«Не для людей, тієї слави…»
Тарас Шевченко
Варіанти тексту
|
||
Не для людей, тієї слави,
Мережані та кучеряві
Оці вірші віршую я.
Для себе, братія моя!
Мені легшає в неволі,
Як я їх складаю,
З-за Дніпра мов далекого
Слова прилітають.
І стеляться на папері,
Плачучи, сміючись,
Мов ті діти. І радують
Одиноку душу
Убогую. Любо мені.
Любо мені з ними,
Мов батькові багатому
З дітками малими.
І радий я, і веселий,
І Бога благаю,
Щоб не приспав моїх діток
В далекому краю.
Нехай летять додомоньку
Легенькії діти
Та розкажуть, як то тяжко
Було їм на світі.
І в сім’ї веселій тихо
Дітей привітають,
І сивою головою
Батько покиває.
Мати скаже: бодай тії
Діти не родились.
А дівчина подумає:
Я їх полюбила.
Примітки
Джерела тексту:
– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 309–310) [«Мала книжка»];
– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 142) [«Більша книжка»].
– Першодрук у журналі «Основа» (1861. – № 1. – С. 1–2) [Першодрук].
Подається за «Більшою книжкою».
Автографи не датовано.
Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848–1849 рр. на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня – грудень 1848 р., Косарал.
Найраніший відомий текст – чистовий автограф у «Малій книжці», до якої вірш переписано під № 24 у шостому зшитку за 1848 рік, орієнтовно наприкінці 1849 – на початку 1850 року (до арешту 23 квітня), з невідомого первісного автографа. У 1858 р., не раніше 18 березня і не пізніше 22 листопада, Шевченко заніс до «Більшої книжки» доопрацьований текст твору. Пізніше, повернувшись до вірша, він червоним олівцем закреслив рядок 12 і написав на полях його новий варіант.
Виправлення, які зробив Шевченко під час переписування поезії «Малої книжки» до «Більшої книжки», переважно припадають на центральну частину і полягають у її скороченні: вилучено цілісний фрагмент тексту, який переводив переживання поета у драматичну тональність.
Першодрук у журналі «Основа» здійснено за текстом, близьким до «Більшої книжки» з відмінами в рядках 1, 12, 25. Варіант рядка 12 відповідає нижньому шару «Більшої книжки», тобто публікація в «Основі», очевидно, готувалась за «Більшою книжкою» до остаточної правки тексту вірша «Не для людей, тієї слави…» Шевченком.
Найімовірніше, з «Малої книжки» вірш було переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову і не зберігся. У публікації О. Я. Кониського, який подав деякі відміни цього списку, більшість варіантів вірша «Не для людей, тієї слави…» ідентична тексту автографа у «Малій книжці», проте в «Малій книжці» на чотири варіанти більше (рядки 7, 8, 12, 26). Рядки 3 («Мої вірші віршую я»), 25 («В сем’ї веселій, тихій») розходяться з текстом «Малої книжки». Останній варіант збігається з першодруком [див.: Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – 1901. – Кн. 1. – С. 15–16].
Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 442–443 і того ж року – у виданні: Поезії Тараса Шевченка. – Львів, 1867. – Т. 1. – С. 216–217, де вірш подано за «Основою».
Відомі нам списки вірша походять від першодруку в «Основі»: у збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 4, с. 329–330), у рукописних «Кобзарях» – 1865, переписаному Д. Демченком (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 81, арк. 12–12 звор.), 1866 (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 842, арк. 1–1 звор.), другої половини XIX ст. (Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, І. 7450, арк. 6 звор.) та ін.
Перші чотири рядки твору є переспівом і переробкою вірша «Пишу не для мгновенной славы…» російського поета О. В. Кольцова (1809–1842):
Пишу не для мгновенной славы:
Для развлеченья, для забавы,
Для милых, искренних друзей,
Для памяти минувших дней.
Ці рядки Шевченко згодом процитував у записі від 13 червня 1857 р. у щоденнику.
Н. П. Чамата
Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 121 (канонічний текст), с. 437 (варіанти), с. 621 – 622 (примітки).