«Ой чого ти почорніло…»
Тарас Шевченко
Варіанти тексту
|
||
Ой чого ти почорніло,
Зеленеє поле?
– Почорніло я од крові
За вольную волю.
Круг містечка Берестечка
На чотири милі
Мене славні запорожці
Своїм трупом вкрили.
Та ще мене гайворони
Укрили з півночі…
Клюють очі козацькії,
А трупу не хочуть.
Почорніло я, зелене,
Та за вашу волю…
Я знов буду зеленіти,
А ви вже ніколи
Не вернетеся на волю,
Будете орати
Мене стиха та орючи
Долю проклинати.
Примітки
Джерела тексту:
– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 339) [«Мала книжка»];
– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 163).
Подається за «Більшою книжкою».
Автографи не датовано.
Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848–1849 рр. на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня – грудень 1848 р., Косарал.
Автограф, з якого вірш переписано до «Малої книжки», не відомий До «Малої книжки» Шевченко заніс твір під № 43 у восьмому зшитку за 1848 рік орієнтовно наприкінці 1849 – на початку 1850 року (до арешту 23 квітня). При цьому він виправив описку в рядку 7, замінив окремі слова в рядках 1, 3, 7, 20. У 1858 р., не раніше 18 березня і не пізніше 22 листопада, Шевченко переніс з новими виправленнями (в рядках 1, 3, 4, 7, 8, 17 19) твір з «Малої книжки» до «Більшої книжки».
Найімовірніше, з «Малої книжки» вірш було переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову і не зберігся. Деякі відміни цього списку подав О. Я. Кониський. Зафіксовані ним варіанти в рядках 1, 3, 4, 7 збігаються з текстом «Малої книжки», проте охоплюють не всі розбіжності між «Малою книжкою» і «Більшою книжкою» (О. Кониський порівнював так званий список Л. М. Жемчужникова з надрукованим за «Більшою книжкою» текстом вірша у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка. – Львів, 1893. – Ч. 1. – С. 169; див.: Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – 1901. – Кн. 1. – С. 20–21).
Вперше надруковано за «Більшою книжкою» з неточністю у рядку 3 («від» замість «од») в журналі «Основа» (1861. – № 7. – С. 1.).
Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 491 і того ж року – у виданні: Поезії Тараса Шевченка. – Львів, 1867. – Т. 1. – С. 230–231, де текст вірша подано за «Основою».
Відомі нам списки вірша походять від першодруку в «Основі»: у збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 4, с. 462), у рукописних «Кобзарях» – 1865, переписаному Д. Демченком (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 81, арк. 42–42 звор.), 1863–1867 (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 811, арк. 59–59 звор., криптонім власника: А. Ч.); 1866 (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 842, арк. 44), другої половини XIX ст. (Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, І. 7450. арк. 11) та ін.
Берестечко – місто на річці Стир (тепер Горохівського району Волинської області), біля якого 18–30 червня 1651 р. відбулася битва між козацьким військом на чолі з Б. Хмельницьким і польською армією Яна Казимира.
Про Берестецьку битву Шевченко міг довідатися з багатьох джерел – «Истории русов», «Запорожской старины», історичних праць Д. М. Бантиша-Каменського, М. А. Маркевича, народних пісень. У містерії «Великий льох» третій лірник говорить, що він знає пісню про «містечко Берестечко».
Польська історіографія помилково оцінювала цю битву як перемогу поляків і поразку українців. Ця точка зору досі є панівною в російській та (частково) українській історіографії. Під її впливом перебував і Шевченко. Але Бородінську битву (1812 р.), яка відбувалась в схожих умовах і мала подібні наслідки, росіяни вважають своєю перемогою.
Зеленеє поле. – У вірші персоніфікований образ української землі.
Н. П. Чамата
Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 143 (канонічний текст), с. 443 (варіанти), с. 638 – 639 (примітки).