«Якби мені, мамо, намисто…»

Тарас Шевченко

Якби мені, мамо, намисто,

То пішла б [я] завтра на місто,

А на місті, мамо, на місті

А дівчата з парубками

Безталанна я!

Ой піду я Богу помолюся,

Як я, мамо, потанцюю.

Доленько моя!

Не дай мені вік дівувати,

Бровенята дома зносити,

А поки я заробляю,

Чорні брови полиняють.

Безталанна я!

Примітки

Джерела тексту:

– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 353–354) [«Мала книжка»];

– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 157) [«Більша книжка»].

Подається за «Більшою книжкою». У рядку 2 в квадратових дужках відновлюється за текстом «Малої книжки» слово «я», пропущене в «Більшій книжці».

Автографи не датовано.

Датується за місцем автографа в «Малій книжці» серед творів 1848 р. часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848–1849 рр. на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня – грудень 1848 р., Косарал.

Найраніший відомий текст – чистовий автограф у «Малій книжці», до якої Шевченко переписав вірш під № 52 у дев’ятому зшитку за 1848 рік, орієнтовно наприкінці 1849 чи на початку 1850 р. (до арешту 23 квітня), з невідомого первісного автографа. У 1858 р., не раніше 18 березня і не пізніше 22 листопада, Шевченко переніс з «Малої книжки» до «Більшої книжки» твір із значними виправленнями. Переписавши спочатку без змін рядки 4 та 6, Шевченко відразу їх виправив. У рядку 5 він закреслив описку.

Найімовірніше, з «Малої книжки» вірш було переписано до рукописно списку невідомої особи з окремими виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову і не зберігся. Деякі відміни цього списку подав О. Я. Кониський. У поезії «Якби мені, мамо, намисто…» він зафіксував два варіанти: рядок 6 збігається з текстом «Малої книжки», рядок 10 («Зароблю там на кісники») розходиться з обома Шевченковими автографами [див.: Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – 1901. – Кн. 1. – С. 18].

Вперше надруковано в журналі «Основа» (1861. – № 7. – С. 2) за «Більшою книжкою», рядки 4 і 6 – за нижнім шаром. У публікації припущено неточність в рядках 9 та 10 («пійду» замість «піду»).

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 485, де вірш подано за «Більшою книжкою», і того ж року у виданні: Поезії Тараса Шевченка. – Львів, 1867. – Т. 1. – С. 226–227, де твір передруковано з «Основи».

Відомі нам списки вірша походять від першодруку в «Основі»: у збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 4, с. 464–465), в рукописних «Кобзарях» – 1865, переписаному Д. Демченком (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 81, арк. 42 звор.), 1863–1867 (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, Ф. 1, № 811, арк. 57 звор. – 58, криптонім власника: А. Ч.), 1866 (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 842, арк. 45–45 звор.), другої половини XIX ст (Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, І. 7450, арк. 11) та ін.

Вірш генетично пов’язаний з групою народних пісень, побудованих у формі монологу дівчини, що нарікає на свою долю. Деякі спільні мотиви він має з піснею «Як я була молода…»:

Ой піду я на місто,

Куплю собі намисто;

На шиї повішу,

Ще й молодців потішу.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

А вже ж мені докучило

Бровоньками моргати,

Допоможи мені, Боже,

Свого мужа діждати.

Не вернуться літа мої молоді,

Ніхто ж мені не поможе в тій біді.

[Труды этнографическо-статистической экспедиции… собранные П. П. Чубинским. – С. 10].

Н. П. Чамата

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 153 (канонічний текст), с. 446 (варіанти), с. 649 – 650 (примітки).