Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

20.12.1847 р. До М. М. Лазаревського

20 грудня 1847 р. Орська фортеця 20 декабря 1847. К[репость] О[рская].

З новим годом будьте здорові, любий і щирий мій земляче, де вас Бог носить, чи ви вже во Пітері, чи ще й досі во Одесі? Нехай де хоче носить, та тілько шляхи таланом стеле, та не любить вас, бо сказано, кого любить, того і карає. Тяжко, брате мій добрий, каратися і самому не знати за що. Отже, так зо мною трапилося, спершу я сміливо заглянув лихові в очі. І думав, що то була сила волі над собою, аж ні, то була гордость сліпая. Я не розглядів дна тії бездны, в котору впав. А тепер, як розглядів, то душа моя убогая розсипалась, мов пилина перед лицем вітра. Не по-християнській, брате мій, знаю, а що ж діяти? Опріче того, що нема з ким щире слово промовити, опріч нудьги, що в серце впилася, мов люта гадина, опріче всіх лих, що душу катують, – Бог покарав мене ще й тілесним недугом, занедужав я спершу ревматизмом, тяжкий недуг, та я все-таки потроху боровся з ним, і лікар, спасибі йому, трохи помагав, і те, що я прозябав собі хоч у поганій, та все-таки вольній хатині, так бачите, щоб я не зрисував (бо мені рисувать заказано) свого недуга (углем у комені), то і положили за благо перевести мене в казарми. До люльок, смороду і зику став я потрохи привикать, а тут спіткала мене цинга лютая, і я тепер мов Іов на гноїщі, тілько мене ніхто не провідає. Так мені тепер тяжко, так тяжко, що якби не надія хоч коли-небудь побачить свою безталанную країну, то благав би Господа о смерті.

Так Дніпро крутоберегий

І надія, брате,

Не дають мені в неволі

О смерті благати.

Іноді так мене нудьга за серце здавить, що (без сорома казка) аж заплачу.

Якби все те розказувать, що я терплю тепер по любові і милості милосердого Бога, то і за тиждень не розказав би. Цур же йому. Нехай воно сниться тому, хто людям добра не хоче.

Поклонітесь гарненько од мене Дзюбину, як побачите. Добряга чоловік. Нагадайте йому про Ізлера і ростягаї, про Адольфінку й прочії дива. Скажіть, що я його частенько згадую. N. N. Плетенєв повинен мене знать, тілько нагадайте йому П. Бориспольца та, будьте ласкаві, побачтесь з Чернишовим, він тепер уже в Петербурзі (спитайте в А[кадемії] художеств, де він живе), а як побачитесь, то розпитайте його, чи він пооддавав мої письма, що я посилав через його, і що йому сказано на ті письма, та попросіть його од мене, щоб він докучав моєю просьбою надто Карлу Павловичу, а з Дубельтом щоб притьмом побачився. Як побачитеся з В. І. Далем, то, поклонившися йому од мене, попросіть його, щоб він ублагав В. Перовського, щоб той визволив мене хоч із казарм (сиріч випросив мені позволєніє рисовать). Даль чоловік добрий, розумний і могущий, він добре знає, як тут ми пропадаємо, то тяжкий гріх йому буде, як він не схоче промовить за мене хоч одно слово.

Докучаю я вам, добрий мій земляче! та що ж я маю робить? Якби мені тілько рисувать було можна, то я і не журився б, ходив би собі в сірій шинелі, поки дійшов би до домовини, та все б таки хвалив Бога, а тепер!., ой лишенько! і вимовить не хочеться!..

Напишіть до мене, коли матимете час, хоч малесенький листочок, нехай хоч трошки я заплачу добрими сльозами.

Будьте ласкаві, розпитайте гарненько, де тепер живе Василий Андреевич Жуковский, він перше жив у Досельдорфі на Рейні, а тепер не знаю, та й пришліть мені його адрес, а коли надрюкована його «Одиссея», то і її пришліть. Прочитавши, я отдам вам або Ф[едору] Матвеевичу, бо, єй-богу, окроме Біблії, нема в мене ні однісінької книжечки.

Та вже чи раз батька по лобу вдарить, чи двічі – однаково, хоч воно трохи і не до речі просить, мов той старець. Та що ж робить, коли нігде взять, пришліть ради поезії святої Лермонтова хоч один том, велику, превелику радість пришлете з ним вашому удячному і безталанному землякові.

Т. Ш.

Здається, ви знакомі з Василем Єзучевським. Коли він вернувся з дому, то, як побачитесь, гарненько вилайте його за мене за його щирость і добрість і Галузу, свояка його, добрі й щирі люде, щоб ти знав, земляче.

Не здивуйте, Бога ради, що на такому клаптикові пишу до вас, бо в цьому Божому краї папір почтовий навдивовижу.


Примітки

Подається за автографом (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 151).

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1891. – № 2. – с. 212 – 214). Адресатом помилково названий тут В. М. Лазаревський; опущено рядки «та не любить вас, бо сказано, кого любить, того і карає», «по любові і милості милосердого Бога».

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. – СПб., 1911. – Т. 2. – С. 353 – 354.

Відповідь М. М. Лазаревського від 12 лютого 1848 р. див.: Листи до Тараса Шевченка. – с. 54 – 55.

Лазаревський Михайло Матвійович (1818 – 1867) – чиновник Оренбурзької прикордонної комісії, близький друг Шевченка. Кілька разів М. Лазаревський зустрічався з Шевченком в Орську. Пізніше в спогадах писав:

я прозябав собі хоч у поганій, та все-таки вольній хатині… – На клопотання Ф. М. Лазаревського комендант Орського укріплення Д. М. Ісаєв дозволив Шевченкові з перших днів його перебування в Орську жити на приватній квартирі. Сприяли цьому також польський політичний засланець Отто Фішер і місцевий писар, сина якого Шевченко навчав грамоті. Після звільнення коменданта Д. М. Ісаєва десь у серпні – вересні 1847 р. командир батальйону Д. В. Мешков перевів Шевченка в казарму.

і я тепер нов Іов на гноїщі… – За біблійними переказами, Іов – страждаючий праведник, який витримує найсуворіші життєві випробування, послані сатаною, але не зневірюється у своїй правоті.

Так Дніпро крутоберегий І надія, брате, Не дають мені в неволі О смерті благати. – Рядки первісного тексту поезії Шевченка «А. О. Козачковському».

Поклонітесь гарненько од мене Дзюбину… – Дзюбин Лев Миколайович – знайомий Шевченка з часу перебування в Академії мистецтв. Згадується в щоденнику поета (запис від 31 березня 1858 р.).

про Ізлера… – власника ресторану в Петербурзі.

Плетенєв повинен мене знать… – Плетньов Петро Олександрович (1792 – 1866) – професор, з 1840 р. – ректор Петербурзького університету, в 1838 – 1846 рр. редактор журналу «Современник», критик. Надрукував рецензію на «Кобзар» 1840 р. (Современник. – 1840. – Т. 19. – с. 143).

тілько нагадайте йому П. Бориспольца… – Борисполець Платон Тимофійович (1805 – 1880) – російський і український художник, майстер батального живопису; з ним Шевченко підтримував дружні стосунки під час навчання в Академії мистецтв.

побачтесь з Чернишовим… – Чернишов Олексій Пилипович (1824 – 1863) – російський художник. З Шевченком познайомився під час навчання в Академії. Влітку 1847 р. приїздив до Оренбурга, зустрівся з Шевченком, коли його привезли туди на заслання. У жовтні того ж року О. П. Чернишов збирався виїхати до Петербурга, і Шевченко передав через нього кілька листів – до К. П. Брюллова, В. А. Жуковського, Л. В. Дубельта, В. І. Даля (ці листи не розшукані) з проханням поклопотатися, щоб йому дозволили малювати. Відсутність попутників і бездоріжжя, як писав О. Чернишов ще з Оренбурга в грудні того ж року [див.: Листи до Тараса Шевченка. – с. 50], затримали його, і він виїхав у Петербург, очевидно, на початку січня. М. М. Лазаревський відповідав Шевченкові:

«Карл Павлович [Брюллов. – Ред.] тільки двинув плечима, кажуть, да певно вже забув і про те, що двинув. Жуковський і досі на Рейні в Дюссельдорфі, – сей може б двинув і не одними плечима, так горенько, що дуже далеко… У Дубельта і Даля Чернишов ще не був…» [Листи до Тараса Шевченка. – с. 54].

За свідченням К. І. Герна, В. О. Перовський відмовився порушувати клопотання про дозвіл Шевченкові малювати, додавши:

«Мне Чернышов еще в Петербурге говорил о Шевченко, и я готов был сделать для него все, что можно, – попросил для этого у Дубельта подлинное о нем дело, прочел его сам от доски до доски и убедился только в том, что мне за него вступиться и просить об нем государя нельзя!» [Русский архив. – 1898. – № 12. – С. 555].

30 січня 1848 р. начальник 3 відділу О. Ф. Орлов надіслав командиру Оренбурзького корпусу В. П. Обручеву запит про поведінку поета. У відповіді зазначалося, що Шевченко служить старанно і заслуговує, щоб йому дозволити малювати, але О. Ф. Орлов наклав резолюцію: «Подождать» [Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. – с. 163].

коли надрюкована його «Одиссея», то і її пришліть. – З проханням надіслати йому «Одіссею» в перекладі В. А. Жуковського (на той час, одначе, ще не видану, переклад опубліковано лише 1849 р.) Шевченко звертався і до А. І. Лизогуба в листі від 11 грудня 1847 р.

Федір Матвійович – Ф. М. Лазаревський.

пришліть ради поезії святої Лермонтова хоч один том… – Михайло Лазаревський відгукнувся на прохання поета і в листі від 12 лютого 1848 р. повідомив, що вислав. 20 квітня того ж року Федір Лазаревський сповістив Шевченка:

«”Выбранные места из писем” Гоголя также получены, но я не посылаю их, потому что с ними нужно послать еще Лермонтова и еще кое-что, а укупорить все это, право, не успею» [Листи до Тараса Шевченка. – С. 59].

І тільки через тиждень, 27 квітня, Федір Лазаревський написав Шевченкові:

«Од Михайла Семеновича [Александрійського, чиновника Орської дистанції Прикордонної комісії. – Ред.] получите Лермонтова і Гоголя “Выбранные места”» [Листи до Тараса Шевченка. – с. 60].

ви знакомі з Василем Єзучевським. – Єзучевський Василь Йосипович (1805 – ?) – чиновник Головного управління шляхів, родом з Чернігівщини. З Шевченком познайомився, очевидно, незабаром після виходу «Кобзаря» 1840 р.

і Галузу, свояка його… – Йдеться про В. Ф. Галузевського, родича В. Й. Єзучевського (був одружений з його сестрою).

В. Є. Шубравський

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 6, с. 38 – 39 (текст), с. 336 – 338 (примітки).