Плач Ярославни
Тарас Шевченко
Варіанти тексту
|
||
В Путивлі-граді вранці-рано
Співає, плаче Ярославна,
Як та зозуленька кує,
Словами жалю додає.
– Полечу, – каже, – зигзицею,
Тією чайкою-вдовицею,
Та понад Доном полечу,
Рукав бобровий омочу
В ріці Каялі. І на тілі,
На княжім білім, помарнілім,
Омию кров суху, отру
Глибокії, тяжкії рани…
І квилить, плаче Ярославна
В Путивлі рано на валу:
– Вітрило-вітре мій єдиний,
Легкий, крилатий господине!
Нащо на дужому крилі
На вої любії мої,
На князя, ладо моє миле,
Ти ханові метаєш стріли?
Немало неба, і землі,
І моря синього. На морі
Гойдай насади-кораблі.
А ти, прелютий… Горе! Горе!
Моє веселіє украв,
В степу на тирсі розібгав.
Сумує, квилить, плаче рано
В Путивлі-граді Ярославна.
І каже: – Дужий і старий,
Широкий Дніпре, немалий!
Пробив єси високі скали,
Текучи в землю половчана,
Носив єси на байда[ка]х
На половчан, на Кобяка
Дружину тую Святославлю!..
О мій Словутицю преславний!
Моє ти ладо принеси,
Щоб я постіль весела слала,
У море сліз не посилала,
Сльозами моря не долить.
І плаче, плаче Ярославна
В Путивлі на валу на брамі.
Святеє сонечко зійшло.
І каже: – Сонце пресвятеє
На землю радість принесло
І людям і землі, моєї
Туги-нудьги не розвело.
Святий, огненний господине!
Спалив єси луги, степи,
Спалив і князя і дружину,
Спали мене насамоті!
Або не грій і не світи…
Загинув ладо… Я загину!
4 июня [1860]. СПб.
Примітки
Джерела тексту:
– фрагменти тексту першої редакції, опубліковані за «власним рукописом Т. Г. Шевченка», нині не відомим, у «Кобзарі з додатком споминок про Шевченка писателів Тургенева і Полонського» (Прага, 1876. – С. 358–360);
– фрагменти тексту першої редакції, опубліковані за автографом, нині не відомим, у журналі «Вечерниці» (1863. – № 12. – С. 89) [«Вечерниці»];
– чистовий автограф першої редакції в «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 296–297) [«Більша книжка»];
Перша редакція подається за чистовим автографом у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 296–297).
Дата в автографі: «4 июня. СПб.».
Датується за цим автографом та його місцем у «Більшій книжці» серед творів 1860 р.: 4 червня 1860 р., С.-Петербург.
Первісний автограф першої редакції не відомий. Найраніший відомий текст – варіанти «власного рукопису Т. Г. Шевченка», наведені в підрядкових виносках до публікації вірша в «Кобзарі з додатком споминок про Шевченка писателів Тургенева і Полонського» (Прага, 1876. – С. 358–360). Значна кількість поданих тут варіантів (32 рядки з 53 у чистовому автографі) дає змогу реконструювати цей нині не відомий автограф на основі тексту «Кобзаря з додатком споминок про Шевченка писателів Тургенева і Полонського» та підрядкових виносок у ньому.
Ще один не відомий нині автограф першої редакції – «власноручне рукописьмо», яке привіз до Львова «земляк наш таки галицький, що їздив у Петербург», згадано в замітці «Дещо за переводи староруської пісні «О полку Ігоревім» на живе народне слово», вміщеній у львівському журналі «Вечерниці» [1863. – № 13. – С. 107–108]. Вперше надрукований у цьому журналі (№ 12. – С. 89) текст має кілька варіантів, які дозволяють кваліфікувати його як проміжний між первісним текстом, який реконструюється на основі варіантів «Кобзаря» 1876 р., та чистовим автографом у «Більшій книжці». Начисто переписуючи вірш до «Більшої книжки», Шевченко спочатку пропустив (очевидно, через недогляд) рядки 6 та 8, але тут же, тим самим пером і чорнилом, вписав їх поміж відповідними рядками автографа, а також вніс виправлення в рядок 48.
Першу редакцію вперше надруковано в журналі «Вечерниці» (1863. – № 12. – С. 89), де подано за нині не відомим автографом.
До збірки творів першу редакцію введено у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 643–644, де подано за «Більшою книжкою».
М. М. Павлюк
Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 342 – 343 (канонічний текст), с. 534 – 536 (варіанти), с. 737 – 738 (примітки).