2. Арешти членів Кирило-Мефодіївського товариства

Олександр Кониський

Генерал-губернатор Бібіков був тоді в Петербурзі. Звістку від Траскина укупі з доносом Петрова він прийняв 16 березіля і на другий день повідомив про це шефа жандармів графа Орлова, просячи звеліти зробити ревізію в Гулака, арештувати його і вирядити його під вартою в Київ до слідчої комісії. Думка була у Бібікова провадити слідство у Києві.

Ревізію у Гулака справили того ж дня; полонили його і папери його. Роздивившись Гулакові папери, гр. Орлов і «3 отделение» царської канцелярії, властиво голова останньої генерал Дубельт, побачили, що в паперах є статут Товариства св. Кирила і Мефодія, що переписка його непевна взагалі і що перед ними повстає ціла змова, добре організована і слідства про неї не можна доручити Києву, а треба провадити його в Петербурзі самому III отделению. [Оте «III отделение» було жандармською інституцією «де перебував головний нерв кермування внутрішніми справами Росії». Див. Рус. арх. 1880, кн. 2, с. 308 та 1892, кн. VII. с. 335].

Тим-то Орлов 22 березіля написав до Бібікова, а Бібіков того ж дня (естафетою, о 7 годині вечера, телеграфа тоді ще не було) до київського губернатора Фундуклея, щоб він взявши куратора Траскина, чи помічника його Юзефовича та жандармського полковника Білоусова, зробили ревізію у Костомарова, Посяденка, Марковича, Шевченка. Тулуба, Андрузького, Навроцького і Білозерського; [наказ про ревізію і арешт двох останніх Орлов дав 29 березіля]; у кого з цих людей покажеться що-будь непевне, того арештувати і під вартою вирядити в Петербург в «III отделение», але все те чинити якомога потайно, що б ніхто в Києві про те не знав, не відав [від людей, у яких робили ревізію, брали звичайно на письмі обов’язок, як от напр. і у Ригельмана, що вони про ту ревізію ніколи нікому й слова не скажуть].

Наказ Бібікова прийшов до Фундуклея 28 березіля. Костомаров в своїй автобіографії висловив, буцім Фундуклей в п’ятницю 28 березіля прохав Михайла Юзефовича, щоб він побачився з Костомаровим і переказав йому, щоб він прийшов до нього [? мабуть, Костомаров до Фундуклея?]. Тоді б то віч-на-віч губернатор остеріг його про ревізію. Час приховати папери ще був, бо з Юзефовичем Фундуклей бачився вранці, а ревізії тоді справляли звичайно серед ночі. Привід покликати Костомарова у Фундуклея був добрий: за кільки тижнів перед тим він дав Костомарову переглянути свою працю «Описание Киева».

Юзефович справді вранці 28 березіля заходив до Костомарова, але не заставши його в господі, тим і вдовольнився. Може бути, що Юзефович дійсно не відав, нащо Фундуклей кличе Костомарова, може тоді ще він не відав також, що тієї ночі будуть ревізії. Одначе небіжчик Пильчиков казав мені, що Юзефович добре відав, але наумисне не хотів, щоб Костомаров поберігся з паперами; бо коли б у Костомарова не знайшли статутів товариства, тоді б донос Петрова вийшов би брехнею, а Юзефович цього не хотів…

Тепер, коли мені запевне вже відомо, що Петров подав свій донос 3/15 марта і того ж дня стояв на опиті перед Траскиним і Юзефовичем, висловлена Пильчиковим думка стає нестеменно певною! Від часу доносу до часу ревізії і у Юзефовича і у Фундуклея був цілий місяць; коли б дійсно хто з них щиро бажав остерегти Костомарова, так часу не бракувало. Очевидно. що і той і цей не гадали про застереження; а щодо Юзефовича, так зараз буде знати, що не в його інтересі було остерігати свого приятеля; а навпаки, він попильнував оплутати Костомарова, зрадити його, видати і пагубою його вислужитись перед урядом.

Костомаров вернувся до господи увечері; йому Хома переказав, що приходив Юзефович і казав, що його кличе губернатор. Він був певен, що річ іде про «Описание Киева». Цієї праці він тоді не встиг ще перечитати, а до того він був вельми заклопотаний, бо позавтрому у його повинно було бути вінчання і весілля. Він не пішов до Фундуклея, а пішов до Заліської (директорки дівочої школи, де він учителював). Заліська теж присилала по нього в той день, щоб зараз прийшов. Гадають, що буцім би то Фундуклей, не покладаючись на Юзефовича, прохав Заліську остерегти Костомарова, що вночі у нього буде ревізія. Фактів на це нема; а коли це правда, так не можна не жалкувати, що на лихо і собі і Україні, Костомаров не застав Заліську в господі і не схотів дожидати її; а вернувся додому і тут безпечний і огорнений сподіваним шлюбом, раював з старою своєю ненею! Аж ось о годині 11-ій вночі прибіг до його Юзефович і тремтячим голосом мовив: «На вас зроблено донос; у вас зараз буде ревізія, коли маєте які небезпечні папери, зараз їх знівечіть».

Костомаров зумився, швидше взяв з шухлядки статут товариства і хотів шматувати, але Юзефович ментом вирвав у його з рук і мовив: «Нехай воно буде у мене на схованці» і з цим словом швидше з хати. За кільки хвилин прийшли Фундуклей, Траскин, Білоусов, поліцмейстер Голяшкин з поліціянтами та з жандармами, зробили ревізію, забрали Костомарова і повели до губернатора.

Фундуклей покликав Костомарова до себе в кабінет, дав йому цигару, сам вийшов зараз же в другу світлицю, а його замкнув в кабінеті. Костомаров, мабуть, не дуже турбувався, знаючи, що папери у його на схованці у Юзефовича і в руки ревізорів не попались і сидів спокійно під замком, аж доки не приїхали голова канцелярії генерал-губернатора Писарев і комендант Київської фортеці генерал Пинхоржевський. Тоді Костомарова привели в залу. Писарев взяв його на опит:

– Чи ви знаете Гулака Миколу? – спитав його.

– Знаю, – відповів Микола Иванович.

– А які у вас з ним стосунки?

– Дуже добрі, приятельські.

– А проте він подав до «III отделения» на вас донос і при доносі додав ваш рукопис, скомпонований вами статут товариства; ось маєте і список з його. Чи можете ви дати слово честі, що не відаєте про цей статут?

Костомаров був певен, що така моральна і стійна людина як Гулак не вдатна зробити доносу; добре відав, що оригінал статуту він годину назад віддав на схованку в добрі руки приятеля свого Михайла Юзефовича; тим-то він, не вагаючись ні хвилини, сміливо відповів Писареву:

– Можу і даю.

– А гляньте, що оце таке? – промовив Писарев, показуючи йому той самий, писаний рукою Костомарова статут, що повинен бути у Юзефовича.

Костомаров не стямився! Така очевидна і нахабна Юзефовичева зрада, немов та громовина приголомшила його! він зблід, затремтів, не встояв на ногах і впав на стулець!

Після опиту Фундуклей стояв за те, щоб закинути Костомарова в фортецю, доки повезуть його в Петербург; але комендант на те не згодився. Тоді професора університету повели серед ночі під вартою на Поділ і тут закинули в «кутузку», темну, сиру і незвичайно брудну хату, де сидять звичайно в арешті п’яниці та злодії. «Кутузка» – це кубло сміття, всякого бруду, блощиць і смороду. Начальник «кутузки», прийнявши серед ночі такого незвичайного «гостя», засоромився, що «гостеві» ні на чому навіть лягти, бо навіть соломи чистої нема: він зглянувся і приніс Костомарову власну постіль.

Ранком другого дня (29 березіля в суботу) навідався до «кутузки» поліцмейстер Голяшкин і позволив собі нечуваним робом глумитися з Костомарова: «Сьогодні, мовив він, здається призначене було ваше вінчання і весілля? мабуть отут вам не так гарно перебувати, як би було в господі з молодою жінкою?» – та з цим словом повернувся і пішов швидше геть.

Увечері 30 березіля «квартальный надзиратель» з двома жандармами повезли Костомарова і папери його до Петербургу. Проїхавши кільки миль від Києва, вони зустріли студентів Андрущенка і Андрузького, що по святах вертали до Києва. Костомаров розповів їм про свою пригоду і не відаючи, що й над Андрузьким вже висить лихо, дав йому гроші, щоб вирядив кого-будь з Києва остерегти Марковича і Шевченка. Останній тоді саме перебував, як ми вже бачили, у Лизогуба у Седневі; але київська адміністрація не відала де він саме в Чернігівщині, тим-то й стало на тому, щоб дожидати, заким він вернеться до Києва і повідомила про це Бібікова, а останній, як і шеф жандармів Орлов, написали до губернатора в Чернігів, щоб знайшов і арештував Шевченка.

Поет наш нічого про це не відав, жодної звістки нікому не можна було до нього подати, бо ніхто з приятелів його у Києві не відав де він, а до того всю справу тримали і урядники і приватні люди, хто чув про неї, в великій тайні.

Ледве Андрузький приїхав у Київ, його зараз же арештували і вирядили під вартою до Петербургу. За день чи два вернувся Маркович, зараз же і його потрусили, арештували і закинули в тюрму в фортеці. Потрусили ще студента Тулуба, але у ньо нічого не знайшли, тому і не повезли його в Петербург, а лишили в арешті в Києві.

Вночі під 3/15 квітня, невідомо хто саме на паркані селитьби якоїсь Лазаревичевички на «Александровском съезде» [Нині просто Олександрівська вулиця, що йде з горішньої часті Києва – (Печерська) на Поділ] наліпив таку «прокламацію»:

«К верным сынам Украины. Братья! настает великий час; час, в который вам представляется случай смыть поношение, нанесенное праху отцов наших, нашей родной Украине подлою рукою вечных врагов наших. Кто из вас не подымет руки за великое дело! За нас Бог и добрые люди! Вечно верные сыны Украины, враги кацапов».

[Переклад прокламації: «До вірних синів України! Настає великий час, час коли вам трапляється нагода змити сором заподіяний кісткам батьків наших, нашій Україні рідній підлою рукою віковічних ворогів наших. У кого з вас не підійметься рука на велику справу?! За нас Бог і добрі люди. Довіку вірні сини України, вороги кацапів».]

«Прокламація» наробила страшенного переполоху і в Києві і в Петербурзі. Поліція, знявши її з паркану, подала до Фундуклея , він 4 квітня відіслав її до Бібікова в Петербург, а поліції і жандармам велів, що сили є шукати, хто наліпив «прокламацію», сочити на березі Дніпра Шевченка і скоро він приїде, зараз арештувати і прямо з возом привезти до нього.

В Петербурзі ще більше переполошилися. 15 квітня Бібіков вислав естафетою в Київ накази губернатору, куратору Траскину і комендантові, щоб якомога пильніш спостерігати за усіма мешканцями Києва, найпаче ж за військом, за студентами і за гімназистами «дабы не могли быть привлечены ни к каким неблагоразумным действиям». Опріч того Бібіков і Орлов, уважаючи, що вистежено на Україні «между некоторыми учеными и учащимися вредное направление», порадили цареві і цар 15 квітня згодився скинути Траскина з посади куратора, а університет у Києві і всю шкільну округу віддати під догляд Бібікова, яко куратора; разом з тим велено було Бібікову зараз же вертати до Києва.

[Матеріалом на все розказане в оцій главі стала мені – що автобіографія Костомарова, надрукована Н. Білозерською в «Рус. мысли» 1885 р. кн. V і VI і в «Рус. старине» 1887; а що зібрані мною з найпевніших джерел, ще ніде не оголошених, звістки про арештування Костомарова і поводження з ним адміністрації і поліції. Хоч оці звістки здебільш безпосередньо до Шевченка не належать, але я уважав потрібним подати їх, раз через те, що вони не можуть бути не інтересними задля моїх читачів, бо розповідають цікавий епізод з життя нашого історика, а в друге й через те, що ми не маємо і ніколи вже не будемо мати таких подробиць про поводження адміністрації і поліції з Шевченком під час арешту і слідства. З того ж, як поводилися з ученим «дворянином» професором університету, можна без помилки вгадати і те, як поводилися з художником з кріпаків!]

Примітки

Подається за виданням: Кониський О. Тарас Шевченко-Грушівський. – Львів: 1898 р., т. 1, с. 227 – 232.