Натурник. Етюд 1

Т.Г.Шевченко. Натурник. Етюд до екзаменаційної роботи «Натурник на червоній тканині». Інші зарисовки.
[1841, не пізніше 28 листопада. С.-Петербург]. Папір, олівець. 17,8 × 26,3 см.
Національний музей Тараса Шевченка, № г-783.

На звороті – «Натурник». Етюд до екзаменаційної роботи «Натурник на червоній тканині». «Учень Академії мистецтв». Зарисовка.

Праворуч угорі чорнилом позначено: № 116-2.

Рисунки виконані на одній з чотирьох сторінок подвійного альбомного аркуша, зареєстрованого Г.М. Честахівським 1861 р. в описі малюнків, що знаходилися в академічній майстерні Шевченка, у рубриці «Рисунки Штернберга» під номером 50/60 [Відділ рукописів та текстології Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, ф. 1, № 459]. Пізніше аркуш по лінії перегину було розрізано.

На сторінці – не пов’язані між собою етюди: учень за рисуванням, натурник Тарас Малишев у поставі для олійного етюду «Натурник на червоній тканині» та профіль невідомої особи в пенсне.

Спроба ідентифікувати зображену в профіль особу в пенсне з М.В. Гоголем [Гаско М. Шевченко малює Гоголя // Україна. – 1978. – № 5] заперечується портретною несхожістю Шевченкової моделі з іконографією письменника.

Датується за часом представлення олійного етюду «Натурник на червоній тканині» на екзамені 28 листопада 1841 р.

До наукового обігу введено 1900 р. в каталозі Чернігівський музей українських старожитностей В.В. Тарновського у рубриці «В.И. Штернберг. Альбом, составленный из 18 отдельных рисунков карандашом» (без посторінкового опису) [Каталог Музея украинских древностей В.В. Тарновского/ Составил Б.Д. Гринченко. – Чернигов, 1900. – Т. 2. – С. 4. – № 21].

Вперше репродуковано та прокоментовано як Шевченкові рисунки з назвою «У натурному класі Академії мистецтв» у 1961 р. [Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 10 т. – К., 1961. – Т. 7, кн. 2. – С. 24. – № 247; про збірку рисунків В.І. Штернберга: Там само. – К., 1963. – Т. 10. – С. 76 – 77. – № 168-190]

Місця зберігання: з квітня 1861 р. – у М.М. Лазаревського; згодом придбано Українською петербурзькою громадою; не раніше липня 1861 – у А.О. Козачковського; не пізніше 1875 надійшов до В.П. Коховського; з 1891 – у родині Коховських; не пізніше 1893 передано С.Д. Бразоль; з 1898 – збірка В.В. Тарновського; з 1899 – Чернігівський музей українських старожитностей В.В. Тарновського; з 1925 – Чернігівський історичний музей; з 1933 – Галерея картин Т.Г. Шевченка (Харків); з 1948 – Державний музей Т.Г. Шевченка (Київ).

І.М. Вериківська

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 7, с. 250 – 251 (зображення), с. 436 (примітки).