«Мала книжка»
Тарас Шевченко
В неволі, в самоті немає,
Нема з ким душу поєднать.
Та сам в собі когось шукаєш,
Щоб з ним хоть серцем розмовлять.
Шукаєш Бога… а находиш
Таке, що сором розказать.
Таке, що гріх і розказать.
Отак-то нівечать нас годи
Та безталання; та ще й те,
Що літечко моє святе
Минуло хмарно, що немає
Ніже єдиного случаю,
Щоб доладу було згадать.
Видумаєш, щоб серце вбоге
Хоч тихим словом розважать,
Не лізе в голову нічого
Було почато: А їй т[ак]
. . . . . . . . . . . . . . . . . .
Нема з ким душу поєднать,
А їй так хочеться, так просить
Хоч слова доброго! не чуть
І мов у полі сніг заносить
Незахолонувший той труп.
Примітки
Джерело тексту:
– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 363);