9. «Три літа»
Богдан Лепкий
Шевченко свобідним художником. – Друга подорож на Україну. – Гостина в Кирилівці. – Радість і горе. – Пани й люди. – Чужбинський. – «Іван Гус.» – «Невольник.» – «Наймичка.» – «Кавказ.» – «Посланіє.» – «Холодний яр.» – «Заповіт.» Найбільший рік. – «Дай жити!» – Український Прометеїзм. – Шевченко виходить на бій з неволею й неправдою. – Малярські праці. – «Археографічна комісія.» – Живописна Україна. – Київ. – Слов’янофільські й свободолюбні традиції. – Декабристи. – Зближається 1848 рік.
З початком 1845 р. докінчив Шевченко курс в академії штук і одержавши ступень «свобідного художника» (22 марця) зараз таки вибрався на Україну. Поступивши на кілька днів у Москву до Бодянського й Щепкіна пустився поштовими кіньми через Тулу, Орел і Глухів до Києва. Мав думку осісти тут і для своїх людей, для добра рідного краю посвятити всі свої сили, весь великий дар – маляра і поета. З Києва їздив (в маю) по Звенигородськім та Канівськім повіті а в осені відвідав свою рідну Кирилівку.
Не міг не сумувати дивлячись, як його брати і сестри тягнуть важке панщизняне ярмо. Викупити їх з панської неволі – це було одним із завдань поетового життя, але завдання того поки-що він не спроможний був сповнити.
Довший час побував у своїх знакомих, по дворах панів українських.
«Придививсь і прислухався до останків козацької традиції (у панських сім’ях), познайомився з людьми, що колись училися в заграничних університетах, півперек перейшли Європу в Наполеонівських походах, належали до тайних конституційних товариств, що потворилися були в останніх часах панування Олександра І, а й тепер ще, закопавшися в тихих хуторах і дворах придніпрянської України, під попелом чудацтва і здичіння хоронили іскри святого огню, – любови до всього, що чесне й добре [Франко. «», 1891. Стр. 87].»
Року 1846 познайомився Тарас з поетом Олександром Чужбинським, якому завдячуємо багаті, хоч не все точні «Воспоминания о Т. Г. Шевченко» (СПб. 1861).
Дніпро біля Києва – від пам’ятника св. Володимира
Тоді то повстав цілий ряд нових Шевченкових творів. І так: у Миргороді написані дві поезії: «Не завидуй багатому» й «Не женися на багатій», в Мар’їнському «Еретик, або Іван Гус», там же поема, одна із більших, «Невольник», в Переяславі «Наймичка» і «Кавказ», у В’юнищах «Посланіє», «Холодний яр», «Псалми Давидові», величава думка, один з найцінніших творів «Кобзаря» – «Минають дні», вкінці, знову у Переяславі, славний «Заповіт», мабуть під враженням тяжкої недуги, яку поет у грудні того ж року перебув.
Се мовби Україна вітала його, свого великого сина і скрізь нашіптувала йому щораз то нові думки-твори. І з огляду на число і на вартість, се (рік 1845) час найсильнішої продукції. Яка різнородність тем, яке багатство думок, тонів, красок, навіть форми! Се твори, які мають найбільшу популярність, які кожний освічений українець уміє нині на пам’ять.
«Минають дні», «Кавказ», «Посланіє» – це прецінь перлини нашої поезії.
Серцем замірати,
І гнилою калодою
По світу валятись,
А дай жити, серцем жити
І людей любити,
А коли ні, то проклинать
І світ запалити!..
Отеє: «а дай жити!» і характеризує як не можна лучше тодішнього Тараса Шевченка. Се програма його життя й творення, найбільш знаменна риса його духового портрету. Охота жити і творити, творити добро для земляків і для людства – отсе той клич, під яким Тарас так богато і такого сильного тепер творив.
Усе, що стоїть на перешкоді свобідному й доброму життю, стрічається з його рішучим осудом, інколи навіть з прокльоном. Боротьба з деспотизмом, який спиняє волю, який не дає чоловікові «жити і людей любити» це тепер ціль поета, а найсильнішим висловом тої цілі «Кавказ», той прометейський бій кобзаря з царем. І коли б треба підібрати для отсих творів якесь загально відоме ім’я, котре б їх хоч приблизно характеризувало, то мабуть чи не найкраще підходило б слово: український прометеїзм. Шевченко виходить на бій з неволею і неправдою, на бій, якого йому за життя не довелося скінчити, але який за гробом, вели й ведуть до нині його твори…
Незабаром дістав Тарас місце при археографічній комісії. Мав їздити по Україні й робити знимки із старих церков, будівель, руїн, тощо. Об’їхав Полтавщину й Волинь та нарисував чимало всіляких пам’яток нашого будівництва, сепією та аквареллю. Між ними прегарна хата в Переяславському повіті, Андруші, Густинський монастир, церков св. Покрови в Переяславі, Почаївська лавра й інші, так, що й з боку малярського рік 1845 дуже багатий.
Крім того готовив Шевченко велике видання, якого й до нині не маємо: «Живописна Україна».
Прибори до писання Т. Шевченка (в музеї Тарновського)
В Києві, завдяки недавно основаному університетові св. Володимира, другому на Україні, перебувало тоді богато інтелігентних людей, особливо молодіжи, усіх трьох народностей, російської, польської й української. Над Києвом здавна висіла вільнодумна атмосфера. Тут ще 1818 року повстала була одна з найцікавіших масонських лож «Соединенных славян», а 1823 року організується тут спілка «Общество соединенных славян» – яке стояло на програмі основаного в Росії, по повороті російської армії із заграниці «Союза Благоденствія». Члени цього союза, переважно офіцери, обов’язувалися зайняти важні становища в державі й добувати права для народу, знесенням кріпацтва починаючи. Члени тої організації вславилися пізніше своїм революційним виступом 14 декабря 1825 р. і звідти прозвані були декабристами. Головні їх сили як-раз набиралися в Подільщині та Київщині.
Там служив полковник Пестель, і полковники Артамон Муравьев, Швейковський, Митьков, Аврамов і Норов. В рішаючий момент, мали вони із своїми полками йти на Петербург, щоб оволодіти столицею. Невдатний заговір, шість місяців тяжких мук в Петропавловській кріпості, страшний присуд, пятьох повішених людей, пламенні вірші одного з них (Рилеєва), до того деякі українського змісту – це був той кривавий спомин, який не минає безслідно.
Дух Пестеля вітав над київською землею. Що кращі люди не могли байдуже ставитися до його, він ходив за ними й нагадував, що – «треба б робити». Часи ж не змінилися, лиш погіршилися. Микола стояв на вершині свого деспотизму. Надходив 1848 рік.
Примітки
Подається за виданням: Тарас Шевченко. Твори. Том 1. Про життя й твори Тараса Шевченка. Кобзарь (до першого арешту). – Київ-Лейпциг: Українська накладня, [1918? р.] с. 45 – 50.