Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

Пророк

Тарас Шевченко

Варіанти тексту

Опис варіантів

Неначе праведних дітей,

Господь, любя отих людей,

Послав на землю їм пророка –

Свою любов благовістить!

Святую правду возвістить!

Неначе наш Дніпро широкий,

Слова його лились, текли

І в серце падали глибоко!

Огнем невидимим пекли

Замерзлі душі. Полюбили

Того пророка, скрізь ходили

За ним і сльози, знай, лили

Навчені люди. І лукаві!

Господнюю святую славу

Розтлили… І чужим богам

Пожерли жертву! Омерзились!

І мужа свята… горе вам!

На стогнах каменем побили.

І праведно Господь великий,

Мов на звірей тих лютих, диких,

Кайдани повелів кувать,

Глибокі тюрми покопать.

І, роде лютий і жестокий!

Вомісто кроткого пророка…

Царя вам повелів надать!


Примітки

Джерела тексту:

– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 293–294) [«Мала книжка»];

– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 140) [«Більша книжка»];

– чистовий автограф, подарований Н. В. Тарновській (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 34) [Автограф Н.Тарновської].

Подається за чистовим автографом, подарованим Н. В. Тарновській.

Автографи не датовано.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848–1849 рр. а Косаралі, орієнтовно: кінець вересня – грудень 1848 р., Косарал.

Автограф, з якого вірш переписано до «Малої книжки», не відомий. До «Малої книжки» Шевченко переніс твір під № 19 у п’ятому зшитку за 1848 рік орієнтовно наприкінці 1849 – на початку 1850 року (до арешту 23 квітня). Пізніше, найімовірніше 1857 р., під кінець перебування на засланні, в Новопетровському укріпленні, він зробив у цьому автографі виправлення чорнилом, замінивши слово в рядку 9 (варіант б) і цілий рядок 6. Текст без назви. У 1858 р., не раніше 18 березня і не пізніше 22 листопада, Шевченко переніс твір з «Малої книжки» до «Більшої книжки» зі змінами в багатьох рядках – 11–12, 20, 22, 23, після рядка 18 він додав два нові рядки. Текст без назви.

У Петербурзі, після повернення із заслання, Шевченко перепис вірш для Н. В. Тарновської, звернувшись для цього до «Малої книжки». Про те, що на новій стадії роботи над «Пророком», яка закінчилась створенням остаточного, найдосконалішого тексту вірша в автографі, подарованому Н. В. Тарновській, Шевченко виходив із тексту «Малої книжки», свідчить прямий текстуальний зв’язок цих джерел. Передусім ідеться про наявність другого, пізнішого шару виправлень у «Малій книжці», які зроблено чорнилом, очевидно, під час переписування твору для Н. В. Тарновської, виправлень, що збігаються з відповідними рядками подарованого їй автографа (рядки 9, варіанти в, г, 11–12, варіант б, 25, варіант б). Збігаються з цим автографом і рядки 20 та 23 «Малої книжки», замінені в «Більшій книжці» Шевченком під час переписування твору. Розпочавши в «Малій книжці» працювати над рядком 13, варіанти б, в (перший варіант а цього рядка в «Малій книжці» збігався з текстом «Більшої книжки»), Шевченко завершив роботу над ним в автографі, подарованому Н. В. Тарновській. До остаточного тексту не ввійшов створений на другій стадії правки «Малої книжки» варіант б рядка 17. Той факт, що перший варіант цього рядка Шевченко не закреслив, свідчить про сумніви поета щодо доцільності заміни тексту. В рядку 15 він підкреслив слово «розтлили», в першому варіанті рядка 17 – слова «мужа свята». В процесі переписування з «Малої книжки» вірша для Н. В. Тарновської виникли також нові зміни в рядках 2, 5, 10, 13, 16, 22, зафіксовані вже тільки останнім автографом. Переписуючи твір для Н. В. Тарновської, Шевченко відразу закреслив по одному слову в рядках 23 і 25 і над кожним з цих слів написав новий варіант. Вірш дістав назву «Пророк». Автограф на окремому аркуші. Над заголовком – дарчий напис «Моїй любій кумасі, Н. В. Тарновській. На память 17 декабря 1859 року». Під текстом твору підпис автора і дата: «1859 року, декабря 18» – найімовірніше, час, коли переписано вірш.

Очевидно, з «Малої книжки» поезію було переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову і не зберігся. Деякі відміни цього списку подав О. Я. Кониський. Відзначені ним п’ять варіантів вірша «Пророк» збігаються з текстом «Малої книжки» (найімовірніше, список не давав послідовно верхнього шару твору в цьому джерелі), проте не охоплюють всіх розбіжностей між цим текстом і «Більшою книжкою». О. Я. Кониський порівнював так званий список Л. М. Жемчужникова з надрукованим за «Більшою книжкою» текстом вірша у вида Кобзарь Тараса Шевченка. – Львів, 1893. – Ч. 2. – С. 59–60 [див.: Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // ЗНТШ. – 1901, Кн. 1. – С 15].

Вперше надруковано за «Більшою книжкою» без останніх трьох рядків, з відхиленнями в рядках 3 («пророки» замість «пророка), 5 («розуму» замість «разуму») у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 470 і того ж року за цим виданням у книжці: Поезії Тараса Шевченка. – Львів, 1867. – Т. 2. – С. 237 – 238. Вперше повний текст вірша за «Більшою книжкою» з тими самими н неточностями в рядках 3 та 5, що й в «Кобзарі» 1867 р., надруковано у виданні: Кобзар з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина. – Прага, 1876. – С. 139.

У вірші розробляється поширена в світовій літературі XIX ст. біблійна тема пророка, ототожнювана у творчості Шевченка, як і більшості його сучасників, з темою поета. Шевченкові була добре відома багата російська літературна традиція у трактовці теми пророка-поета (твори декабристів, О. Пушкіна, М. Лермонтова, ймовірно, О. Плещеєва та ін.). Ця трактовка ґрунтувалася на біблійних мотивах «кроткого» пророка – возвістителя любові і правди, побиття його камінням невдячними людьми і покарання їх за переслідування пророка. На ці самі мотиви спирається й сюжетне розгортання у Шевченковому вірші. На творі позначився вплив лермонтовського «Пророка», про що свідчать змістові перегуки й текстова близькість окремих рядків віршів.

Образ пророка – носія Божого слова зустрічався і в раніших Шевченкових творах, найбільш виразно – в «Тризне»:

Великим словом Божью волю

Сказать тиранам – не поймут!

И на родном прекрасном поле

Пророка каменьем побьют!

Від «Тризны» тема пророка у Шевченка збагачується потужним автобіографічним підтекстом, усвідомлення власної поетичної місії як пророчої, священної, ідентифікація власної долі з долею мучеників за правду стають глибинною смисловою структурою його поезії, що з достатньою повнотою виявилася й у вірші «Пророк». Прочитаний в алегоричному ключі вірш втілює характерні для творчості Шевченка періоду заслання настрої зневіри та розчарування від нездатності сучасників осягнути суспільну роль його як поета, тугу та біль, спричинені несправедливим покаранням, що прирекло його на животіння в солдатській казармі.

Вомісто кроткого пророка… Царя вам повелів надать! – Мотив пов’язаний з біблійною розповіддю (з Першої книги Царств, розділ 8) про засновника Ізраїльсько-Іудейського царства (кінець XI ст. до н. е.) Саула. У 1860 р. Шевченко використав фабулу цієї розповіді у вірші «Саул». За Біблією, євреї зажадали від пророка Самуїла обрати їм царя. За повелінням Бога Самуїл помазав на царство Саула, що згодом став жорстоким тираном. У вірші «Пророк» біблійний мотив відступництва людей від Бога доповнений оригінальним мотивом Божого покарання їх за це – Бог зволив їм обрати царя, який виявився тираном.

Н. П. Чамата

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 109 (канонічний текст), с. 432 – 433 (варіанти), с. 613 – 615 (примітки).