Артист

Тарас Шевченко

Повість. Переклав Олександер Кониський

Автобіографічна повість – то не автобіографія. Це в першій лінії таки повість, твір штуки. Через те все те, що входить у неї з життя того, що її пише – все воно має свою вагу, та тільки другорядну. Життєписний матеріал такої повісти не все достеменнісінько мусить відповідати дійсному життю письменника. Важне тільки, щоб він підходив до будівлі, задуманої автором, щоб не псувала її цілості – ця суміш правди з видумками, та «Dichtung und Wahrheit» мовляв Гете.

В Шевченка була думка, дати своїм «Артистом» малюнок страждальницького життя людини з долів суспільства, закріпаченої, але ж людини, з божою іскрою таланту, що рветься здійснити свою молодечу мрію, стати митцем, і, як то часто буває: припадок, добрі люди – доводять його до воріт вимріяного світа, але ж той самий припадок, і знов таки люди та, головно, життєва непрактичність ведуть його до упадку. Це річ, яка на протягу віків безнастанно повторяється і вказує на те тільки, яким терням застелений шлях того раба суспільних відносин – та який той шлях ховзький, якщо такому рабові вдасться на нього ввійти. Це Шевченковий задум, це та канва, на якій він виткав у зір; до взору ж дало матеріал його власне життя. З нього взяв він туди все те, що підходило до взору – решту доробила фантазія поета.

До взору чудово вкладалося життя поета в Ширяєва, а далі «Карло Великий» – Брюлов, постать якого виткана щодо виразності нарівні з самим героєм повісти, Жуковський, Венеціанов, викуп із неволі, Штернберг і, головно, незабутній добродій його, маляр Сошенко з Богуслава, устами якого веде Шевченко ціле оповідання, і далі життя на волі, зносини з приятелями, й багато, багато інших дрібничок, які кидають світло на його розвиток, світогляд і т. д. Решта – то вже видумка, що дає заокруглення цілій повісти.

Історик літератури, біограф Шевченка буде цікавитися тими життєписними подробицями; критик зверне на них увагу настільки, наскільки, при його аналізі повісти, вони сяк, чи так укладатимуться в рамки цілого твору, і з того боку буде їх оцінювати. Для читача матиме й одне і друге значення, хоч, по правді сказати, українського читача більше цікавитимуть автобіографічні риси, бо вони дають йому змогу створити собі хоч приблизний образ великого Кобзаря з тих часів, пізнати його чуле серце, благородну душу, зазнайомитися з його тодішніми культурними й мистецькими інтересами та виловити хоч промінчик справжнього світла з тої темряви поглядів, які панували ще донедавна, наче б то Шевченкові не доставало освіти. «Артист» дає на ті закиди належну відповідь.

Через те й український читач менше звертатиме увагу на саму будову повісти, на манеру її писання, манеру, що панувала тоді в московському письменстві – повість писана по-московськи й належить до московського письменства – і хоч при читанні, може, будуть його вражати її недоліки, то все ж він із великим зацікавленням її прочитає, бо з неї вигляне йому обличчя Шевченка, осяяне його власним світлом. Звичайно, що при тому всьому йому не важко буде замітити, що найдрібніший ліричний віршик Шевченка, коли-небудь ним прочитаний, без порівняння глибше вразив його душу, ніж це досить просторе оповідання.

Написав Шевченко «Артиста» в Новопетровському форті з кінцем 1856 р., коли режим там став уже легший, і новий начальник, майор Усков, дозволив йому писати, хоч, що правда, нишком, та ще з умовою, щоб він писав по-московському (українське слово могло накликати більшу біду!). Повість появилася вперше в журналі «Киевская старина» в 1887 (книжка 1 – 3), а опісля у збірному виданню московських писань Шевченка; в 1888 р., що теж появилося заходом «Киевской старины» в Києві (Поэмы, повести, рассказы, писанные на русском языке).

Досі друкувався «Артист» у перекладі на українську мову тричі. Найстарший (і найкращий) переклад належить О. Я. Кониському; він появився у львівській «Зорі» 1894 р., й опісля відбиткою в 3-у томі «Кобзаря», видання Ом. Огоновського («Художник» – автобіографічна повість Т. Шевченка). Звідтіля його передрукувало видавництво «Вік» (Т.Шевченко: Повісти, Київ, 1901 р.) і Дмитро Дорошенко в повному виданню творів Шевченка («Художник» – автобіографічна повість Т. Шевченка, Катеринослав, 1914 р.). Крім того, є ще переклад Ю. Романчука в його виданню творів Т. Шевченка («Артист» – повість автобіографічна, Львів 1912 р.) і Б. Лепкого, теж у збірному виданню Шевченка («Артист» – повість автобіографічна, Київ – Лейпціг, 1919 р.). Обидва останні видання з поясненнями.

До цього видання ми таки взяли переклад Кониського. Хоч він являється неповним (може, це вина тодішніх львівських редакторів) – так за те в ньому мова дуже гарна, складня народна, і сам Кониський дуже старався підробитися під Шевченковий стиль. Але ж наше видання дечим різниться від дотеперішніх видань перекладу Кониського. В ньому пороблено, за іншими редакторами, окремі розділи, подоповнювано пропущені місця – і, головно, вигладжено мову. Річ у тому, що в часах Кониського не було ще усталених висловів на деякі абстрактні тямки (захват, уявлення…), він уживав силу неологізмів, які в мові не прийнялися, користувався подекуди московськими словами [1]) й т.д. – і редакція усунула всі ті недоліки.

Цікаво, що «Артист» появився гарним перекладом і на німецьку мову (Taras Schewtschenko – Der Kunstler, Roman, übersetzt von Arthur Seelieb, Leipzig 1912). Переклад теж зроблено з українського видання Кониського.

Василь Верниволя [Василь Сімович].

Примітки

1. На зразок подаємо заміни декілька московських слів українськими: художник – артист, митець, прекрасніший – дуже гарний, обезображувати – опоганювати, зужити – вразити, баловство – потурання, восхит – захват, воображіння – уява, пойняти – схопити й т. д. Стрічаються й польські слова, наприклад, здання – погляд, міркування, виображіння – уявлення й т. д…

Подається за виданням: Тарас Шевченко Артист. Повість. Переклав О. Кониський. – Київ-Лейпціг: Українська накладня [без року, орієнтовно 1922 – 1925 рр.] – 192 с.