В Астрахані

Павло Зайцев

У привезеному морською поштою наказі командир батальйону, повідомляючи капітана Косарева про звільнення із служби Шевченка, наказував вислати його до Уральську, де стояв штаб батальйону. Косарев звернувся з рапортом до коменданта Ускова, прохаючи його видати наказ про те, щоб Шевченка, разом із чотирма засланцями-поляками, амністованими, як і він, забрав найближчий поштовий човен, що попливе до Гур’єва, і просив коменданта забезпечити Шевченка й його товаришів «провіантом і морською провізією» на 7 день.

На другий день по одержанні офіційної вістки про свободу Шевченко просив коменданта Ускова не висилати його до Уральську, але Усков сказав йому, що не може видати перепустки через Астрахань до Петербурґу, бо не знає змісту наказу, присланого до штабу корпусу. «Зовсім зайві 1000 верст віддалять від мене хвилину найблаженнішого щастя», – записав поет у щоденнику, але він помирився вже з цією конечністю, відмовляючись мимоволі від задуманої «мальовничої, спокійної і дешевої подорожі Волгою», навіть сподівався за допомогою оренбурзьких друзів поправити свої фінанси.

Від Уральську до Оренбургу було вже недалеко, а з присланих друзями грошей він уже значну частину витратив. Човен до Гур’єва мав відійти не раніше, як 8 серпня, але 31 липня Усков несподівано згодився видати Шевченкові перепустку просто до Петербурґу, бо вже бували такі прецеденти: солдатів, які відмовлялися від грошей на подорож, що їх видавали в штабі в Уральську, Усков уже звільняв від такої зайвої й далекої подорожі. Шевченко теж від тих грошей відмовився. Був дуже вдячний «доброму Іраклію» і, щасливий, попрощавшись із нечисленними своїми справжніми друзями, 2 серпня просто рибальським човном відплив від негостинних скелястих берегів своєї семилітньої «незамкнутої тюрми» просто до Астрахані.

На четвертий день, тобто 5 серпня 1857 року, рибальський човен щасливо прибув до Астрахані, і з човна вийшов поет-засланець – неголений, у старій шапці, в білому солдатському кітелі, в стоптаних солдатських чоботах, у туркменському верблюжому «чапані» на плечах, з великою напівпустою торбою в руках і з кількадесятьма карбованцями в кишені.

Ішов вулицями великого портового міста, цікаво придивляючись до цієї південно-східної «Венеції», що, не зважаючи на певну мальовничість, виглядала, як «величезна безладна сіра купа сміття», увінчана «зубчастими білими стінами Кремлю і струнким, пишним, з п’ятьма банями собором московської архітектури XVII століття». Шукав, де б пообідати і знайти нічліг, і не знайшов ні того, ні другого, – у ресторані йому не могли дати «навіть звичайної юшки». Обурювався, що така несподіванка зустріла його саме в Астрахані, «в місті, що половину величезного російського царства годує осетриною». На щастя, знав адресу новопетровського плац-ад’ютанта Бурцева, що перебував тоді в Астрахані, й знайшов у нього і обід, і притулок.

Уже в день приїзду довідався, що пароплав до Нижнього відпливає не раніше, як за два тижні. Мимохіть довелося йому зробитися «оглядачем цього брудного міста», цього, як казав, «негостинного улуса».

Проходячи раз головною вулицею коло одного будинку, звернув увагу на пишного швейцара й побачив напис: «Дом Сапожникова». Був це дім небожа того інженера Сапожникова, маляра-аматора, що виплачував йому колись стипендії як скарбник Т-ва заохочення митців. У домі його пізнав ще в 1842 році його небожа, хлопчика Сашу, що був тепер «діамантовою зіркою астраханського обрію й безплатним астраханським метрдотелем», але власне ці «пишні вади» старого знайомого спинили поета. По кількох днях довелося йому покинути помешкання Бурцева, що саме тоді мав оженитися. Найняв собі комірчину за 20 копійок на добу, ходив по Астрахані, придивлявся до життя калмиків, оглядав докладно, як досвідчений археолог, місцеву старовину, переглядав у бібліотеці журнали, серед яких були й нові, що про їх існування й не знав.

15 серпня українець лікар Муравський, довідавшись про перебування Шевченка в Астрахані, розніс цю вістку по місті. Перший прийшов до Шевченка Ів. Клопотовський, колишній студент Київського Університету, що знав поета ще з Києва. Колишніх студентів-киян була тут ціла численна група, і українців, і поляків, і вони взяли поета в веселий полон. Один із них, Тимош Зброжек, 15 серпня розповів про перебування Шевченка в Астрахані Сапожникову, і 16 серпня поет відновив своє давнє знайомство з астраханським мільйонером, якого знав іще «пустуном-школярем у дитячій курточці». Серед зустрінутих тут земляків-киян, що переважно скінчили університет у кінці 1840-их рр., живою була традиція Кирило-Мефодіївського братства, і всі вони були палкими прихильниками Шевченкової музи. Ще рік тому російський повістяр Олексій Писемський, що відвідав Новопетровський форт, писав нашому поетові з Астрахані:

«Бачив я на одній вечірці щось із 20 Ваших земляків, що, читаючи Ваші вірші, плакали з захоплення й вимовляли Ваше ім’я з побожністю. Я сам письменник, а іншої слави та популярности, як ця заочна пошана, не бажав би; і хай усе це буде Вам потіхою в Вашому безрадісному житті».

Тепер це товариство земляків мало щастя висловити свою пошану самому поетові. Велика була його радість: тріумфом зустріли його ці освічені молоді педагоги й лікарі, і він, утішений, по тижневому бенкетуванні з ними, писав у щоденнику: «Дякую вам, благородні, безкорисливі друзі мої! Ви обдарували мене такою радістю, таким повним щастям, яке я ледве вміщаю в своєму вдячному серці. І пам’ять про ці найщасливіші дні я вписую не до прозаїчного журналу свого, – я занесу її до скарбниці свого серця».

Матеріальні труднощі, що їх він мав, теж несподівано були розв’язані. Сапожников збирався їхати до Нижнього Новгорода й замовив для себе й своєї родини цілий пароплав «Князь Пожарский». Він запропонував Шевченкові окрему безплатну каюту. Втішений поет повернув до каси пароплавного товариства квиток, за який заплатив був 5 карбованців, щоб його «віддали дурно першому-ліпшому бідакові». Капітан пароплава Кішкін пустив на причеплену до пароплава баржу аж п’ятьох бідаків. Приємні несподіванки зустрічали тепер поета на кожному кроці, – і цей Кішкін, як виявилося, був давній знайомий, іще з петербурзьких часів. Усе складалося якнайкраще.

23 серпня пароплав відплив до Нижнього Новгорода.