18 липня

Тарас Шевченко

Скінчивши оповідання про вчорашню подію, я [подумав] про чарку горілки та про невеличкий шматок шинки, аж ось присилає за мною Бажанова й просить на чашку кави. Мені в те й грай. Пішов я. Приходжу. Тут і комендантша. Після привітання мова почалась про вчорашніх гостей. Я запитав про ціль їх короткого перебування на наших берегах. І на просте моє питання дістав відповідь досить кручену й переплетену, як звичайно, недоречними відступленнями. Одне слово, я вислухав із милих уст такі теревені, що їх не всякому доведеться почути й у модному салоні.

Гостей було не двоє, як я гадав, а п’ятеро; крім моряків – командира пароплаву та його штурмана, дуже освіченої (як казали оповідачки) молодої людини, ще троє цивільних: двоє вчених, а третій – лікар; [оповідали] теж, що пароплав ходить біля наших берегів для якихось дослідів і що цивільні вчені, мабуть, не вчені, а просто політичні шпиги, бо говорили все про вплив на тутешню Туркменську орду. Один із них, молодший, блондин із довгим волоссям à la мужик, може й справді вчений, бо вкупі з Данилевським та іншими брав участь в експедиції Бера. І що він так само, як і Бер, збирає степовий полин та інші трави, і що питав про мене, але так двозначно, що милі розмовниці навіть посередньо не зуміли задовольнити його цікавості. І, як я здогадуюсь, спритно зам’явши це, на їх думку, дражливе питання, вони, як звичайно, перевели свою балаканину до Астрахані, просто на перські крамниці з канаусом та іншими недорогими матеріалами.

Коли це була хоч трохи порядна людина, то якої думки була вона про наш бомонд, про сметанку тутешнього дамського товариства? Забрезкла, прокисла сметанка!

Зібравши такі певні відомості про вчорашніх таємничих гостей, я, звичайно, перестав про них думати і до самого обіду лежав під вербою та читав Лібельта. Про вітер я також намагався не думати. Він із мене душу висотає, цей проклятий зюйд-вест! Хоч би на одну добу, на півдоби відійшов він до осту, і я – вільний. Нестерпна мука!

За обідом знов розпочалась розмова про таємничих мандрівників, і, завдяки комендантові, загадкова подія наполовину вияснилась. Серед учорашніх гостей не було головного причинця всієї цієї метушні, а саме астронома, що зостався на пароплаві й робив обчислення. Звіздочота цього прислав гідрографічний департамент перевірити на берегах Каспійського моря астрономічні пункти, означені минулого року якимсь не геть то тямущим звіздочотом. Ось справжня ціль, для якої несподівано прийшов пароплав до нашого берега. А два мужі, що зробили честь своїми відвідинами городові та його милим мешканкам, [но хто інші,] як: один – урядовець (нібито політичний агент), що їхав на службу до гебрійського міста Баку, а другий – учитель словесності в астраханській гімназії, що користувався вільним вакаційним часом, і трохи чи не земляк мій, бо передав мені привіт через тутешнього плац-ад’ютанта, за що я йому сердечно вдячний.

Таємнича подія, на велике здивування наших романічних дам, вияснилась дуже просто й навіть прозаїчно. Але новина, що її оповів комендантові урядовець, що плив до Баку, мені здається просто вигадкою майбутнього великого адміністратора. Він оповів, і то навіть із подробицями, що утворилась комерційна компанія пароплавства по Каспійському морі на основах Трієстського Ллойду, і що вона вже закликає морських офіцерів служити на своїх пароплавах із правом підвищування в ранзі, і що вже призначено трьох директорів, і що він, оцей майбутній великий адміністратор, їде до Баку зайняти місце помічника при директорі, якомусь бароні Врангелеві, з платнею 1500 карбованців сріблом на рік. Що буде робити цей Ллойд на Каспійськім озері? І яку справу довірить цьому помічникові директора, випущеному в цьому році (як він каже) із петербурзького університету?

По заході сонця вітер відійшов до зюйд-осту але тихий, безнадійний. Чи скінчиться, нарешті, це паскудне животіння, це одноманітне записування найодноманітніших нескінченних днів?