Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

1.02.1848 р. До А. І. Лизогуба

1 лютого 1848 р. Орська фортеця К[репость] Орская. 1848, февраля 1-го.

Всяк друг речет: содружихся ему и аз: но есть именем точию друг. – Отак тепер і зо мною сталось, було, на собаку кинь, то влучиш друга. А як прийшлось до скруту, то святий їх знає, де вони поділись! чи не вимерли, крий Боже? Ні, здравствують, та тілько одцурались безталанного свого друга. Бог їм звидить. Якби вони знали, що єдине слово ласкаве тепер для мене паче всякої радості. Так що ж, недогадливі.

З превеликою радостію і дякою прийняв я лист ваш, уже другий, написаний 31 декабря. Бог вам заплатить за вашу щирость і за вашу ласку. Лихо діється зо мною, та не одно, а всі лиха упали на мою голову, одно те, що нудьга і безнадія давить серце, а друге, нездужаю з того дня, як привезли мене в цей край, ревматизм, цингу перетерпів, слава Богу, а тепер зуби і очі так болять, що не знаю, де дітись. І чи не чудно, скажете, як принесли ваш лист, мені полегшало, так що на третій день мені вже можна було написать оцей лист до вас. Вибачайте тілько, що коротенький, одно те, що боюся очі натрудить, а друге, сказавши правду, таки й паперу недостача і купить нема де, звичайне, як у степу.

Як будете посилать вашу обіцянку, то пришліть, будьте ласкаві, і паперу почтового і брістольського, коли найдете в Одесі. Вибачте, Бога ради, що я так вередую, за гроші спасибі вам, єдиний мій друже, у мене ще осталося трохи, а як матиму малярську справу, то, може, зароблю, а якщо пошлють весною в степ на Раїм, бо є така чутка, то тойді вже проситиму, та може, Бог дасть, що тут остануся. Ще, чи не найдете в Одесі сочинений Лермонтова и Кольцова, пришліть поезії святої ради. А як будете писать, то пишіть на моє ім'я просто в К[ріпость] О[рську], бо я другий лист ваш прийняв уже з третіх рук, хоч воно і з добрих рук, та все-таки з третіх.

Прочитав я вдруге вже о скорбі вашій, о вашій Лізі, що маємо робить, коли того Бог хоче. Давид добре сказав: «Кто возглаголет силы Господни; слышаны сотворит вся хвалы его»; звичайне, не можна і без того, щоб інколи і сльозам не дать волі, бо хто не журиться, не плаче, то той ніколи й не радіє. Цур йому такому. Будемо плакать і радіти, і за все те хвалить милосердого Бога.

1 февра[ля].

На самому цьому слові одчинилися двері і почтальон подав мені третій лист ваш, написаний 7 января. Не знаю, чи зрадів би я так батькові або матері, як вашому щирому слову. Да воздаст вам Господь и дому вашому, що посітили єсте невольника і тяжку його тугу розважили. Як будете писать до В[арвари] Н[іколаєвни], то од мене їй низесенько поклонітеся та накажіть, щоб хоч одно слово написала, тілько не в Оренбург, а просто в к[репость] О[рскую]. Коли маєте «Свячену воду», то спишіть та пришліть мені, бо та, що ви мені передали, утрачена. А Татьяні Івановні як будете писать, то їй і Федорові Іваненкові од мене гарненько поклонітеся. Нікому в світі я тепер так не завидую, як малярам і Глафірі Івановні, а може, вже вона покинула, крий Боже, малювать!

Бога для, пришліть малярську справу і паперу. Що у вас робиться у Седневі? Що поробляє І[лля] І[ванович], поклоніться йому од мене. За Н[адію] Д[митрівну] і вас, і весь дом ваш молюся Господеві милосердому і благаю його, щоб ви не забували

Т. Шевченка.

* Коло Аральського моря крепость.


Примітки

Подається за автографом (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 178).

Вперше надруковано в книжці: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. – С. 69 – 71.

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. – СПб., 1911. – Т. 2. – С. 355.

Відповідь на лист А. І. Лизогуба від 31 грудня 1847 р. [Листи до Тараса Шевченка. – с. 48 – 49].

Всяк друг речет: содружихся ему и аз: но есть именем то чию друг. – Цитата з Біблії («Ісус, син Сираха». Гл. 37. В. 1): «Кожен друг каже: “Я теж твій приятель”. Та є ж бо друг тільки за назвою».

а як матиму малярську справу, то, може, зароблю… – Йдеться про малювання портретів на замовлення (за гроші).

а якщо пошлють весною в степ на Раїм, бо є така чутка… – Чутка про похід на Аральське море виникла, очевидно, у зв’язку з приїздом до Оренбурга в грудні 1847 р. штабс-капітана О. І. Макшеєва, відрядженого в Оренбурзький корпус для вивчення природних умов Середньої Азії. О. І. Макшеєв уже в грудні 1847 р. знав про запланований похід у Раїм для вивчення Аральського моря. Шевченкові нічого конкретного ще не було відомо, і він, природно, побоювався цього важкого, виснажливого походу в степ, де до того ж лютувала холера. Поет мав намір, як він пише, просити, щоб його залишили в Орську. Але пізніше, дізнавшись, що його беруть в експедицію як художника, зрадів, оскільки відкривалась можливість займатись улюбленою справою.

чи не найдете в Одесі сочинений Лермонтова и Кольцова, пришліть… – В листі до М. М. Лазаревського від 20 грудня 1847 р. поет уже просив вислати йому твори Лермонтова. Чи надсилались Шевченкові твори О. В. Кольцова – відомостей немає. Не названо їх в описі книжок, відібраних у поета під час арешту 23 квітня 1850 р. (не названі і «Выбранные места из переписки с друзьями»; див.: Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. – С. 188). Ніяких свідчень не збереглося й про те, що в Аральській експедиції Шевченко мав твори Лермонтова. Першу згадку про них зустрічаємо в поезії Шевченка «Мені здається, я не знаю…» написаній уже в Оренбурзі в першій половині 1850 р.:

Спасибі, друже мій убогий!

Ти, знаю, лепту розділив

Свою єдину… Перед Богом

Багато, брате, заробив!

Ти переслав мені в неволю

Поета нашого… На волю

Мені ти двері одчинив!

Спасибі, друже! Прочитаю

Собі хоть мало… оживу…

Такі рядки могли постати тільки від свіжих вражень, навіяних читанням творів Лермонтова. Все це наштовхує на думку, що переслані Ф. Лазаревським книги Лермонтова і Гоголя з якихось причин Шевченко не одержав до поїздки в Аральську експедицію.

Давид добре сказав… – Давид – цар Ізраїльсько-іудейської держави (кінець XI – бл. 950 р. до н. е.). Йому приписували авторство Псалтиря. Наведені слова Давида – зі 105-го псалма (вірш 2).

Варвара Ніколаєвна – В. М. Репніна.

Коли маєте «Свячену воду»… – вірш української поетеси Псьол Олександри Іванівни (1817 – 1887). Про нього Шевченко схвально писав у передмові до проектованого видання «Кобзаря» 1847 р. Живучи в 1840-х роках у родині М. Репніна, О. І. Псьол 1843 р. познайомилася з Шевченком. Вірш «Свячена вода» опубліковано в журналі «Киевская старина» (1894. – № 2. – с. 323 – 324). У 1880-х роках його приписували Шевченкові.

Татьяна Іванівна – Т. І. Псьол.

Іваненко Федір Григорович (1799 – 1850) – поміщик, деякий час був маршалком Пирятинського повіту; з ним Шевченко познайомився, очевидно, в Репніних [Модзалевський В. Малороссийский родословник. – Т. 2. – С. 189].

Глафіра Івановна – Г. І. Псьол.

Ілля Іванович – І. І. Лизогуб.

Надія Дмитрівна – дружина А. І. Лизогуба.

В. Є. Шубравський

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 6, с. 40 – 41 (текст), с. 338 – 339 (примітки).