Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

3.01.1850 р. До О. М. Бодянського

3 січня 1850 р. Оренбург Оренбург. Января 3. 1850.

Поздоровляю тебе з цим Новим роком, друже мій єдиний! Нехай з тобою діється те, чого ти у Бога благаєш, – давно, давно ми не бачились, та не знаю, чи й побачимося швидко, а може, вже й ніколи – крий Мати Господня! а думаю, що так, бо мене дуже далеко запровтор[ил]а моя погана доля та добрії люде! Я оце вже третій рік як пропадаю в неволі – в цім Богом забутім краї! тяжко мені, друже! дуже тяжко! та що маю робить? Перейшов я пішки двічі всю киргизькую степ аж до Аральського моря – плавав по йому два літа, Господи, яке погане! аж бридко згадувать! не те що розказувать добрим людям.

Ось бач, як зо мною діялось. Поїхав я тойді в Київ із Петербурга, тойді, як ми з тобою в Москві бачились, і думав уже в Києві ожениться та й жить на світі, як добрі люде живуть, – уже було й подружіє найшлось. Та Господь не благословив моєї доброї долі! – не дав мені докончить віку короткого на нашій любій Україні. Тяжко! аж сльози капають, як згадаю, так тяжко! Мене з Києва загнали аж сюди, і за що? За вірші! і заказали писать їх, а що найгірше… рисовать! І отепер бачиш, як я отут пропадаю, живу в казармах меж солдатами – ні з ким слово промовить, і нема чого прочитать – нудьга! нудьга така, що вона мене незабаром вжене в домовину! Не знаю, чи карався ще хто на сім світі так, як я тепер караюсь? І не знаю за що.

Оцей, що привезе тобі лист мій, наш земляк – Левицький, привітай його, друже мій добрий! добра, щира душа! він мені в великій став пригоді на чужині! – дай йому мою «Тризну» і «Гамалія», коли вона ще жива, а мені, коли буде твоя ласка, пришли Кониського, добрее зробиш діло, нехай я хоч читатиму про нашу безталанную Україну, бо я вже її ніколи не побачу! Так щось серце віщує! Пришли і напиши, коли буде ласка, по адресу: в Оренбург Карлу Івановичу Герну – в генеральний штаб, – а мене на адресі не упоминай, цур йому, він знатиме по штемпелю. Оставайся здоров, друже мій єдиний! нехай тобі Бог посилає, чого ти в його просиш. Згадуй інколи безталанного Т. Шевченка.

А щоб не оставалося гулящого паперу, то на тобі вірш з десяток своєї роботи:

Як маю я журитися,

Докучати людям.

Піду собі світ-за-очі

Що буде, те й буде.

Найду долю, одружуся,

Не найду – втоплюся,

А не продам себе людям,

В найми не наймуся.

Пішов собі світ-за-очі –

Доля не спіткалась…

А воленьку добрі люде

І не торговали,

А без торгу закинули

В далеку неволю!

Щоб не було свободного

На нашому полю!


Примітки

Подається за автографом (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 123).

Вперше надруковано в журналі «Русская старина» (1883. – № 9. – C. 640 – 641).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. – СПб., 1911. – Т. 2. – С. 362 – 363.

Перейшов я пішки двічі всю киргизькую степ аж до Аральського моря… – Див. примітку до листа до А. І. Лизогуба від 8 листопада 1849 р.

Поїхав я тойді в Київ із Петербурга, тойді як ми з тобою в Москві бачились… – Закінчивши Академію мистецтв 1845 р., Шевченко виїхав в Україну, до Києва через Москву. Тоді вони зустрілися з О. М. Бодянським.

думав уже в Києві ожениться… – Шевченко мав намір одружитися з дочкою священика с. Кирилівки Г. І. Кошиця – Феодосією Кошиць, але батько дівчини не дав згоди на шлюб.

Мене з Києва загнали аж сюди, а за що? За вірші!.. – Під час арешту Шевченка в справі Кирило-Мефодіївського братства 5 квітня 1847 р. у нього відібрали рукописний збірник «Три літа». Особливу лють жандармів викликала поема «Сон», яка і стала головною причиною заслання поета в солдати з суворою забороною писати й малювати.

Оцей, що привезе тобі лист мій, наш земляк – Левицький… – Сергій Петрович Левицький.

дай йому мою «Тризну» і «Гамалія»… – Йдеться про поеми Шевченка, які вийшли окремими виданнями в Петербурзі 1844 р. (Тризна. Т. Шевченка. – 1844; Гамалия. Соч. Шевченки. – СПб., 1844).

а мені, коли буде твоя ласка, пришли Кониського… – Тобто «Историю русов», автором якої на той час вважався Георгій Кониський (1717 – 1795), український письменник, церковний і культурний діяч. її видав О. М. Бодянський у Москві 1846 р. [История Русов или Малой России. Сочинение Георгия Конисского, архиепископа белорусского. – М., 1846].

Як маю я журитися… – Поезія Шевченка, написана в першій половині 1849 р. у Раїмі.

В. Є. Шубравський

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 6, с. 51 – 52 (текст), с. 347 – 348 (примітки).