоч на один день. Може, Варенцов не виїхав ще з Петербурга: то от би з ним разом і приїхав. Я жду тебе, а ти стань мені за рідного брата: поцілуй свою любу жіночку за мене і за себе, та й гайда на залізний шлях.

Поцілуй Маркевича за мене за його ноти; добре, дуже добре, а особливо «Морозенко»: він мені живісінько нагадав нашу милую безталанную Україну. Цілую Михайла, Федора і Семена. Федорові скажи, що я вчора бачився з Кебером, і він його цілує.

Остаюся, ждучи тебе, мій друже єдиний! Остаюся твій искренний Т. Шевченко.

Чи не трапиться в тебе «Літопись» Величка? Як поїдеш, то возьми з собою, а як не поїдеш, то передай Варенцову.


Примітки

Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. – № 5. – с. 9-11). Дата в першодруці «5 декабря 1857 г.» уточнюється за записом у щоденнику Шевченка від 4 грудня 1857 р.: «Написал письмо Щепкину и Кулишу. Прошу их, друзей моих великих, отложить всякое житейское или служебное попечение и приехать ко мне недели на две…».

Датується 4 – 5 грудня 1857 р., Нижній Новгород.

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. – СПб., 1911. – Т. 2. – С. 418 – 419.

Відповідь П. О. Куліша, датовану орієнтовно серединою грудня 1857 р., див.: Листи до Тараса Шевченка. – с. 96 – 97.

Спасибі тобі… за «Чорну раду». – Див. примітку до листа до М. М. Лазаревського від 29 листопада 1857 р.

Я її прочитав і в «Руській беседі»… – У щоденнику 26 жовтня 1857 р. Шевченко занотував: «Заходил к Варенцову и взял у него для прочтения два номера, 2 и 3, “Русской беседы”». Саме в цих номерах журналу за 1857 р. був опублікований російський варіант роману П. Куліша «Чорна рада».

тілько ти дуже вже, аж надто дуже, підпустив мені пахучого курева… – В епілозі до журнального варіанта роману «Чорна рада» П. Куліш, з цензурних міркувань не називаючи імені Шевченка, писав про нього як про «нашего вещего поэта, который весь проникнут духом своего народа и выражает свои чувства истинно народным словом» (Русская беседа. – 1857. – № 3. – С. 141). Прочитавши ці слова, Шевченко так відгукнувся в щоденнику 26 жовтня 1857 р.:

«В эпилоге к “Черной раде” П. А. Кулиш, говоря о Гоголе, Квитке и о мне грешном, указывает на меня Как на великого самобытного народного поэта. Не из дружбы ли это?»

Не знав я, що в тебе єсть «Москалева криниця» і «Чернець» од Щепкіна, а то б я тобі послав що-небудь інше. – Див. лист до М. М. Лазаревського від 29 листопада 1857 р. та примітку до нього.

Спасибі тобі за «Наймичку». Чи не найдеш там у панночки-хуторяночки в альбомі мого «Івана Гуса»? – У лютому 1857 р. вийшов другий том збірника «Записки о Южной Руси», укладеного П. Кулішем, де анонімно вміщено поему «Наймичка», нібито знайдену упорядником в альбомі якоїсь хуторянської панночки. Насправді твір опубліковано за списком А. І. Лизогуба, виконаним для Л. М. Жемчужникова, який і передав його П. О. Кулішеві.

«Першодрук являв собою контамінований текст двох рукописних списків поеми – Л. Тарновської і Л. Жемчужникова, перший з яких відбивав найраніший відомий нам текст твору, а другий – через список-посередник А. Лизогуба – текст альбому “Три літа”, але без поправок олівцем» [Бородін В. С. Збірка Шевченка «Три літа» // Радянське літературознавство. – 1975. – № 4. – С. 76 – 77].

Автограф поеми «Єретик» («Ян Гус») при арешті поета 1847 р. був відібраний разом з альбомом «Три літа» й став відомий лише в 1906 р.

Що се за дивний, чудний чолов’яга Л. Жемчужников! – Жемчужников Лев Михайлович (1828 – 1912) – український та російський художник і гравер, учень К. Брюллова, фольклорист. Автор мистецьких творів з українською тематикою, зокрема шевченківською. Познайомився з Шевченком 1860 р. у Петербурзі.

як би мені хотілося, щоб ти зробив свої «Записки о Южной Руси» постоянным периодическим изданием на шталт журнала. – Близько 15 грудня 1857 р. П. Куліш відповідав:

«Про журнал я й не помишляю. Не наше се діло, Тарасе. Утонеш в журналі без слави й без пам’яті. Нехай хто інший веде журнал, а ми помагатимемо; то се так! Нам треба писать у тому роді, которий єсть наше праведне достояніє, і що вже нехай хто інший хоть як потіє, а нічого такого не втне. Журнальна ж премудрость не велике диво, і багато знайдеться до сього діла мистеців. Нехай собі мізкують на здоров’є!» [Листи до Тараса Шевченка. – С. 96].

Старий Щепкін на тім тижні хоче до мене приїхать в гості… – Див. лист до М. С. Щепкіна від 4 – 5 грудня 1857 р. та примітку до нього.

Прилітай, мій голубе сизий, хоч на тиждень, хоч на один день. – У вищезгаданому листі П. Куліш відповів: «Не подобає мені, друже мій Тарасе, їздить на розмову з тобою […] Мені сей з’їзд не зашкодив би, а тобі певно зашкодить» [Листи до Тараса Шевченка. – С. 96].

Може, Варенцов не виїхав ще з Петербурга… – Див. лист до М. М. Лазаревського від 29 листопада 1857 р. та примітку до нього.

Поцілуй Маркевича за мене за його ноти… – Йдеться про опубліковані в другому томі «Записок о Южной Руси» (С. 209 – 256) «Малороссийские народные песни, положенные на ноты для пения и фортепьяно Андреем Маркевичем. Тетрадь первая».

Цілую Михаила, Федора і Семена. – Братів Лазаревських та С. С. Гулака-Артемовського.

я вчора бачився з Кебером… – Кебер Густав Васильович – лікар, помічник керуючого Нижегородською удільною конторою. 3 грудня 1857 р. Шевченко записав у щоденнику:

«Сегодня посетил меня Густав Васильевич Кебер. Гость совершенно неожиданный. Он большой приятель Ф. Лазаревского, и тот, уезжая из Нижнего, поручил ему увидеться со мною, и добрейший Густав Васильевич сегодня исполнил поручение своего и моего друга».

Чи не трапиться в тебе «Літопись» Величка? – Це чергова спроба дістати початкові томи історичної праці С. Величка «Летопись событий в Юго-Западной России в XVII-м веке» (Т. 1 – 4. – К., 1848 – 1864), виданої Київською комісією для розгляду давніх актів (див. докладніше: Листи до Тараса Шевченка. – С. 307 – 308).

В. Л. Смілянська

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 6, с. 145 – 146 (текст), с. 421 – 423 (примітки).