4. В Петербурзі у Ширяєва

Богдан Лепкий

Ширяєв. – Контракт на чотири роки. – Робота у Великому театрі. – Літний сад і статуї. – Знакомство з Іваном Сошенком. – Земляк піклується земляком. – Знакомство з Венеціановим, Григоровичем, Жуковським і Гребінкою. – Брюлов. – Антична галерея, товариство «Поощрения художников» – людський кістяк. – Перша спроба композиції. – Тарас знаходить «добрих людей». – Заходи коло увільнення з кріпацтва.

В Петербурзі на якийсь час припинилася Тарасова наука, він знову став лакеєм. Щойно 1832 року, після «невідступного прохання», віддав Енгельгардт Шевченка на дальшу науку до цехового маляра Ширяєва, зробивши з ним контракт на чотири роки, щоб Тарас став уже вишколеним малярем-декоратором.

«Ширяєв був цеховим майстром живописного й малярного цеху. Завжди було в його трьох, а інколи й більше замазурів – в демикитонових халатах; це його учні, а коли була потреба, він найшов поденно, а то й місячно – одного, або й десять костромських мужиків-малярів і шклярів. Значить, у свойому цеху він не останній майстер, і по вмілості і по грошві.»

Це була людина груба й матеріалістична, без тонких гуманних почувань, одна з тих по словам самого Шевченка, які проживши свою молодість у бруді та в недолі, й видіставшися опісля якось на світ божий, не вірять жодній теорії, до добробуту не бачать інших стежок, крім тих, якими самі йшли і коли, мовляв, їх доля не гладила по головці, то за що ж вони мають других гладити?

І не гладив Ширяєв своїх учеників, а радше дряпав. Вони у його були мов невільники які. Між ними й Шевченко.

Замісць вчитися штуки малювання мусів Тарас робити нераз грубу малярську роботу, не артистичну, а ремісницьку. Та все ж таки, як талановитий рисівник, він і в Ширяєва незабаром вибився наверх. Саме тоді архітект Кавос перероблював у середині Великий театр. Ширяєв провадив малярські роботи. На всі орнаменти й арабески, що оздоблюють плафон того театру, Шевченко робив рисунки по вказівкам Кавоса, а сам Ширяєв компонував усякі трафарети:

Поруч такої обов’язкової праці Тарас залюбки бігав у літний сад, і відрисовував усякі статуї, що обезображують його, починаючи «з вертких богинь, солодко всміхнених, а кінчаючи вродливим Гераклітом і Проклітом. Відрисував також кілька горорізьб, що оздоблюють деякі будинки.» [«Художник.» Автобіографічна повість Т. Шевченка. Повний зборник творів Т. Г. Шевченка. Катеринослав 1914. Стр. 568.]

Раз, припадком, на тому місці, де велику алею Літнього саду перерізує поперечна, і де окружений богами й богинями Сатурн жере власну дитину, стрінув Тараса Шевченка його земляк, Іван Сошенко, з Богуслава, Київської губернії. Зацікавлений видом худорлявого, замурзаного хлопця, з розумними, тихими очами, який сидячи на відрі, рисував жорстокого Сатурна, почав з ним розмову. Довідавшися хто він і що робить і в кого працює, запросив його до себе.

Цей момент мав превелике, рішаюче значення для дальшого життя поета.

Сошенко познайомив Тараса з відомим артистом і дуже гарним чоловіком О. Г. Венеціановим, який не одному молодому маляреві подав помічну руку, з дуже впливовим конференц-секретарем Академії штук, земляком, В. І. Григоровичем, з відомим українським поетом Гребінкою, з учителем царевича, славним російським поетом Василем А. Жуковським, і з кумиром тодішнього російського артистичного світа, Карлом П. Брюловим. Таким чином Шевченко, неначе перейшов у якийсь інший світ, у якому було стільки нового й гарного для його багато від природи вивінованої душі.

Сошенко пішов до Ширяєва і просив дозволу, щоб Тарас міг приходити до його на квартиру. Ширяєв, хоч нерадо, згодився на це. Дальше примістив Сошенко свого protege в античній галереї, щоб він тоді, як там нема лекцій, рисував із гіпсових статуй. За допомогою І. В. Григоровича впровадив його до Товариства «Поощрения художников», де Тарас вперше познакомився з рисунком із людського кістяка.

Крім того став Тарас пробувати своїх сил також у композиції. Група Едіпа, Антігони й Полініка, (на основі лектури Озерова) вийшла, як на перший початок, дуже вдатно. Сошенкові подобався цей твір своєю простотою. Молоді артисти на перші спроби беруть звичайно чимало осіб і заплутуються, Шевченко підібрав три, виявляючи своєрідний нахил до гармонії й концентрації артистичного вислову.

Тим часом минала зима, а з весною треба б було Тарасові вертати до свойого ремесла, красити криші й паркани. Щоб не допустити до цього, Сошенко згодився зробити портрет із Ширяєва, а за це Шевченко мав бути відпущений на місяць із його робітні.

За цей час благородні душі: Венеціанов, граф Вієльгорський, Брюлов і другі пильно старалися, щоб викупити Тараса з неволі, бо бачили, що в таких умовах, як тепер, годі йому вчиться. Справа не йшла легко. Сам Брюлов потрудився був до Енгельгардта, думаючи, що його славне ім’я матиме вплив на твердосердного пана. Але вернувши з візити назвав Енгельгардта «найбільшою, свинею у торжковських пантофлях» а Енгельгардт із свого боку прозвав Брюлова «дикарем».

Тоді спробував щастя Венеціанов – звісний філантроп. Але Енгельгардт про ніяку філантропію й чути не хотів. «Гроші й більш нічого! 2500 рублів. Дасте?»

А вже ж треба було дати, бо що ж робити з такою «амфібією?»

І гроші ті добуто. Брюлов вималював портрет Жуковского, портрет цей пущено на льоси і Енгельгардт зробив «відпускну». Свідками на їй підписалися: граф Вієльгорський, Жуковський і Брюлов. Сталося це 22 квітня 1838 р.

Примітки

Подається за виданням: Тарас Шевченко. Твори. Том 1. Про життя й твори Тараса Шевченка. Кобзарь (до першого арешту). – Київ-Лейпциг: Українська накладня, [1918? р.] с. 18 – 22.