Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

Інтродукція

Тарас Шевченко

Варіанти тексту

Опис варіантів

Була колись шляхетчина,

Вельможная пані;

Мірялася з москалями,

З ордою, з султаном,

З німотою… Було колись…

Та що не минає?

Було, шляхта, знай, чваниться,

День і ніч гуляє

Та королем коверзує…

Не кажу Степаном

Або Яном Собієським:

Ті два незвичайні –

А іншими. Небораки

Мовчки панували.

Сейми, сеймики ревіли,

Сусіди мовчали,

Дивилися, як королі

Із Польщі втікають,

Та слухали, як шляхетство

Навісне гукає.

«Nie pozwalam! Nie pozwalam!»

Шляхта репетує,

А магнати палять хати,

Шабельки гартують.

Довго таке творилося,

Поки не в Варшаві

Запановав над ляхами

Понятовський жвавий.

Запановав та й думав шляхту

Приборкать трошки… Не зумів!

Добра хотів, як дітям мати,

А може, й ще чого хотів.

Єдине слово «nie pozwalam»

У шляхти думав одібрать,

А потім!.. Польща запалала,

Панки сказилися… Кричать:

«Гонору слово, дарма праця!

Поганець, наймит москаля!»

На ґвалт Пулавського і Паца

Встає шляхетськая земля,

І разом сто конфедерацій.

Розбрілись конфедерати

По Польщі, Волині,

По Литві, по Молдаванах

І по Україні;

Розбрілися та й забули

Волю рятувати,

Полигалися з жидами,

Та й ну руйнувати.

Руйнували, мордували,

Церквами топили…

А тим часом гайдамаки

Ножі освятили.


Примітки

Була колись шляхетчина… – Річ Посполита, польська феодальна держава (конституційна монархія), утворилася після Люблінської унії Польщі з Литвою 1569 р. На чолі її стояв виборний і підзвітний сеймові король, але фактичну владу в країні мали магнатські угруповання, між якими точилася гостра міжусобна боротьба. На українських та білоруських землях здійснювалася політика жорстокого економічного гніту, національно-релігійних утисків. Внаслідок глибоких внутрішніх суперечностей, егоїстичної політики правлячої верхівки та католицького духівництва, безперервних визвольних рухів пригнічених народів, а також політичних інтриг сусідніх монархій Річ Посполита втратила національну незалежність і перестала існувати як окрема держава наприкінці XVIII ст. Її територія за трьома поділами – 1772, 1793, 1795 рр. – була розділена між Пруссією, Австрією та Росією.

Степан – Стефан Баторій (1533–1586), польський державний діяч і полководець, з 1576 р. – король Польщі. Зміцнював королівську владу, боровся проти магнатських міжусобиць та анархії.

Ян III Собеський (1629–1696) – король Польщі з 1674 р. Вів успішні війни проти Туреччини, всупереч протидії магнатів прагнув запровадити в Польщі спадкову монархію замість виборної. Шевченко називає «незвичайними» саме цих двох королів слідом за статтею І. П. Шульгіна про Барську конфедерацію в поширеній тоді енциклопедії видання А. Плюшара:

«в продолжение двухсот лет все из одиннадцати избирательных королей польских, в ряду которых история отличит только Стефана Батория и Иоанна Собеского, получили корону вследствие перевеса, который успевала взять какая-нибудь партия над своими противниками» (Энциклопедический лексикон. – СПб., 1836. – Т. 5. – С. 9).

Сейм – виборний представницький орган, який існував у Польщі з XV ст. і відбивав інтереси панівних верств, насамперед феодальної магнатської верхівки. Обирався на сеймиках – неперіодичних регіональних з’їздах дрібнішої шляхти.

Дивилися, як королі Із Польщі втікають… – Втечі королів у польській історії траплялися неодноразово. Генріх Валуа, обраний королем Польщі 1573 р., дізнавшись 1574 р. про смерть французького короля Карла IX, спадкоємцем якого він був, таємно втік до Франції. В 1655 р. король Ян-Казимир утік до Сілезії від наступу військ шведського короля Карла Густава. В 1734 р. король Станіслав Лещинський, переодягнутий селянином, утік з обложеного російськими військами Гданська до Пруссії.

«Nie pozwalam! Nie pozwalam!» – Принцип одноголосності («ліберум вето» – свобода заборони), за яким кожен учасник сейму або сеймику мав право одним голосом – вигуком «не дозволяю!» – перешкодити прийняттю будь-якої ухвали. Встановлене 1573 р. під час правління короля Генріха Валуа, це право широко застосовувалося шляхтою у корисливих групових цілях і призводило до цілковитої дезорганізації роботи виборних органів, посилення феодальної сваволі й анархії. Обмежене 1764 р. забороною застосовувати при розгляді економічних питань, було остаточно скасоване 1791 р.

Шляхта – привілейована суспільна верства у Речі Посполитій. Складалася з феодалів, зобов’язаних відбувати військову повинність. Королівська верхівка спиралася на шляхту у боротьбі за зміцнення централізованої влади, проти магнатства. Шляхта користувалася в Польщі рядом привілеїв – правом «ліберум вето», утворення конфедерацій, збройного повстання проти королівської влади.

Магнати палять хати… – аристократична військово-феодальна верхівка Речі Посполитої, багаті землевласники мали власний адміністративний апарат і збройні формування, які використовувалися для загарбання нових володінь, зокрема, й на українських землях. Вели гостру боротьбу з центральною королівською владою та між собою, внаслідок чого зазнавали руйнування та збитків селянські господарства на великих територіях.

Понятовський Станіслав-Август (1732–1798) – останній король Речі Посполитої, в період правління якого (1764–1795) вона зазнала трьох поділів і припинила своє існування. При королівському дворі у Варшаві панувала атмосфера розваг і веселощів.

Поганець, наймит москаля! – Проросійська орієнтація політики С.А. Понятовського, який у 1757–1762 рр. був польським послом у Петербурзі й встановив тісні взаємини з урядом Катерини II, викликала невдоволення значної частини польського магнатства й шляхти, яка відкрито звинувачувала короля в зраді національних інтересів. Це відбилося й у відомому Шевченкові романі М. Чайковського «Вернигора», де Станіслава-Августа названо «московським слугою», який «кланяється перед москалями». У примітках до роману (що, як і в Шевченка, мають назву «Przypisy») теж зазначено: «недолугого короля скрізь називали шпигуном, московським агентом» (Czajkowski М. Wernyhora. – Lipsk, 1868. – S. 156, 262).

Пулавський Юзеф (1704–1769) – польський політичний діяч, депутат сейму, варецький староста. Один із засновників і керівників Барської конфедерації, після поразки якої емігрував до Османської імперії, де помер у тюрмі.

Пац Міхал-Ян (близько 1728–1787) – польський політичний діяч, зьоловський староста. Вступив до створеної в Барі конфедерації, але незабаром капітулював. Улітку 1769 р. знову приєднався до конфедерації, у жовтні 1769 р. очолив її. Разом із Карлом Радзивілом керував діями конфедератів у Литві.

Конфедерації – тимчасові військово-політичні об’єднання польської шляхти, що виникали в XVI–XVIII ст. внаслідок загострення боротьби магнатсько-шляхетських угруповань за розширення своїх привілеїв, зміцнення впливу католицької церкви. Як генеральні, що охоплювали всю Польщу, так і місцеві конфедерації, які виникали в окремих воєводствах, були спрямовані проти королівської влади, розхитували державний лад і правопорядок у Речі Посполитій, чинили всілякі насильства над місцевим населенням. У «Приписах» до поеми Шевченко посилається на такі джерела своїх відомостей про це: Шульгин И. П. Барская конфедерация // Энциклопедический лексикон. – Т. 5. – С. 9–14; Bandtkie J. S. Dzieje Królestwa Polskiego. – Т. 2. – Wrocław, 1820.

Розбрілись конфедерати по Польщі, Волині, по Литві, по Молдаванах і по Україні… – Йдеться про Барську конфедерацію 1768 р. – воєнно-політичний союз польської шляхти, створений 29 лютого 1768 р. у місті Барі (нині Вінницької області). Був спрямований проти спроби короля Станіслава-Августа Понятовського посилити королівську владу й зрівняти в правах православне й католицьке населення Речі Посполитої. Прийнятий внаслідок наполягань російського уряду закон про це викликав у клерикальних колах різку політичну опозицію та опір, що охопив значні райони Речі Посполитої. Розправи з українським та білоруським населенням на Правобережжі спричинилися до масового народного повстання – Коліївщини. За допомогою російських військ, закликаних польською королівською владою, повсталим було завдано поразки.