Доля могили
Павло Зайцев
У середині 1880-их років на Шевченковій могилі замість дубового хреста поставлено дуже високий, гарної роботи залізний хрест із бронзовим, позолоченим рельєфом голови поета в профіль. Опанувавши Україну, совєтська влада зняла той хрест, і в 1931 р. його заступив незграбний стовп-обеліск. У 1939 р. споруджено тут великий пам’ятник із постаттю Шевченка, вилитою з бронзи і встановленою на постаменті на терасі високої вежі.
Здалека, з лівого берега Дніпра видно цю вкриту деревами чудового парку гору-могилу… Здалека бачать її всі ті, що пливуть повз Канів Дніпром. Мільйони українців із півдня і з півночі України припливали сюди Дніпром, приходили пішки і приїздили з заходу й зі сходу. Переважно припливали. Припливають і тепер і все припливатимуть, приїздитимуть і прилітатимуть на це святе місце національної прощі, що його зволилося поетові придбати собі над «святим Дніпром», серед його мальовничих гір-круч. Близько століття дивиться він звідси на всю Україну, якій віддав усі свої думки й почування.
«Все йде, все минає»… Але він буде так довго безсмертний, як довго існуватиме Україна. Це ж бо він сказав своєму народові все, що йому треба знати, щоб увійти «в народів вольних коло», щоб досягти повної самостійності. Але заповіт його ще не здійснений!
Він, що сам себе закляв, стоїть над Дніпром і над широкополими ланами обох його берегів і жде того «слушного часу», коли від закляття звільнить його, свого пророка-вождя, український народ, – жде дня, коли
У синєє море
Кров ворожа…