12. Переполох через справу Шевченка
Олександр Кониський
Річ певна, що ревізія у Шевченка не задовольнила Обручова, і він повернув тоді справу вельми круто проти Шевченка. Він не тільки скасував 27 квітня власний наказ про виряд Шевченка з Вернером на Мангишлак, а звелів вирядити його до Орська, держати там у тюрмі і пильнувати, щоб просто ні до Шевченка, ні від нього не йшли листи;
«усі такі листи, – додав Обручов в своєму наказі до командира 5 батальйону майора Мешкова, – повинні приходити попереду до мене на перегляд; а за самим Шевченком, опріч начальників батальйонного і ротного, повинні поглядати ще добронадійні унтер-офіцер та єфрейтор; вони повинні строго стежити за усіма вчинками рядового Шевченка і коли помітять за ним що-будь «предосудительне», або неслухняність його, так зараз же подавати проте звістку начальникові батальйону, а цей зараз повинен донести мені, надписуючи на пакеті «потайно, і до власних рук» [Истор. вест. 1886 кн. І с. 166].
12 мая, значить – день в день через два роки після того, як Шевченко виступав вперше з Орська в степ, знов повели його степом в Орськ і тут закинули в каземат, – між колодників і таврованих варнаків [Записки Шевченка с. 27].
Взагалі знати, що Обручов переполошився знайденими при ревізії у Шевченка речами. З переполоху, як небавом буде знати, він не вагався потаїти правду і ужити вчинків противних елементарним змаганням совісті. Переполошившись, Обручов поспішив зчинити бучу і в Петербурзі. 23 мая він одіслав до військового міністра усі одібрані у Шевченка папери і малюнки і писав:
«Стало мені відомим (а звідкіль саме – про те промовчав), що «рядовий» Шевченко носить цивільну одежу, малює і пише вірші. Я тієї ж години звелів потрусити Шевченка і самого його тримати в арешті. При ревізії знайдено у Шевченка тільки один поношений старий цивільний сурдут; листи від різних людей, писані переважно мовою українською; два альбоми з віршами та з піснями українськими і з малюнками на них олівцем. Найпаче між листами видасться лист мовою українською, писаний 6 березіля з Петербурга урядником Оренбурзької кордонної комісії Левицьким. Подаю переклад з цього листу. Варт уваги і лист двох братів Лазаревських – один з них служать у Петербурзі при губернаторі, а другий теж «чиновником особых поручений» при голові тутешньої кордонної комісії генералі Ладиженському. Знати з листів, що декотрі листи до Шевченка пересилано через Лазаревського, та через урядника з тієї ж комісії Александровського» (родом з Чернігівщини як і Лазаревські, на ймення – Михайло) [Киев. ст. 1896 кн. 2].
Як бачимо, генерал Обручов, обвинувачуючи Шевченка за те, що не слухався царської волі і малював, потаївся перед міністром і не сказав, що сам же він по просьбі Бутакова вирядив Шевченка в експедицію саме на те, щоб малював види і карти, і оця мета виразно висловлена в усій переписці Обручова з Бутаковим про Шевченка. Мало цього: і потаївшись, Обручов, зовсім вже несовісно, звернув свій вчинок на другого.
В Петербурзі теж переполошилися; вдарили на гвалт. Гвалту запомогло й те, що про всю оцю колотнечу сполошений генерал Обручов написав навіть до державного канцлера графа Несельроде.
З яким поспіхом вели цю справу, знати з того, що за два тижні, з того дня як Обручов послав донесення військовому міністрові (23 мая), встигли з воєнного міністерства повідомити шефа жандармів, а цей – доложити царю, повідомити про царську волю військового міністра і нарешті 7 червня дежурний генерал головного штабу військового генерал-ад’ютант Ігнатьєв написав до Обручова, що цар, вислухавши справоздання шефа жандармів про всю оцю справу, звелів:
«Рядового Шевченка за це, що не послухався царської заборони писати і малювати, зараз же посадити в суворий арешт і держати в арешті, доки не буде зроблене слідство про винуватих, що не догляділи за тим, щоб Шевченко не писав і не малював. Роблячи ж слідство, уважати, що начальник 5 батальйону і всі ближчі начальники повинні бути покараними за те, що допустили недогляд над таким злочинцем, про попередню вину якого вони відали» [Истор. вест. 1886 кн. 1 с. 168].
Укупі з тим шеф жандармів граф Орлов немов умисно, щоб більш роздратувати Обручова проти Шевченка, не пропустив нагоди зачепити Обручова ще й з другого боку. Повідомляючи його 10 червня, що переписку про Шевченка він, Орлов, провадив тільки з військовим міністром та з ним, Обручовнм, а більш ні з ким, та й то ще потайно, він прохав Обручова:
«Чи не буде він такий ласкавий, щоб відповів: з якої речі він уважав потрібним про всю оцю справу написати до державного канцлера?»
Хоч як хитро підступив Орлов, а проте Обручов зумів викрутитися й вивести себе. Він відповів, що незадовго перед тим голова кордонної комісії генерал Ладиженський прохав його на посаду радного комісії постановити Федора Лазаревського. Тим часом з Шевченкових паперів стало знати, що Лазаревський листувався з Шевченком. Отже зовсім би було незручно, щоб на посаді радного комісії була така людина, яка мала зносини з «рядовим» Шевченком, що перебуває під строгим доглядом начальства. Тим-то він, Обручов, і вдався до графа Несельроде, щоб не робив радним Лазаревського, а зробив Костромитинова.
Таким чином Орлов побачив, що не можна причепитися до Обручова, та й замовк про Лазаревського. За те він вчепився до Левицького і Головка. Прочитавши в листі Левицького до Шевченка, що є 1000 чоловіка, готових стояти за те, що говорив Шевченко, шеф жандармів перейнявся думкою, що в Петербурзі існує потайне політичне українське товариство і вмів вистежити його. 15 червня він велів жандармським полковникам Станкевичу і Левенталю зробити ревізію у Левицького і у Головка і арештувати їх і папери їх. В паперах Левицького нічого важного не було і він на опиті в III отд. сказав, що ніякого потайного товариства в Петербурзі нема. Дубельт запевняв Орлова, що в цій справі нічого політичного нема; але Орлов не йняв тому віри і сам брав Левицького на опит і писав до Дубельта:
«Я провадитиму слідство, щоб в такій важній справі не пропустити ні найменшої подробиці і сподіваюся, що пильне слідство може дещо виявити».
Але слідство нічого не виявило і Левицького випустили.
З Головком сталася подія дуже трагічна. Коли Левенталь, прибувши на квартиру до Головка, сказав йому, що по царському приказу мусить зробити ревізію і арештувати його, Головко пішов до другого покою одягатися. Тимчасом Левенталь розглядував папери. Аж ось «квартальний» (поліціянт) закричав: «Що ви! що ви робите!» Левенталь обернувся і побачив, що Головко з пістоля цілився в «квартального», котрий швидше «ретировался»; тоді Головко став цілитись в Левенталя, ледве цей встиг «одійти», як Головко вистрілив. Заким Левенталь кликав унтер-офіцера, щоб «роззброїти» Головка, останній замкнув двері і там вистрілив. Коли розламали двері, Головко лежав на підлозі, облитий кров’ю. Коли прийшли лікарі, дак Головко був вже мертвий. Він вистрілив собі в рот.
[По приказу Орлова робили слідство про Головка і довідалися, що Микола Олексійович Головко родився р. 1825 в Вовчанському повіті в Харківщині. Скінчивши р. 1845 університет у Харкові, він р. 1846 здав іспит на магістра астрономії і 15 липня р. 1847 боронив дисертацію «О падающих звездах». Перебуваючи в Петербурзі – жив тихо, скромно; часто навідувався до академіка-земляка Остроградського і збирав матеріали задля докторської дисертації. Був він чоловік серйозний з високою освітою, орудував кількома іноземними мовами і багато читав іноземних книжок наукових. До того: чоловік промовистий, приязний, гостинний, своєю розмовою він притягав до себе людей; але чоловік нервовий і задуманий. В паперах його знайдено замітки мовою італіянською, з них знати, що він багато думав про смерть (Киев. ст. 1898 кн. 3 с. 421–425). Нема жодної звістки про те, чи довідався Шевченко про цю драму і яке враження вона зробила на нього. Певна річ, що коли він і довідався, дак хіба вже в Новопетровському і не раніш р. 1853–54. Ще певніше те, що коли він довідався, дак тужив: чому не знівечив листу Сергія Левицького].
Примітки
Подається за виданням: Кониський О. Тарас Шевченко-Грушівський. – Львів: 1901 р., т. 2, с. 59 – 62.