Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

«З передсвіта до вечора…»

Тарас Шевченко

З передсвіта до вечора,

А з вечора до досвіта

Летить стріла каленая,

Бряжчить шабля о шеломи,

Тріщать списи гартовані

В степу, в незнаємому полі,

Середи землі половецької.

Земля чорна копитами

Поорана, поритая;

Костьми земля засіяна,

А кровію политая.

І журба-туга на тім полі

Зійшла для руської землі.

Що гомонить отам, зичить

Удосвіта? То повертає

Той Ігор військо на пригоду

Тому буй-туру Всеволоду.

І бились день,

І другий билися,

Та коло полудня на третій

Поникли Ігореві стязі.

Отак на березі Каяли

Брати різнились; бо нестало

Крові-вина!.. Допировали

Хоробрі русичі той пир,

Сватів упоїли,

А самі простяглися

За землю руськую. Хилилась

І слалась, плачучи, трава,

Високі гнулись дерева…

Додолу гнулися, журились!

6 июля [1860]


Примітки

Джерела тексту:

чорновий автограф на окремому аркуші – фрагменти рядків 1–11 (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 15, унизу й збоку);

– чорновий автограф рядків 8–13 на окремому аркуші (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 3);

– чорновий автограф на окремому аркуші – суцільний текст рядків 1–13 (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 15);

– чорновий автограф рядків 8–13 (початок «Тихе поле аж крикнуло») на окремому аркуші з копією віршів Шевченка в перекладі російською мовою М. С. Курочкіна (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 40);

– фрагменти тексту, опубліковані у «Кобзарі з додатком споминок про Шевченка писателів Тургенева і Полонського» (Прага, 1876. – С. 361) за автографом, нині не відомим;

– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 303).

Подається за «Більшою книжкою».

Чорнові автографи не датовані.

Дата в чистовому автографі: «6 июля».

Датується за чистовим автографом та його місцем у «Більшій книжці» серед творів 1860 р.: 6 липня 1860 р., С.-Петербург.

Роботу над переспівом опису битви з половцями у «Слові о полку Ігоревім» Шевченко розпочав у чернетці, писаній чорним та червоним олівцями та чорним чорнилом на окремому аркуші паперу із записом невідомою рукою, який починається словами «Портретная галерея русских деятелей» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 15). Спочатку записано чорним олівцем рядки 1–2, потім дописано червоним олівцем рядки 3–4, закреслено останній із них і продовжено текст до рядка 6 чорним олівцем. Після цього збоку аркуша записано варіант рядків 8–11, які тут же, під рискою, переписано начисто внизу аркуша. Дальші пошуки рядків 8–13 продовжено в автографі № 3, писаному олівцем у два прийоми: текст було почато з рядка «Тихе поле половецьке» й продовжено до рядка «На землю руськую з неволі», потім зверху дописано: «Чорна земля не орана», а перші два рядки попереднього варіанта закреслено.

Можливо, Шевченко з кимось радився щодо цих рядків: після слів «Копитами поритеє» невідомою рукою вписано збоку олівцем: «Костьми засіяне було», а над рядком «Тихе поле половецьке» іншою рукою зверху надписано: «неорана». Саме цей варіант і був прийнятий Шевченком у дальшій роботі над відповідними рядками. Наступний її етап зафіксовано на звороті автографа № 15, де чорним чорнилом (рядки 1–6) та олівцем (рядки 7–13) переписано начисто з кількома закресленнями й виправленнями текст від рядка «Зрана світа до вечора» до рядка «В землю руськую те поле». Рядок «Брязчуть шаблі о шеломи», пропущений при переписуванні через недогляд, вписано на вільному місці перед рядком 7.

Зберігся також (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 40) чорновий автограф чотирьох рядків переспіву (початок: «Тихе поле аж крикнуло»), записаний олівцем на писарській копії перекладених М. С. Курочкіним російською мовою віршів Шевченка «Один у другого питаєм…» та «Огні горять, музика грає…». Це – побічний варіант, далі в переспіві не розвинутий.

Існував також автограф переспіву, нині не відомий, варіанти якого наведено у підрядкових виносках до поданого за першодруком тексту переспіву у виданні: «Кобзар з додатком споминок про Шевченка писателів Тургенева і Полонського». – Прага, 1876. – С. 361.

Вперше надруковано у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 645–646, де подано за «Більшою книжкою» з різночитаннями в рядках 3–4: «Летять стріли каленії, Брязчать шаблі о шеломи».

«Слово о полку Ігоревім» – визначна пам’ятка літератури Київської Русі, героїчна поема про похід у 1185 р. новгород-сіверського князя Ігоря Святославича проти половців – тюркського кочового народу, який чинив часті напади на Русь із південних степів. Не узгодивши своїх дій з великим князем київським та іншими князями, Ігор зазнав поразки; його військо було розгромлене, а сам він потрапив у полон до половецького хана Кончака. Створене наприкінці XII ст., «Слово о полку Ігоревім» перейняте ідеєю єднання князів для захисту Русі від нападу кочівників.

Путивль – місто на середній течії річки Сейм. В XII ст. входило до складу Новгород-Сіверського князівства; там був укріплений двір батька князя Ігоря – Святослава Ольговича.

Ярославна – дружина новгород-сіверського князя Ігоря – Єфросинія Ярославна, дочка галицького князя Ярослава Осмомисла.

Зегзиця (зигзиця) – зозуля, народнопоетичний символ жіночої туги.

Каяла – річка, на березі якої зазнало поразки військо князя Ігоря. Точне географічне положення її не встановлено; можливо, це нинішня річка Макатиха поблизу Торських озер у басейні Дінця. Не виключено, що ця назва мала й метафоричний зміст, походячи від давнього дієслова «каяти» – докоряти, шкодувати, оплакувати.

Носив єси на байдаках На половчан, на Кобяка Дружину тую Святославлю!.. – Ідеться про переможний похід у 1184 р. коаліції князів на чолі з великим князем київським Святославом Всеволодовичем проти половецького хана Кобяка, в якому половці були розгромлені, а хан Кобяк узятий у полон й привезений до Києва.

Хиновські – тут у значенні ворожі: «хинове» – збірна назва ворожих Русі кочівників [Баскаков Н. А. Тюркская лексика в «Слове о полку Игореве». – М., 1985. – С. 120–123].

Буй-тур Всеволод – князь трубчевський і курський Всеволод Святославич, рідний брат князя Ігоря. «Буй-туром» (символ мужності й сили) названий за свою сміливість і військову доблесть.

М. М. Павлюк

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 345 (канонічний текст), с. 537 – 539 (варіанти), с. 739 – 740 (примітки).