Логотип сайта «Тарас Шевченко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Дослідження / Шевченко / Недбале видання

Шевченко

Недбале видання

Сергій Єфремов

Т. Г. Шевченко. Кобзарь. Издание редакции журнала «Киевская Старина», Киев, 1899.

Вийшло в світ давно сподіване нове видання «Кобзаря» у Києві. Потреба в «Кобзареві» й великий на його попит завжди існували в високій мірі. Це видко, наприклад, з того факта, що останнє видання, яке було перед цим (видання 1894 року), незабаром мало не все до останку розійшлося, і вже року 1896 важко було дістати по книгарнях дешеві примірники цього видання. А надруковано його було тоді не мало – 20.000 примірників. Так ще не розходилась ні одна українська книжка. Та й не диво: «Кобзарь» є і довго ще буде «настольною» книжкою не тільки в українців, але і в людей іншого походження; він служить і довго ще служитиме людям на втіху та на добру науку. «Кобзарь» – це ніби поетична програма всякого чесного життя, присвяченого роботі на користь рідного краю та народу; це – катехизис діяльності кожного чесного діяча.

«Кобзарь» нарешті перед усім світом показав, чим може бути українське письменство, коли свято справдить заповіт свого найкращого генія. Після Шевченка вже неможливе питання, чи українське письменство річ природна, чи з його тільки результат якихсь випадкових причин, або помилка невеличкого гурта людей, котрі й сами не знають, чого хотять. «Кобзарь» довів усім, що українське письменство мусить бути, як мусить світити сонце на небі, як мусить бути все, що діється в природі.

Хоч од смерті поета минув не малий час, ми, а надто російські українці, ще й досі на превеликий жаль не маємо – не кажу: повного, бо таке за сучасних політичних обставин у Росії й не може бути, – а бодай критично уладженого та провіреного видання творів Шевченка. Не було ще у нас такого видання творів нашого геніального поета, котре було б відповідною пошаною його пам’яті, котре свідчило б, що ми не тільки устами, але й ділами своїми поважаємо його. Щоб стати такою пошаною пам’яті поета, видання його творів повинно бути по змозі повним та критично перевіреним; до його не повинно заводитись непевних, або попсованих варіантів, і нарешті хронологія творів (коли це видання хронологічне) повинна відповідати якійсь більш менш сталій системі. Оці вимоги можна прикладати до тих людей, що беруть на себе великий обов’язок – видавати твори Шевченка.

Цей обов’язок узяв на себе наш поважаний місячник «Киевская старина». Вже це одно мало служити нам запорукою, що вся та плутанина щодо хронології й тексту творів Шевченка, яка була в попередніх виданнях, не знайде собі місця в виданні органа, якого спеціальне завдання – науково обробляти всіма сторонами життя українського народу. До цього додамо, що «Киевская старина» надрукувала у себе чимало матеріалів про Шевченка, що працюють там люди, для яких Шевченко не чужа людина, для яких пам’ять його не «звук пустой», а об’єкт гарячого поважання. Все це наказувало сподіватись, що нове видання «Кобзаря» буде найкращим з усіх, які до цього часу були, видань.

На превеликий жаль, одначе, мусимо зазначити зовсім інше, мусимо сконстатувати той факт, що нове видання «Кобзаря» – повне помилок, що недогляд б’є в вічі з кожної сторінки… Видко, що у редакції не вистачило часу на те, щоб видати твори нашого національного генія відповідно до їх вартості й того значення, яке вони мають у житті й письменстві українського народу. Нове видання – це ніби передрук попереднього з тими ж самими хибами та помилками. В своїй замітці ми спинимось на тих помилках, що кидаються в вічі навіть кожному звичайному читачеві.

Попереду скажемо дещо про хронологію Шевченкових творів, як вона виявлена в виданні «Киевской старины». «Хронологія творів письменника, – каже шановний біограф Шевченка, – це історія його розвитку, історія його творчості» [38]. Тим то обов’язком видавця, коли він бере систему хронологічну, було розложити твори Шевченка в хронологічному порядку, користуючись чи певними датами, де вони є, чи більш-менш оправданими гіпотезами. Обов’язок цей був тим більший і легший, що торік видано нову біографію Шевченка, де розкидано уваги і вказівки про те, коли написано ту чи іншу поезію; окрім того, ми вже маємо навіть спробу на підставі біографічних і інших таких даних вияснити деякі непорозуміння щодо хронології творів Шевченка. Ми розуміємо тут праці О. Я. Кониського.

Можна згоджуватись чи не згоджуватись з гіпотетичними поглядами автора, – це діло особистого розуміння справи, – але обов’язково повинно було держатись його висновків там, де він дає певні, на фактах оперті докази. Редакція «Киевской старины» немов не бачила нічого цього, немов не чула ні про тую нову біографію, ні про згадану спробу. Замість того, щоб критично роздивитись той матеріал, що дають згадані праці, редакція вибрала найлегший спосіб роботи, просто передрукувавши попереднє видання 1894 р., без поправок та мало не без жодних одмін. Тим то і в новому виданні знайдемо безліч хронологічних помилок, – таких, що сами б’ють у вічі своєю безпідставністю.

Хронологічний поділ поезій Шевченка в новому виданні такий самий, як і в виданні 1894 року, – себто по рокам, і так само має в собі кілька невідповідних рубрик. Почнемо з того, що перша рубрика – «до 1844 р.» – дуже невиразна, розтяжиста, загальна. Можна докладніше показати, коли були написані поезії, що належать до цього періоду; можна, користуючись з того, коли надруковано вперше яку поезію, назвати прямо рік її написання.

Далі за цією рубрикою йдуть поезії, написані 1844 – 1846 рр., а потім рубрика – «до 1847 р.» Ця рубрика зовсім зайва; О. Я. Кониський цілком справедливо назвав її чудною й невиразною. Та й справді – попередні рубрики з хронологічного погляду містять очевидно ті ж самі поезії, котрі увійшли й до цієї рубрики. Такі рубрики, як перша і «до 1847 р.» не мають під собою жодних логічних підстав і «Киевская старина» задержала їх певне тільки тому, що вони були в попередньому виданні.

Переглядаючи далі поезії, поставлені в межах кожної рубрики, можна завважити чимало помилок та недоглядів. Так усі поезії, що стоять у новому виданні до «Гамалії» («Думи», «Перебендя», «Іван Підкова», «Тарасова ніч», «Тополя»), надруковані були в першому виданні «Кобзаря» (С.-Петербург, 1840), тим то рубрика – «до 1844 р.» для їх занадто широка. Окрім згаданих поезій, у тому ж виданні були ще: «Катерина», «На що мені чорні брови» й «До Основ’яненка», а тим часом у виданні «Киевской старины» вони стоять по «Гамалії», написаному коло р. 1843 [39]: «Катерина» в рубриці «до 1844 р.», «На що мені чорні брови» – в рубриці «до 1847 р.», «До Основ’яненка» – під р. 1845. Усі ті поезії краще було б надрукувати одну по одній.

«Причинну» Шевченко написав, як сам згадує в своїй автобіографії, ще до визволення з кріпацтва, себто до 22 квітня 1838 р. [40] і ця поема – найраніша з друкованих його поезій, а тим часом у новому виданні й вона стоїть після «Гамалії». На нашу думку, коли друкувати «Кобзаря» в хронологічному порядку й додержувати цього порядка пильно, то треба б власне з цієї поеми й почати.

Думка – «Вітре буйний», вперше надрукована в Гребінчиній «Ластівці» р. 1840, в новому виданні залучена до рубрики – «до 1847 р.» В тій же «Ластівці» надруковано теж «Причинну», «На вічну пам’ять Котляревському» (в новому виданні – в тій самій рубриці) і перший розділ з «Гайдамаків», – усі ті поезії в виданні «Киевской Старины» стоять на невідповідному місці.

Щодо «Гайдамаків» спеціально, то р. 1841 вони вже вийшли в Петербурзі окремою книжкою, тим то нема жодної причини ставити цю поему після «Гамалії».

«Наймичку» надруковано під р. 1844, але на це нема жодних доказів, – відомо тільки, що її Шевченко написав до заслання.

Думка – «Тяжко-важко в світі жити», «Маркевичу» і «Утоплена» вперше надруковані в «Молодику» 1843 р., а дозволені цензурою ще 12 вересня 1842 р, – в новому виданні стоять: думка – під 1847 р., «Маркевичу» і «Утоплена» – під «до 1847 р.»

«Костомарову» поміщено на самому кінці рубрики 1847 р. – тим часом, коли є певна дата, що ця поезія була написана 19 травня 1847 р. [41]. І коли редакція рік 1847 поділила на два півріччя, то цю поезію треба було приділити до першого півріччя.

Під «Москалевою криницею» стоїть припис «Я. Г. Кухаренкові на память 1 мая 1857 р.» – ця дата непевна: в автографі Шевченка, який нам довелося бачити й який є власністю д. Кухаренка (Якового сина), написано «на память 7 апреля 1857», а дата під поезією – 16 травня.

Поезії «Доля», «Муза», і «Слава», як довідуємось з «Дневника» Шевченкового, написані всі одного дня – 8 лютого 1858 р., тим-то їх треба б поставити разом, – у виданні ж «Киевской старины» перші дві стоять під ряд, а «Слава» – аж після «Відьми» та «Ляхам». Навіть змістом своїм «Слава» тісно зв’язана з поезіями «Доля» та «Муза» й починається так, ніби це безпосередній кінець до «Музи». В тому ж порядку, який дала цим поезіям редакція «Киевской старины» незрозуміло, чому справді «Слава» починається з слів: «А ти, задрипанко, шинкарко».

«Відьма», хоч і поміщена під р. 1858, але написана (перший заголовок «Осика») далеко раніше – 7 березня 1847 р.; [42] «Хустина» написана р. 1858 [43], а в новому виданні чомусь її поставлено під 1847 р., «Назара Стодолю» не датовано ніяк, хоча в «Основі» дата показана.

Як недбало бралась редакція «Киевской старины» до видання Шевченкових творів, видно напр., з таких дрібних, але дуже характерних помилок: поезію «Во Іудеї во дні они» в виданні 1894 р. датовано 1895 роком, – це очевидна друкарська помилка, але «Киевская старина» задержала цю дату і в своєму виданні; на стор. 549 – 550 надруковано поезію «Вночі і ожеледь і мряка», датовану – 3 ноября 1860 р., а після цього зараз же йде «Н. Я. Макарову» з датою – 14 сентября. Навіть такі помилки, як «Эретик» замісць «Єретик» (стор. 223) зустрічаємо в обох виданнях.

Тепер переглянемо хиби нового видання щодо тексту Шевченкових творів.

Четверта глава «Катерини» (стор. 56) починається з цяток, тут пропущено початок – не знаємо, з якої причини: цензура, нам здається, ледве чи стала б на перешкоді. Кажемо так через те, що те саме місце вже надруковане було в самій ж таки «Киевской старине» (1885, кн. III, стор. 521).

В поезії «Сон» (стор. 313) надруковано: «Давно стоїть і виглядає», – на нашу думку це місце треба читати: «Давно стоїть, виглядає».

В поезії «Н. І. Костомарову» (стор. 318) надруковано «сердешним (?) чаєм напували», – по другому варіанту, замісць незрозумілого «сердешного» чаю, треба б: «холодним чаєм напували» [44].

Поезію «Як маю я журитися» (стор.361) чи не ліпше було б надрукувати з того варіанта, що подав сам Шевченко в листі до Бодянського з Оренбурга з січня 1850 року [45].

Поезія «Не журюся я, не сниться» (sic) певніш усього – не Шевченкова [46], а коли й Шевченкова, то стоїть не на відповідному місці, бо написана не 1860 р., а раніше, до заслання. Взагалі редакції «Киевской старины» треба було критичніше придивлятись до тексту Шевченкових поезій і, де було можна, вибирати кращі варіанти, перевіривши їх попереду.

Як ми вже згадували, нове видання передруковане без усяких майже одмін з попереднього видання. Викинуто тільки одну поезію «До сестри» [47]. Виправлено теж оту плутанину, яка була на стор. 233 – 241 попереднього видання, де до поеми «Утоплена» приточено кінець «Пустки», а до «Пустки» кінець «Утопленої».

Зате велика хиба нового видання, як рівняти навіть до попереднього, та, що тепер не показано виразно, де кінчається одна поезія й починається друга, – особливо, коли, як це досить часто буває у Шевченка, поезії не мають заголовків. У попередньому виданні кожна поезія починалася з великої штучної літери, в новому цього немає, тим то в деяких місцях окремі поезії зовсім не розмежовані й зливаються в одну. Так напр., на стор. 274 надруковано «Вечір», а зараз на 275 – «За байраком байрак» – без жодного розділу, – виходить, немов це одна поезія. Те ж саме на стор. 256 – 257, де поезія «Не женися на багатій» і «Не завидуй багатому» злиті в одно, або на 531 – 532 «Марку Вовчку» і «Мій Боже милий»… і т. і. З другого боку частини однієї поезії розмежовано такими само знаками, як і окремі поезії, й таким чином виходить, напр., що «Княжна» розпалася на три окремі поезії. Словом – і тут недогляд.

Нарешті ще кілька слів про правопис. Останніми часами на російській Україні такі форми, як «вештається», «журиться» – мало не по всіх виданнях пишуть з єрчиком. «Киевская старина», мабуть задля оригінальності, пише скрізь «вештается», «журытся» і т. і. Коли яка-небудь форма, або правописний спосіб уживається скрізь однаково, то не годилося б і «Киевской старине» одрізнятися. Оригінальності тут не багато, а читачеві така різноманітність дуже шкодить.

Коли ми зведемо до купи все те, що говорено було про нове видання «Кобзаря», то побачимо, що видавці не виконали обов’язків, які на їх лежали – дати провірене критично, відповідно до всіх останніх дослідів, видання поезій Шевченка: хронологія переплутана, текст не вивірений і не виправлений по кращим варіантам, чимало друкарських помилок. Так видати «Кобзаря» міг би кожний книгар, котрому й не сниться про які-будь обов’язки, що лежать на видавцеві Шевченкових творів. Усі оті помилки доводять, що видавці страшенно недбало вели видання й не доклали своєї праці до того, щоб воно могло задовольнити коли не всі, то хоч найперші вимоги.

А Шевченко, здається, має вже право на більш уважне поводіння з своїми творами. Навіть у російській пресі часто плямують і ганьблять українців за байдужне та недбале поводіння з творами свого найкращого поета [48]; останнє видання ще раз показало, що українці й справді того варті. Редакція «Киевской старины» мала всі засоби, щоб усунути помилки, провірити текст, виправити хронологію – і не зробила цього. Чого ж сподіватись од звичайних видавців!

Треба мати на увазі ще й те, що до року 1911, коли настануть 50-літні роковини смерті Шевченка й коли твори його, відповідно до російських законів, зробляться громадською власністю, лишається тільки 12½ років. За цей час ледве чи розійдеться 60000 примірників, а стільки саме надрукувала «Киевская старина»: 50000 пр. дешевих і 10000 дорожчих, – і у всякому разі можна рахувати, що це вже останнє до того часу видання.

Коли минеться особиста власність на твори Шевченка, тоді чимало крамарів почнуть видавати «Кобзаря» і друкуватимуть, певна річ, з останнього видання з усіма помилками й недоглядами. Сотні тисяч недоладно виданих «Кобзарів» розійдеться поміж читачами, ширячи скрізь непевні відомості про поета і його творчість. Редакція «Киевской старины» могла була б і цьому запобігти, як би совістно взялася до видання.

1899.


Примітки

38. О. Я. Кониський Проба улаштування хронології до творів Тараса Шевченка. «Записки Наук. Тов. імені Шевченка» т. VIII, стор. 3.

39. О. Я. Кониський («Проба»… «Записки» т. VIII, стор. 9) щодо часу, коли написано «Гамалію», посилається на лист Шевченка до Кухаренка, але нам того листа не доводилось бачити.

40. Шевченко Кобзарь, вид. Кожанчикова. Спб., 1867, стор. 677.

41. «Русская старина», 1880 р. кн. 3, стор. 602.

42. Стаття проф. Стороженка, «Киевская старина» 1893 р. кн. III.

43. Куліш Хата. Спб., 1860, стор. 89.

44. Так надруковано в «Русской старине» 1880, кн. III, стор. 602.

45. «Русская старина», 1883, кн. IX, стор. 640.

46. О. Я. Кониський Проба улаштування хронології, ч. II, ст. 10 – 11.

47. Поезія ця теж не Шевченкова; про це дивись «Русский архив», 1887, ч. 6, стор. 258.

48. Ось що читаємо, напр., в одній рецензії:

«Печальнее всего, что самый текст Шевченковских стихов десятки лет издается все в том же жалком виде, без пересмотра рукописей, без введения, без примечаний» Див. «Новое слово», 1897 кн. I, стор. 87.

Подається за виданням: Єфремов С. Шевченко: збірка. – Київ: 1914 р., с. 179 – 189.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2009 – 2018 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 237

Модифіковано : 12.04.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.