Логотип сайта «Тарас Шевченко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Кобзар / 1848 р. / Г. З.

Кобзар

1848 р.

Г. З.

Тарас Шевченко

X

Варіанти тексту

Опис варіантів

Немає гірше, як в неволі

Про волю згадувать.

А я Про тебе, воленько моя,

Оце нагадую. Ніколи

Ти не здавалася мені

Такою гарно-молодою

[І] прехорошою такою,

Так, як тепер на чужині,

Та ще й в неволі. Доле! Доле!

Моя ти співаная воле!

Хоч глянь на мене з-за Дніпра,

Хоч усміхнися з-за. . . . . . . . . . . .

І ти, моя єдиная,

Встаєш із-за моря,

З-за туману, слухняная

Рожевая зоре!

І ти, моя єдиная,

Ведеш за собою

Літа мої молодії,

І передо мною

Ніби море заступають

Широкії села

З вишневими садочками

І люде веселі.

І ті люде, і село те,

Де колись, мов брата,

Привітали мене. Мати!

Старесенька мати!

Чи збираються ще й досі

Веселії гості

Погуляти у старої,

Погуляти просто,

По-давньому, по-старому,

Од світу до світу?

А ви, мої молодії

Чорнявії діти,

Веселії дівчаточка,

І досі в старої

Танцюєте? А ти, доле!

А ти, мій покою!

Моє свято чорнобриве,

І досі меж ними

Тихо, пишно похожаєш?

І тими очима,

Аж чорними – голубими,

І досі чаруєш

Людські душі? Чи ще й досі

Дивуються всує

На стан гнучий? Свято моє!

Єдинеє свято!

Як оступлять тебе, доле,

Діточки-дівчата

И защебечуть по своєму

Доброму звичаю,

Може, й мене ненароком

Діточки згадають.

Може, яка і про мене

Скаже яке лихо.

Усміхнися, моє серце,

Тихесенько-тихо,

Щоб ніхто і не побачив…

Та й більше нічого.

А я, доленько, в неволі

Помолюся Богу.


Примітки

Джерела тексту:

– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 274–276) [«Мала книжка»];

– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 137–138) [«Більша книжка»].

Подається за «Більшою книжкою». На початку рядка 7 відновлюється за «Малою книжкою» сполучник «і».

Автографи не датовано.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів у 1848 р. та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848–1849 рр. на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня – грудень 1848 р., Косарал.

Найраніший відомий текст – чистовий автограф у «Малій книжці». до якої вірш переписано під № 16 у четвертому зшитку за 1848 рік, орієнтовно наприкінці 1849 чи на початку 1850 року (до арешту 23 квітня), з невідомого ранішого автографа. Під час переписування Шевченко закреслив описку у рядку 28, зробив виправлення у рядках 58 і 62. Текст без назви. 1858 р., не раніше 18 березня і не пізніше 22 липня, вірш перенесено з багатьма змінами з «Малої книжки» до «Більшої книжки». Твір дістав назву «Г. З.». Під час переписування Шевченко вніс виправлення в рядки 36 і 61. Пізніше, повернувшись до тексту, він замінив слова в рядках 6, 10, закреслив, не подавши новий варіант, перше слово в рядку 7. Першодрук в альманасі «Хата» (СПб., 1860. – С. 80–83) під назвою «На Вкраїну» здійснено за текстом, близьким до нижнього шару автографа в «Більшій книжці» з відмінами в рядках 8, 21, 28, 54. Під віршем неточна дата: «1849. Над Аралом».

Найімовірніше, з «Малої книжки» вірш було переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову і не зберігся. У публікації О. Я. Кониського, який подав деякі відміни цього списку, певна кількість варіантів вірша «Г. З.» збігається з текстом «Малої книжки» (рядки 6, 7, 9, 26, 64). О. Я. Кониським зафіксовано і значні розходження між так званим списком Л. М. Жемчужникова й обома Шевченковими автографами – у рядках 8 («Як нині в далекій стороні»), 10–12 («Посиніли ще синійше, І лютеє моє горе Погіршало ще лютійше»), 27 («Привітали. Чи жива ти»), 63 («А я, зіронько, в неволі»). Наведені ним рядки 17, 36–37 ідентичні тексту «Більшої книжки» [див.: Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – 1901. – Кн. 1. – С. 14-15].

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 465–467 і того ж року – до видання: Поезії Тараса Шевченка. – Львів, 1867. – Т. 1. – С. 250–252, де вірш подано за альманахом «Хата» (СПб., 1860. – С. 80–83) з неточністю у рядку 49 («гнучкий» замість «гнучий»).

Відомі нам списки твору походять від друкованих джерел. З першодруку в «Хаті» (СПб., 1860. – С. 80–83) вірш списано у рукописній збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 4, с. 337-339), у рукописному збірнику «Барвінок. Пісні, вірші та байки» 1863, упорядкованому А. І. Фесенком (Російська державна бібліотека (Москва), ф. 743, № 18, од. збер. 25, арк. 31) та ін. Публікації у «Кобзарі Тараса Шевченка» (Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 465–467) або у виданні «Поезії Танаса Шевченка» (Львів, 1867. – Т. 1. – С 250–252) є джерелом списків у рукописних «Кобзарях» – 1865, переписаному Д. Демченком (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 81, арк. 7–8), 1866 (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 842, арк. 239–240) та ін.

Г. З. – Ганна Іванівна Закревська (1822–1857), дружина поміщика П. О. Закревського. Шевченко познайомився з Г. І. Закревською 29 або 30 червня 1843 р. в селі Мойсівці на бенкеті в Т. Г. Волховської, неодноразово приїздив до маєтку Закревських у с. Березова Рудка (тепер Пирятинського району Полтавської області), там написав портрети Ганни і Платона Закревських (1843, олія). За натяками у спогадах О. С. Афанасьєва-Чужбинського [Русское слово. – 1861. – № 5. – С. 32], іншими посередніми доказами, зібраними М. С. Шагінян у книжці «Шевченко» (М., 1941. – С. 125–153), Шевченко був закоханий у «Ганну вродливу» (так поет назвав Г. Закревську в листі до В. О. Закревського від 10 листопада 1843 р.). З ім’ям Г. І. Закревської пов’язаний також вірш «Якби зострілися ми знову…», ймовірно, вступна частина поеми «Сліпий».

Немає гірше, як в неволі Про волю згадувать. – Ремінісценція початку монологу Франчески з «Божественної комедії» (пісня п’ята, терцет 121 «Пекла») Данте Аліг’єрі: «Немає більшого страждання, Як щастя дні у горі вспоминати» (переклад П. Карманського та М. Рильського). Пізніше цитата (з посиланням на автора) повторена ближче до оригіналу в листі Шевченка до О. Бодянського від 15 листопада 1852 р. К. Рилеєв поставив ці рядки з Данте епіграфом до поеми «Войнаровский» (1825).

Мати! Старесенька мати! – Йдеться про Тетяну Густавівну Волховську (1763–1853), власницю села Мойсівки (Мосівки) Пирятинського повіту Полтавської губернії (тепер Драбівського району Черкаської області). В Мойсівці двічі на рік влаштовувалися бали, на які з’їжджалося все повітове дворянство. Шевченко познайомився з Волховською у червні 1843 р., приїхавши до неї у маєток разом з Є. П. Гребінкою. У Мойсівці поет вперше зустрівся з Г. І. Закревською.

Н. П. Чамата

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 98 – 99 (канонічний текст), с. 430 – 431 (варіанти), с. 608 – 610 (примітки).

Стежки

1848 р.

Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш

Кобзар

Попередній | Перелік віршів | Наступний

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2009 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 4568

Модифіковано : 11.09.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.