6 липня
Тарас Шевченко
Бачив у сні Академію Мистецтв. Михайлов показував мені якусь нескінчену копію, а потім десь мені подівся разом із копією. Із Академії я вийшов на Великий проспект і, не доходячи до церкви Андрія Первозваного, зустрівся з родиною тутешнього коменданта і з радості прокинувся.
Позавчора ввечері я був випадковим глядачем, здається останньої, сцени з водевіля під назвою «Недошита блузка». Я не хотів вписувати до мого журналу цієї балаганної сцени, але через те, що вона несподівано викликала поважні наслідки, я й заношу її докладно з усіма гидкими подробицями до моєї незмінної хроніки.
Ця подія сталася 5 дня біжучого місяця. Коли батька нареченої не було вдома, у нареченого виринула спасенна думка – почастувати свою майбутню дружину серенадою з усіма гонорами. Для цього зібрав він із двох рот співаків також із усіма гонорами: з бубном, тарілками, ложками, трикутником і ще з якимись брязкалами. І коли був проспіваний, розуміється з танцями, ввесь репертуар солдатських пісень і навіть «После батюшки остался сиротою молодец» із невеликими змінами, – нареченому, захопленому цією останньою піснею, що змальовувала до певної міри його власне становище, забагнулося, щоб хлопці трошки його погойдали. Чому й ні? Хлопці взялися за діло, і, – о, лиходійко-доле! – коли вірні й запопадливі хлопці вдесяте почали раз-у-раз вигукувати «ура!», на воротах показався комендант, – протяжливе голосне «ура!» враз увірвалось, а вірні, незрадливі хлопці кинули свого батька-командира серед вулиці, а самі поховалися, де хто міг. Становище нареченого [було] справді критичне, і тим більше критичне, що він, без ніжної опіки своєї улюбленої нареченої, не міг стати на ноги – з немудрої радості, або простіше – він був п’яний, як ніч.
Другого дня вранці з’являється з рапортом до коменданта батько нареченої і просить, на законній підставі, визволити його ославлену дочку, а також і всю його родину від гидкого й бешкетного п’яниці-нареченого – підпоручника Чарца. На таку законну вимогу резолюція ще не настала.
Якже ж бути порядній і сімейній людині комендантом цього закордонного кубла безмежних мерзенств! бути суддею і слідчим цих безконечних щоденних паскудств! А він, як начальник, зобов’язаний калятися в цьому смердючому багні. Огидний обов’язок!