Портрет невідомого
Т.Г.Шевченко. Портрет невідомого. 1837. [С.-Петербург].
Брістольський папір, акварель. 21,4 × 18,7 см.
Національний музей Тараса Шевченка, № г-823.
На звороті – начерк «Рука».
Праворуч унизу олівцем авторські дата і підпис: 1837 // Шевченко.
До наукового обігу введено 1911 р. з назвою «Портрет невідомої приватної особи. Із збірки Є. Рейтерна» [Малюнки Т.Шевченка / За артистичним доглядом проф. В.В. Мате. – СПб., 1911. – Вип. І. – Табл. 5]. В.Г. Щурат 1914 р. визначив його як портрет Євгена Гребінки, мотивуючи це так: «Вистане його порівняти зі знаним портретом Гребінки» [Щурат В. З життя і творчості Тараса Шевченка. – Львів, 1914. – С. 9]. Як портрет Гребінки він увійшов до книжки О.П. Новицького (з деяким сумнівом щодо Шевченкового авторства) [Новицький Ол. Тарас Шевченко як маляр. – Львів; Москва, 1914. – С. 82], згодом до багатьох інших видань, також до ПЗТ [Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 10 т. – К., 1961. – Т. 7, кн. 1. – С. 9. – № 11].
Проте С. Таранушенко вважав його портретом невідомого [Таранушенко С. До питання про ранні акварельні портрети роботи Тараса Шевченка // Ювілейний збірник на пошану академіка М.С. Грушевського. – К., 1928. – С. 98 – 102], обстоюючи думку, що він є парним до портрета жінки.
Пізніше, зіставляючи цей твір із трьома портретами Євгена Гребінки роботи Аполлона Мокрицького, Л.Ф. Стеценко дійшов висновку, що Шевченком зображено іншу людину [Стеценко Л. Таємниці розгадано: Оповідання літературознавця. – К., 1966. – С. 15 – 48]. Однією з основних вихідних позицій Б.С. Бутника-Сіверського, який вважав зображеним Гребінку, було знаходження портрета в колекції Євграфа Євграфовича Рейтерна, сина художника і колекціонера Євграфа Романовича Рейтерна, сучасника Шевченка і знайомого М.М. Лазаревського. У наведеному автором статті листі-відповіді Російського музею від 5 квітня 1955 р. міститься запис з інвентарної книги Є.Є. Рейтерна, складеної колекціонером у зв’язку з передачею 1918 р. його зібрання до музею: «Портрет Гребенки 1837 акв. на брист. бум. 150 × 150 [Є.Є. Рейтерн указує розмір видимої частини окантованого твору]. Куплено у Лазаревского». Цей запис, на думку автора, дає підстави стверджувати, що М.М. Лазаревський, у якого, мовляв, Є.Р. Рейтерн придбав твір, «не міг не знати Гребінку, і атрибуція твору як зображення Гребінки могла бути зробленою тільки зі слів самого Михайла Лазаревського» [Бутник-Сіверський Б. Безперечно – портрет Євгена Гребінки! // Радянське літературознавство. – 1968. – № 10. – С. 69 – 77].
Однак відомостей, що Є.Р. Рейтерну належали твори Шевченка, ми не маємо. Його ж син Є.Є. Рейтерн виявляв інтерес до мистецької спадщини художника, мав кілька акварелей і офортів, придбаних переважно з успадкованого С.В. Лазаревським від батька – В.М. Лазаревського – зібрання. Посередниками акції купівлі-продажу були М.В. та І.І. Лазаревські [Вокруг наследства Т.Г. Шевченко // Тарас Шевченко в Н. Новгороде. – Горький, 1939. – С. 133 – 153]. Конкретної вказівки, коли й у кого з Лазаревських Рейтерн придбав цей портрет, немає. Проте виявлений 1985 р. у секції гравюри Російського музею власноруч написаний Є.Є. Рейтерном список належних йому творів Шевченка став переконливим контраргументом вибудуваній під «гребінківську» концепцію історії твору, а відтак і його атрибуції. У списку семи малюнків розділу «Акварель» під номером 2 записано: «Поясной портрет сидящего мужчины с чубуком в правой руке на спинке стула. 1837. Шевченко. 150 × 150. На [нрзб.] брист. бумаге. Хороший лист». Отже, на час складання списку Є.Є. Рейтерн вважав твір «портретом сидящего мужчины», а не Є. Гребінки. Як «Портрет невідомої приватної особи» його вміщено й у вищезгаданому виданні «Малюнки Т. Шевченка». І лише після опублікування праць В.Г. Щурата та передусім О.П. Новицького власник коригує назву твору й у пізнішому інвентарі записує його як «Портрет Гребінки».
Коли після публікації Л.Ф. Стеценка питання щодо особи портретованого знову виявилося відкритим, М.Е.Гаско висунув версію, що на акварелі зображено В.Ф. Одоєвського [Гаско М. Портрет В.Ф. Одоєвського // Літературна Україна. – 1976. – 25 травня; Його ж. Про деякі «методи» наукових суперечок // Радянське літературознавство. – 1981. – № 12. – С. 71 – 72]. Проте іншими дослідниками така атрибуція була спростована на підставі відомої іконографії В.Ф. Одоєвського [Паламарчук Г.П. Про деякі нові атрибуції та датування малярських творів Шевченка // Питання шевченкознавства. – К., 1978. – С. 74 – 76].
Існувала також спроба атрибутувати твір як «Портрет Якова де Бальмена» і віднести його виконання, всупереч авторській даті, до 1845 – 1846 рр. [Кузьменко А. Розкриваючи таємниці портретів невідомих // Образотворче мистецтво. – 1989. – № 1. – С. 15 – 16] Основний аргумент автора, що «Шевченко, схвильований смертю друга, не міг не сказати про нього свого слова і засобами живопису», не має жодного документального підтвердження.
Отже, особа портретованого залишається невстановленою.
Місця зберігання: не пізніше 1911 придбаний Є.Є. Рейтерном; з 1918 – Державний Російський музей (Санкт-Петербург); з 1929 – Інститут Тараса Шевченка Наркомосу УРСР; з 1932 – Галерея картин Т.Г. Шевченка (Харків); з 1940 – Центральний музей Т.Г. Шевченка (Київ); з 1948 – Державний музей Т.Г. Шевченка (Київ).
Виставки:
1911. С.-Петербург. Шевченківська виставка в Академії мистецтв [Речь. – 1911. – 27 февраля; Рада. – 1911. – 3 березня];
1939. Київ. Ювілейна Шевченківська виставка [Республіканська ювілейна шевченківська виставка в Києві: Каталог-путівник. – К., 1941. – С. 22. – № 97];
1951. Москва. Виставка образотворчого мистецтва УРСР [Выставка изобразительного искусства Украинской ССР. Живопись, скульптура, графика: Каталог. – Киев, 1951. – С. 105];
1964. Київ – Москва. Ювілейна Шевченківська виставка [Юбилейная художественная выставка, посвященная 150-летию со дня рождения Т.Г. Шевченко: Каталог. – Киев, 1964. – С. 5];
1984. Київ. Шевченко-художник. До 170-річчя від дня народження [Шевченко-художник: Каталог виставки. – К., 1986. – С. 8];
1985. Київ. Музей історії Києва. Шевченко-портретист (без каталогу).
І.М. Вериківська
Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 7, с. 36 – 37 (зображення), с. 364 – 366 (примітки).