154. Ми в осени таки похожі

Василь Доманицький

«Ми восени таки похожі…»

В автографі М. – за № 18. Це останній вірш з р. 1849. – останній писаний в експедиції (писано одним заходом з попереднім: «Готово! Парус»). Єсть і в Б. (вписано під р. 1848).

Одміни:

37, 6: по роздольні, – в Б.: по роздолі.

– 7: Із степу перекотиполе, – в М.: У гай перекатиполе; в Б. – перекотиполе.

– 8: Рудим ягняточком біжить, -в М.: Ягняточком собі біжить.

– 9: До річечки собі, – в М.: Біжить до річечки.

– 10: його взяла, – в М.: мала взяла.

– 12: А Дніпр у море; на край світа, – в М.: А Дніпр широкий на край світа.

– 13 – 14, – в М. немає.

– 18: гаєм, – в Б. було зразу: полем.

– 13 зн.: серце, – в Б.: душу, в М.: серце. До речи сказати: ні в Кожанчикова, ні у Львівському 1867, ні в Празькому Кобзарях – рядків:

Думи серце осідають

І капають сльози, –

зовсім немає; очевидно, як не догляділи їх видавці Кобзаря Кожанчикова, так скрізь і передруковано цей вірш з опущеними рядками.

– 7 зн.: І любити твою правду – в М.: На сім світі, і любитись.

– 5 зн.: друже-брате, – в М.: друже добрий.

– 1: немовлята, – в М.: маленькая.

38, 1: І воно вгадає, – в М.: І те угадає.

– 2: після веселиї – рядок цяток.

– 4: непорочними, – в М.: немовлящими,

– 5: А тобі, мій одинокий, – в М.: а ти, мій єдиний

– 6: мій друже єдиний, – в М.: одинокий, безталанний.

– 7: горе тобі на чужині, – Друже, на чужині.

– 8: та на самотині, – в М. немає.

38, 10: привітає, гляне? – В М.: Хто розважить горе? Далі в М. два рядки цяток.

– 11: простягнулась, – в Б.: простяглася.

Дата – не р. 1848, а 1849 (осінь).

Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 280.