Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

Притча про блудного сина (1856 – 1857 рр.)

Притча про блудного сина. Папір, туш, бістр. (Новопетровське укріплення). (XI 1856 – V 1857).

26 червня 1857 р. Шевченко записав у щоденнику про свій задум видати в гравюрі серію сатиричних малюнків під назвою «Притча про блудного сина»:

«…я думаю со временем выпустить в свет в гравюре акватинта и собственное чадо – «Притчу о блудном сыне», приноровленную к современным нравам купеческого сословия. Я разделил эту поучительную притчу на двенадцать рисунков, они уже почти все сделаны на бумаге. Но над ними еще долго и прилежно нужно работать, чтобы привести их в состояние, в котором они могут быть переданы меди».

Шевченко підкреслює необхідність сатири для виправлення пороків сучасного йому суспільства:

«Нужна ловкая, меткая, верная, а главное – не карикатурная, скорее драматический сарказм, нежели насмешка… Жаль, что покойник Федотов не наткнулся на эту богатую идею, он бы из нее выработал изящнейшую сатиру в лицах для нашего темного полутатарского купечества.

Мне кажется, что для нашего времени и для нашего среднего полуграмотного сословия необходима сатира, только сатира умная, благородная. Такая, например, как «Жених» Федотова или «Свои люди – сочтемся» Островского и «Ревизор» Гоголя… Я считал бы себя счастливейшим в мире человеком, естли бы удался мне так искренно, чистосердечно задуманный мой бессознательный негодяй, мой блудный сын».

Дата виконання цих малюнків встановлена на підставі листів Шевченка до Бр. Залеського. В першому, від 8.ХІ 1856 р., Шевченко повідомляв про свій задум, а в другому, від 10.V 1857 р., писав, що з задуманої серії він виконав лише 8 малюнків і що перших чотири він не розпочав за відсутністю типажу, але сподівається закінчити їх в Москві або Петербурзі. В цьому ж листі Шевченко згадує, що за відсутністю сепії для цієї роботи, він змішав бістр з тушшю, що дало тон, близький до сепії.

Один із публікаторів спогадів про перебування Т. Г. Шевченка в Новопетровському укріпленні висловив припущення, що для серії «Притча про блудного сина» художник використав сюжет «Повести о горе-злосчастьи»:

«Брат мой, есаул уральского войска Л. С. А-в, – тогда еще молодой юнкер, – прямо со школьной скамьи назначен был в состав казачьего отряда, командированного на обычную службу в Александровский форт… Прибыв на место, они застали в форте Т. Г. Шевченка… Между прочим, по словам брата, Шевченко писал одну картину в семи отдельных сценах, или моментах. Судя по рассказу брата, я догадывался, что Шевченко взял сюжет для этой картины из «Повести о горе-злосчастьи», которая была только что напечатана в каком-то нашем журнале (помнится мне, в «Современнике»)» [И. А., Материалы к биографии Т. Гр. Шевченко, «Русское богатство», 1901, кн. II, стор. 64 – 65].

В літературі зустрічається помилкове твердження про наявність авторських написів на зворотах малюнків серії «Притча про блудного сина» [В. И. Касиян, О датировке некоторых сепий Т. Шевченко, «Искусство», М., 1939, № 2, стор. 58].

Деякі дослідники малярської спадщини Шевченка відносили також до цієї серії сепію «Циган» під назвою «На етапі» (див. прим. до № 14).

Після смерті Шевченка всі вісім малюнків деякий час зберігалися у М. М. Лазаревського, а потім у В. М. Лазаревського. 1899 р. його син С. В. Лазаревський оголосив розпродаж належної йому збірки малюнків Шевченка. Внаслідок розпродажу малюнки з серії «Притча про блудного сина» опинилися в руках чотирьох колекціонерів.

1939 р. малюнки серії «Притча про блудного сина» експонувалися на Республіканській ювілейній шевченківській виставці, Київ (Каталог, № 245 – 253).

Г. П. Паламарчук

Подається за виданням: Тарас Шевченко Повне зібрання творів у 10-и томах. – К.: вид. АН УРСР, 1964 р., т. 9, с. 38 – 39 (примітки).