3. У Вільнюсі та Варшаві

Богдан Лепкий

«У Вильні, городі преславнім.» – Вильна. – Будучий поет козачком. – В панській прихожій. – Козак Платов і різки. – Перша наука малярства. – Полька. – Польська мова й література. – Переїзд у Варшаву. – Франц Лямпі. – Листопадове повстання. – Етапом у Петербург.

Шевченка передягли в дриліховий каптан і в широкі шаровари та повезли у Вильну (в осени 1829 р.) де перебував тоді молодий Енгельгардт. Тут то й почалася нова Тарасова служба. А що це за служба була – розказує сам поет у своїй автобіографії.

«Пан мій – каже він – наказував мені, щоб я мовчки й непорушливо стояв у кутку прихожої, поки не почується його голос: подати люльку, що була біля його, або налити склянку води, що в його під носом. Через свою природжену, непокірливу вдачу, я не додержував панського наказу, виспівуючи ледве чутним голосом гайдамацькі пісні та змальовуючи крадькома малюнки суздальської школи, що прикрашували панські покої.»

В день св. Миколая Енгельгардт поїхав на бенкет в честь царя Миколи у дворянську ресурсу, а Тарас, користаючи з того, забрався відрисовувати козака Платова. Вже дібрався був до маленьких козачків, що гарцювали коло копит великого генеральського коня, як нараз відчинилися двері й увійшов пан. Розгнівався страшенно, бо Тарас так був захоплений своїм малюванням, що не відчинив впору дверей, а ще більше – бо хлопець палив свічку, від чого могла згоріти не тільки палата, в якій мешкав Енгельгардт, але й цілий город. І за це на другу днину випарено Тараса на конюшні різками. А все ж таки, хто зна, чи не отся сумна пригода звернула в кінці увагу П. В. Енгельгардта на малярський хист Тараса.

Тодішні пани часто-густо держали собі своїх власних артистів-кріпаків: архітектів, співаків, музикантів, тощо. Були це найнещасливіші з нещасливих. Бо якже погодити службу штуці з кріпацькою службою панам? – як просвіченому, інтелігентному чоловікові, та ще й артистові, перенести всі тоті пониження і знущання, без яких годі собі уявити кріпацьке життя? Тож нераз такі артисти-кріпаки кінчили самовбийством.

Таким безталанним мав стати Тарас.

Енгельгардт хотів мати з його свого маляра і віддав у Вильні на науку – до кого? Мабуть до Яна Рустема, бо так воно виходить з одного листу Тараса [«Киевская старина», 1883, стр. 613].

Крім малярства навчився Шевченко у Вильні польської мови й познакомився з польською літературою, яка тоді так буйно розцвіталася. Особливо полюбив він твори Адама Міцкевича, котрого деякі балади були основані на народних білоруських мотивах. Твори ж Богдана Залеського, обвіяні сентиментальною любов’ю до України, розуміється не політичної, а етнографічної, як складової частини колишньої польської Речі Посполитої, мусіли також вражати Тараса ніжністю мови та музикальністю вірша.

У Вильні закохався був Тарас у польці-варшавянці, Дуні Гошовській (не кріпачці), яка йому геть пізніше 1857 року снилася. Так нещасне це кохання ще діймавіше давало мабуть відчути Шевченкові його важке суспільне становище – отсе кріпацтво, яке глибоким ровом клалося між вольною дівчиною, а хлопцем-невольником.

П. В. Енгельгардт був людиною непосидючою. Часто переїздив з місця на місце. З ним їхав і Тарас. Мабуть з початком 1830 переїхав він у Варшаву і тут віддав Тараса на науку до звісного портретиста Франца Лямпі (сина). У його вчився Тарас кілька місяців, а хоч на пізніших його образах слідів впливу Лямпі не помітно, то все ж таки початки малювання дістав мабуть добрі, коли незабаром у Петербурзі своїми рисунками звернув на себе увагу не тільки Сошенка, але й Брюлова, того Брюлова, якого прозивали тоді Карлом Великим.

Щоб не копіювати з лубочних картин а рисувати у городі статуї – на це треба вже було проводу якогось маляра-педагога.

Коли починалося польське листопадове повстання, полковник гвардії, Павло Василевич Енгельгардт, пішов у відставку і перенісся з цілим своїм двором геть далеко від загроженої території, з Варшави в Петербург. Всю його двірню, а враз із нею й Тараса вислано мабуть в лютім 1831 в Петербург. Тоді вже трудно було о коні, на возах мусило сідати богато челяді, дорога була грязька, слуги мусіли, одні йти, другі їхати і Шевченкові прийшлося зазнати богато лихо, заки він добився у Петербург. Наспів туди з весною 1831 р.

Примітки

Подається за виданням: Тарас Шевченко. Твори. Том 1. Про життя й твори Тараса Шевченка. Кобзарь (до першого арешту). – Київ-Лейпциг: Українська накладня, [1918? р.] с. 14 – 18.