Інтродукція
Тарас Шевченко
Варіанти тексту
|
||
Була колись шляхетчина,
Вельможная пані;
Мірялася з москалями,
З ордою, з султаном,
З німотою… Було колись…
Та що не минає?
Було, шляхта, знай, чваниться,
День і ніч гуляє
Та королем коверзує…
Не кажу Степаном
Або Яном Собієським:
Ті два незвичайні –
А іншими. Небораки
Мовчки панували.
Сейми, сеймики ревіли,
Сусіди мовчали,
Дивилися, як королі
Із Польщі втікають,
Та слухали, як шляхетство
Навісне гукає.
«Nie pozwalam! Nie pozwalam!»
Шляхта репетує,
А магнати палять хати,
Шабельки гартують.
Довго таке творилося,
Поки не в Варшаві
Запановав над ляхами
Понятовський жвавий.
Запановав та й думав шляхту
Приборкать трошки… Не зумів!
Добра хотів, як дітям мати,
А може, й ще чого хотів.
Єдине слово «nie pozwalam»
У шляхти думав одібрать,
А потім!.. Польща запалала,
Панки сказилися… Кричать:
«Гонору слово, дарма праця!
Поганець, наймит москаля!»
На ґвалт Пулавського і Паца
Встає шляхетськая земля,
І разом сто конфедерацій.
Розбрілись конфедерати
По Польщі, Волині,
По Литві, по Молдаванах
І по Україні;
Розбрілися та й забули
Волю рятувати,
Полигалися з жидами,
Та й ну руйнувати.
Руйнували, мордували,
Церквами топили…
А тим часом гайдамаки
Ножі освятили.
Примітки
Була колись шляхетчина… – Річ Посполита, польська феодальна держава (конституційна монархія), утворилася після Люблінської унії Польщі з Литвою 1569 р. На чолі її стояв виборний і підзвітний сеймові король, але фактичну владу в країні мали магнатські угруповання, між якими точилася гостра міжусобна боротьба. На українських та білоруських землях здійснювалася політика жорстокого економічного гніту, національно-релігійних утисків. Внаслідок глибоких внутрішніх суперечностей, егоїстичної політики правлячої верхівки та католицького духівництва, безперервних визвольних рухів пригнічених народів, а також політичних інтриг сусідніх монархій Річ Посполита втратила національну незалежність і перестала існувати як окрема держава наприкінці XVIII ст. Її територія за трьома поділами – 1772, 1793, 1795 рр. – була розділена між Пруссією, Австрією та Росією.
Степан – Стефан Баторій (1533–1586), польський державний діяч і полководець, з 1576 р. – король Польщі. Зміцнював королівську владу, боровся проти магнатських міжусобиць та анархії.
Ян III Собеський (1629–1696) – король Польщі з 1674 р. Вів успішні війни проти Туреччини, всупереч протидії магнатів прагнув запровадити в Польщі спадкову монархію замість виборної. Шевченко називає «незвичайними» саме цих двох королів слідом за статтею І. П. Шульгіна про Барську конфедерацію в поширеній тоді енциклопедії видання А. Плюшара:
«в продолжение двухсот лет все из одиннадцати избирательных королей польских, в ряду которых история отличит только Стефана Батория и Иоанна Собеского, получили корону вследствие перевеса, который успевала взять какая-нибудь партия над своими противниками» (Энциклопедический лексикон. – СПб., 1836. – Т. 5. – С. 9).
Сейм – виборний представницький орган, який існував у Польщі з XV ст. і відбивав інтереси панівних верств, насамперед феодальної магнатської верхівки. Обирався на сеймиках – неперіодичних регіональних з’їздах дрібнішої шляхти.
Дивилися, як королі Із Польщі втікають… – Втечі королів у польській історії траплялися неодноразово. Генріх Валуа, обраний королем Польщі 1573 р., дізнавшись 1574 р. про смерть французького короля Карла IX, спадкоємцем якого він був, таємно втік до Франції. В 1655 р. король Ян-Казимир утік до Сілезії від наступу військ шведського короля Карла Густава. В 1734 р. король Станіслав Лещинський, переодягнутий селянином, утік з обложеного російськими військами Гданська до Пруссії.
«Nie pozwalam! Nie pozwalam!» – Принцип одноголосності («ліберум вето» – свобода заборони), за яким кожен учасник сейму або сеймику мав право одним голосом – вигуком «не дозволяю!» – перешкодити прийняттю будь-якої ухвали. Встановлене 1573 р. під час правління короля Генріха Валуа, це право широко застосовувалося шляхтою у корисливих групових цілях і призводило до цілковитої дезорганізації роботи виборних органів, посилення феодальної сваволі й анархії. Обмежене 1764 р. забороною застосовувати при розгляді економічних питань, було остаточно скасоване 1791 р.
Шляхта – привілейована суспільна верства у Речі Посполитій. Складалася з феодалів, зобов’язаних відбувати військову повинність. Королівська верхівка спиралася на шляхту у боротьбі за зміцнення централізованої влади, проти магнатства. Шляхта користувалася в Польщі рядом привілеїв – правом «ліберум вето», утворення конфедерацій, збройного повстання проти королівської влади.
Магнати палять хати… – аристократична військово-феодальна верхівка Речі Посполитої, багаті землевласники мали власний адміністративний апарат і збройні формування, які використовувалися для загарбання нових володінь, зокрема, й на українських землях. Вели гостру боротьбу з центральною королівською владою та між собою, внаслідок чого зазнавали руйнування та збитків селянські господарства на великих територіях.
Понятовський Станіслав-Август (1732–1798) – останній король Речі Посполитої, в період правління якого (1764–1795) вона зазнала трьох поділів і припинила своє існування. При королівському дворі у Варшаві панувала атмосфера розваг і веселощів.
Поганець, наймит москаля! – Проросійська орієнтація політики С.А. Понятовського, який у 1757–1762 рр. був польським послом у Петербурзі й встановив тісні взаємини з урядом Катерини II, викликала невдоволення значної частини польського магнатства й шляхти, яка відкрито звинувачувала короля в зраді національних інтересів. Це відбилося й у відомому Шевченкові романі М. Чайковського «Вернигора», де Станіслава-Августа названо «московським слугою», який «кланяється перед москалями». У примітках до роману (що, як і в Шевченка, мають назву «Przypisy») теж зазначено: «недолугого короля скрізь називали шпигуном, московським агентом» (Czajkowski М. Wernyhora. – Lipsk, 1868. – S. 156, 262).
Пулавський Юзеф (1704–1769) – польський політичний діяч, депутат сейму, варецький староста. Один із засновників і керівників Барської конфедерації, після поразки якої емігрував до Османської імперії, де помер у тюрмі.
Пац Міхал-Ян (близько 1728–1787) – польський політичний діяч, зьоловський староста. Вступив до створеної в Барі конфедерації, але незабаром капітулював. Улітку 1769 р. знову приєднався до конфедерації, у жовтні 1769 р. очолив її. Разом із Карлом Радзивілом керував діями конфедератів у Литві.
Конфедерації – тимчасові військово-політичні об’єднання польської шляхти, що виникали в XVI–XVIII ст. внаслідок загострення боротьби магнатсько-шляхетських угруповань за розширення своїх привілеїв, зміцнення впливу католицької церкви. Як генеральні, що охоплювали всю Польщу, так і місцеві конфедерації, які виникали в окремих воєводствах, були спрямовані проти королівської влади, розхитували державний лад і правопорядок у Речі Посполитій, чинили всілякі насильства над місцевим населенням. У «Приписах» до поеми Шевченко посилається на такі джерела своїх відомостей про це: Шульгин И. П. Барская конфедерация // Энциклопедический лексикон. – Т. 5. – С. 9–14; Bandtkie J. S. Dzieje Królestwa Polskiego. – Т. 2. – Wrocław, 1820.
Розбрілись конфедерати по Польщі, Волині, по Литві, по Молдаванах і по Україні… – Йдеться про Барську конфедерацію 1768 р. – воєнно-політичний союз польської шляхти, створений 29 лютого 1768 р. у місті Барі (нині Вінницької області). Був спрямований проти спроби короля Станіслава-Августа Понятовського посилити королівську владу й зрівняти в правах православне й католицьке населення Речі Посполитої. Прийнятий внаслідок наполягань російського уряду закон про це викликав у клерикальних колах різку політичну опозицію та опір, що охопив значні райони Речі Посполитої. Розправи з українським та білоруським населенням на Правобережжі спричинилися до масового народного повстання – Коліївщини. За допомогою російських військ, закликаних польською королівською владою, повсталим було завдано поразки.