27. «О Боже наш, Боже, Боже наш єдиний…»

О Боже наш, Боже, Боже наш єдиний,

Що ми породились такі нещасливі?

Ой служили ми на Чорному морі,

Не ходили ми не босі, не голі,

Хотіли в цариці землю заслужити,

Щоб нам було де віку дожити.

Заслужили землю од Дністра до Бугу,

А границею по Бендерськую дорогу.

Звеліла цариця запорожцям жениться,

Понад лиман-річку слободами селиться.

Нам дала цариця обидва лимани –

Ловіть, хлопці, рибу да справляйте жупани.

Примітки

Джерело тексту:

– запис невідомою рукою в альбомі Шевченка 1846–1850 рр. [Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 108, арк. 37 зв. – 37]

Подається за цим записом.

Запис не датований.

Датується на підставі дати запису в альбомі пісні «Ой пише, пише наш імператор…» («1846, іюля 15»), 18 рядків якої записані тією самою рукою, що й пісня «О Боже наш, Боже, Боже наш єдиний…», орієнтовно: літо 1846 р.

Вперше надруковано з неточностями в статті Я. Забіли «Автографи і нові твори Т. Г. Шевченка, знайдені в архіві департаменту поліції» [Україна. – 1907. – Т. 3. – № 7/8. – С. 7].

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 10 т. – Т. 10. – С. 268–269.

Це уривок варіанта так званої «Пісні А. Головатого» – кошового отамана Чорноморського козацького війська Антона Андрійовича Головатого (1732–1797), складеної з нагоди переселення у 1792–1793 рр. частини запорозьких козаків на Кубань [текст пісні див. у виданні: Короленко П. Черноморцы. – СПб., 1874. – С. 10–11].

Заслужили землю од Дністра до Бугу… – Готуючись до війни з Туреччиною, царський уряд на початку 1788 р. сформував із запорожців так зване Військо вірних козаків, перейменоване того ж року на Чорноморське козацьке військо і поселене між Південним Бугом і Дністром. У 1792–1793 рр. Чорноморське козацьке військо за указом Катерини II було переселене на так звану Чорноморську кордонну лінію (на правому березі Кубані до Азовського моря). У пісні йдеться про це переселення, що руйнувало щойно налагоджене козацьке господарство.

Н. О. Вишневська (за участю О. А. Правдюка)