20 липня

Тарас Шевченко

Св. Іллі. Ілля – волохатий, так описується його в Біблії. Мабуть, цей біблійний цинік був неписьменний, бо не залишив після себе, як інші пророки, писаного пророцтва. Палестинські магометани (якщо вірити Норову) його так само почитають, як і жиди та християни.

Св. Іллі. Іллінський ярмарок у Ромні. Тепер, здається, в Полтаві. 1845 року я випадково бачив це знамените торжище. Три дні поспіль ковтав порох і валявся в шатрі покійного Павла Вікторовича Свічки. Сам він себе називав тільки недогарком великої свічки, і то лойовим недогарком. Це був син того самого полковника Свічки, що жартома закупив підчас контрактів у Києві все шампанське вино без жадної комерційної цілі, а так, щоб пошити в дурні польських панів, які приїхали до Києва з єдиною метою – погуляти. А в своєму містечку Городищі (Пирятинського повіту) він поставив рогачку, щоб не пропускати нікого – ні тих, що йдуть, ані тих, що берліном їдуть, не нагодувавши їх донесхочу та не напоївши «до положения риз». Натурально, що після таких жартів од великої свічки залишився ледве маленький недогарок, та й той хутко погас. Земля тобі пером, мій благородний друже!

Тоді ж таки я вперше бачив геніального актора Соленика в ролі Чупруна («»). Він видався мені натуральніший і делікатніший за незрівняного Щепкіна. І московських циганів теж таки я вперше й востаннє чув і бачив, як вони пописувалися перед ремонтерами та іншою п’яною публікою і як, наприкінці свого дико-брудного концерту, вони хором проспівали:

Не пылит дорога,

Не дрожат листы.

Подожди немного,

Отдохнешь и ты,

натякаючи цим своїм п’яним протекторам, що їм теж не шкодило б відпочити трохи та набратися сили для завтрішнього п’янства.

Чи думав великий німецький поет, а за ним і наш великий Лермонтов, що їх глибоко-поетичні вірші будуть огидливо-дико проспівані п’яними циганками перед собором найп’яніших ремонтерів? їм і вві сні не снилась ця брудна пародія.

Що ж я ще бачив тоді прикметного на цьому славному торжищі? Здається, нічого більше. Познайомився з розпусним дідком Якубовичем (батьком декабриста) і з його меншим сином Квазімодо, якому дав на слово честі до завтра два півімперіали, що, звичайно, пропали. Ще познайомився з одним із незліченних членів родини Родзянків. І на третій день мого перебування в Ромні купив якоїсь матерії на камізельку, фунт донського балика і з уже згаданим Родзянком виїхав із цієї баюри на Ромоданів шлях.

Ось і все, що з приводу Іллі я пригадав на дозвіллі про роменський ярмарок.

20-те липня – день, коли я гадав попрощатись із моєю тюрмою. Так написав і Лазаревському, і Кухаренкові, а вітер, ця втілена доля, розпорядився інакше. Що робити? Посидимо ще за морем та підождемо погоди. На Іллю ввесь день і всю ніч вітер не ворухнувся. Мертва тиша.