Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

28.07.1860 р. До В. Е. Фліорковського

28 липня 1860 р. С.-Петербург С.-Петербург 28 июля 1860.

Милостивый государь Валерий Эразмович!

Г. Председатель Общества для пособия нуждающимся литераторам и ученым и его товарищи, подписывая и адресуя на ваше имя письмо, которым просят вас освободить моих братьев и сестру от крепостного состояния, предполагали, что письмо это, как дело домашнее, не будет оглашено во всеуслышание. Но когда оно огласилось печатно, то я, как сочлен этого благородного Общества и как родной брат Никиты, Осипа и Ирины (ваших крепостных крестьян), в судьбе которых Общество это приняло такое живое великодушное участие, считаю святым долгом благодарить Председателя и его товарищей, благодарить во всеуслышание за их братски-человеческое внимание к судьбе людей, близких моему сердцу.

О письме моем редактору журнала «Народное чтение» и о наших народностях я вашего мнения не оспариваю; ваше мнение, как и мое, может быть верно и неверно, это дело (если оно в самом деле дело) – дело критики, досужей полемики и бесплодного словопрения. А теперь примите мою глубокую благодарность за то, что вы освободили моих братьев и сестру с их семействами от банкового долга и предложили безвозмездную свободу, от которой они, не знаю почему, отказались. Еще раз сердечно вас благодарю за ваше великодушное предложение и сердечнейше прошу вас, назначьте последнюю цену за десятину пахотной и усадебной земли вашей и сообщите о вашей воле Председателю нашего Общества письменно или печатно; а за то, что вы уже сделали для моих братьев и сестры, примите еще раз мою искреннюю благодарность.

Письмо это я намерен напечатать в одной из здешних газет. Но если вы найдете его почему-то неудобопечатным, то известите меня. В ожидании вашего благосклонного ответа остаюсь и проч.

Тарас Шевченко


Примітки

Подається за першодруком у журналі «Народное чтение» (1860. – № 5. – С. 170 – 171).

Збереглося два чорнових автографи листа з численними виправленнями Шевченка. Один з них (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 231) становить ранню, більш стислу редакцію листа, яка супроводжується написаною Шевченком редакційною приміткою (див. розділ «Варіанти»), На другому (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 230), датованому 27 липня 1860 р., невідомою рукою зроблено кілька виправлень олівцем. Оскільки ці виправлення ввійшли до першодруку, є підстава розглядати саме його текст (що має кілька відступів від автографа й датований 28 липня 1860 р.) як авторизований Шевченком і остаточний.

За автографом № 230 надруковано П. І. Зайцевим у газеті «Русские ведомости» (1914, № 46), першодрук у цій публікації не врахований.

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. – К., 1929. – Т. 3. – с. 189 – 190.

адресуя на ваше имя письмо, которым просят вас освободить моих братьев и сестру от крепостного состояния… – Як відзначено в протоколі засідання комітету Товариства для допомоги нужденним літераторам і вченим від 21 березня 1860 р.,

«хотя подобное ходатайство не входит собственно в действия общества, исчисленные в уставе, но так как оно, будучи самым человеколюбивым и просвещенным, имеет при том целью доставить истинное утешение литератору, приобретшему своим талантом видное место в современной литературе, то комитет положил написать от имени всех своих членов письмо к означенному помещику и просить его об увольнении родных г. Шевченко из уважения к его литературным заслугам и вообще к литературе».

Голова комітету Є. П. Ковалевський та члени його П. В. Анненков, О. Д. Галахов, О. В. Дружинін, С. С. Дудишкін, О. П. Заблоцький-Десятовський, А. О. Краєвський, В. І. Ламанський, О. В. Никитенко, І. С. Тургенев, М. Г. Чернишевський 19 березня 1860 р. звернулися до поміщика В. Е. Фліорковського з таким листом:

Мы, нижеподписавшиеся члены комитета Общества литераторов и ученых, обращаемся к вам с покорнейшей просьбою, в надежде, что вы примете ее во внимание и, если будет возможно, исполните.

Уважаемый и любимый сочлен нашего общества, известный всей России поэт Тарас Григорьевич Шевченко имеет между крепостными вашими крестьянами, Киевской губернии Звенигородского уезда в селе Кириловке, двух родных братьев, Никиту и Иосифа, и сестру Ирину. Он очень желает, чтобы они получили свободу и горюет в разлуке с ними. Не откажите, милостивый государь, великодушно исполнить это горячее желание Тараса Григорьевича и отпустить братьев его и сестру на волю. Хотя он и знает, что в скором времени, с прекращением крепостного состояния, они получат свободу, но так тоскует о них, что готов даже, если вы потребуете, внести за них выкуп, лишь бы только скорее иметь их при себе.

Если вы, милостивый государь, убедившись этою нашею усерднейшею просьбою, согласитель отпустить на волю родных г. Шевченко, но не иначе, как за выкуп, то покорнейше вас просим уведомить нас, какую именно сумму желаете вы получить за них, чтобы мы могли известить об этом г. Шевченко. Как бы вы ни отпустили их на волю, даром или за вознаграждение, во всяком случае и наше Общество, и все любители русской литературы были бы вам за это глубоко и искренне благодарны. [Киевская старина. – 1890. – № 2. – С. 335 – 336].

предполагали, что письмо это, как дело домашнее, не будет оглашено во всеуслышание. – Згідно параграфа 29 статуту Товариства, прізвища осіб, яким надано грошову допомогу, не підлягали розголошенню [Скабичевский А. Летопись Общества для пособия нуждающимся литераторам и ученым // «XXV лет». – СПб., 1884. – С. 13].

когда оно огласилось печатно… – Без погодження з Товариством В. Е. Фліорковський опублікував лист до нього від 19 березня та свою відповідь від 6 травня 1860 р., в якій він погоджувався відпустити Шевченкових родичів на волю безплатно, але без землі, в газетах «Киевский телеграф» (1860. – № 45) та «Русский инвалид» (1860. – № 142).

О письме моем редактору журнала «Народное чтение» и о наших народностях я вашего мнения не оспариваю… – Йдеться про полемічні випади В.Е. Фліорковського проти автобіографії Шевченка, опублікованої у вигляді листа до редактора журналу «Народное чтение», та його виступ на захист польського поміщицтва на Україні, наявні в листі В. Е. Фліорковського, вміщеному в газетах «Киевский телеграф» та «Русский инвалид». Не бажаючи вдаватися до «досужей полемики и бесплодного словопрения» з поміщиком, Шевченко домагався, щоб той замість велеречивих розмірковувань став на шлях практичного розв’язання справи.

В. Е. Фліорковський продовжив свої випади проти Шевченка у рукопису історичного змісту, відібраному в нього під час жандармського обшуку в січні 1862 р.; зокрема там наводилися цитати з «Гайдамаків» і «Тарасової ночі» [див.: Шевченко та його доба. – К., 1924. – 36. 1. – с, 94 – 97].

примите мою глубокую благодарность за то, что вы освободили моих братьев и сестру с их семействами от банкового долга… – В умові, складеній родичами Шевченка з В. Е. Фліорковський 10 липня 1860 р., зазначалося, що поміщик бере на себе сплату «банкового долга за 11 душ, в количестве до 900 рублей серебром» [Народное чтение. – 1860. – № 5. – С. 174], тобто виплачує ту частину заборгованості по його маєтку, яка припадала на родини Шевченкових братів і сестри. На те, що йдеться про борг самого В. Е. Фліорковського, звернули увагу ще сучасники: О. С. Лашкевич слушно зауважив:

«Остается, однако же, после этого вопрос, за что благодарил Литературный фонд г. Флиорковского – внесенные им за личную свободу семьи Т. Г. деньги пошли в уплату его же долга кредитным учреждениям, личную свободу он силился доставить им без земли, в ущерб высочайше дарованной тогда же воле крестьянам с. правом выкупа их земель…» [Киевская старина. – 1889. – № 4. – С. 193].

и предложили безвозмездную свободу, от которой они, не знаю почему, отказались. – Це твердження було лише тактичним ходом Шевченка; насправді він добре знав причину цієї відмови: в листах до В. Г. Шевченка від 28 березня та 29 червня 1860 р. він наполегливо радив братам і сестрі, «щоб вони на ту погану безземельну волю не дуже квапились». У першій чорновій редакції свого листа до В. Е. Фліорковського Шевченко прямо згадував запропоновану поміщиком «безусловную свободу без земли». Тогочасна прогресивна преса теж підтримувала вимогу наділити Шевченкових родичів землею:

«Должны заметить с своей стороны, что несогласие семейства Шевченко воспользоваться предложенной ему свободой – очень натурально. Что за свобода без права выкупа усадеб и полей!..» (Современник. – 1860. – № 8. – С. 322).

Відомо було Шевченкові й те, що всупереч усім порадам його брати піддалися тискові поміщика й 10 липня 1860 р. уклали угоду про звільнення без землі.

назначьте последнюю цену за десятину пахотной и усадебной земли вашей… – Всупереч категоричній відмові поміщика Шевченко продовжував наполягати на тому, щоб його родичам дозволено було викупити свої садиби й земельні наділи. Це прохання підтримав і комітет Товариства для допомоги нужденним літераторам і вченим у листі до В. Е. Фліорковського від 8 вересня 1860 р. На відміну від свого першого звернення до власника Кирилівки від 19 березня 1860 р., в якому про продаж Шевченковим родичам земельних наділів зовсім не йшлося, цим разом комітет, висловлюючи В. Е. Фліорковському подяку «за согласие ваше устроить судьбу родственников Т. Г. Шевченко», виявив готовність викупити для них земельні ділянки і навіть сподівався на його посередництво в їх підшуканні у сусідніх маєтках:

«Позвольте тем не менее надеяться, милостивый государь, что вы найдете средство, если не в вашем имении, то хоть по соседству приискать для семейства Шевченок участок земли, за который общество охотно взнесет деньги» [Киевская старина. – 1890. – № 2. – С. 337].

Письмо это я намерен напечатать в одной из здешних газет. – Лист Шевченка, відповідь В. Е. Фліорковського та умова останнього з Шевченковими родичами були опубліковані в журналі «Народное чтение» [1860. – № 5. – С. 170 – 175].

В ожидании вашего благосклонного ответа… – В. Е. Фліорковський у листі від 21 серпня 1860 р. повторив свою відмову продати Шевченковим родичам земельні наділи:

«И теперь, при всем желании сделать Вам угодное, я не могу продать усадьбы и землю потому, что поля, которыми они пользовались в крестьянстве, принадлежат к общему составу земли, считающейся, по первому параграфу действующих в здешнем крае высочайших инвентарных правил, мирскою – неприкосновенною; следовательно, я распорядиться ими не вправе; отчуждать часть своей так называемой лановой (пахотной) земли не могу, потому что у нас не в обыкновении дробить земли для продажи; следовательно, имение мое, с учреждением в нем нескольких мелких владений, нашлось бы в разительно исключительном положении, крайне неудобном по своему роду. Итак, сколько я, в числе дворян Киевской губернии, сочувствую идее общего выкупа земли крестьянским населением, столько стою против отдельной продажи мелкими частями» [Народное чтение. – 1860. – № 5. – С. 172; див. також: Листи до Тараса Шевченка. – С. 157 – 158].

М. М. Павлюк

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 6, с. 203 – 204 (текст), с. 502 – 504 (примітки).