161. Буває, в неволі иноді згадаю

Василь Доманицький

«Буває, в неволі іноді згадаю…»

В автографі Б. немає; в автографові М. – за № 7. Писано не як звичайно, а боком, вздовж сторінки; списано таким чином 4 сторінки (395 – 398), і кінець вірша, як це й по всіх «Кобзарях», такий:

Мені той козак

Росказував ось що…

Так ми й не знали досі, що саме він росказував, але тепер, одколи одкрито секрет, в якому порядку треба читати вірші в автографові М.: – виявилося, що не тяжко знати, що власне козак розказував поетові; для цього треба тільки удатися до стр. 191 (зошиток 18-ий); там ми найдемо, без номера, – як (повинно бути; – вірш: «Не знаю, як тепер Ляхи живуть»… Оце і є те, що розказував козак, – це і єсть кінець вірша «Буває в неволі іноді згадаю…» В цьому упевниться кожен, хто тілько прочитає спочатку «Буває в неволі…» , а зараз за ним «і Не знаю, як тепер Ляхи живуть…» А як що досі цей останній датовано було роком 1848, а не 1850: то це зовсім натурально, бо зошит 13-ий (по

новій лічбі, бо по справжній він мусив би бути 27 опинився серед віршів р. 1848, а через те половину поезій з р. 1850 (почавши от з цього кінця «Буває в неволі») – залічено до р. 1848.

Одміни:

58, 8: От мені, – в М. було зразу: Раз мені.

– 9 зн.: ніби мені каже, – в М. узято в скобки, і це зовсім доладу.

255, 15 зн.: я жив на хуторі… – далі в автографі закреслено 1½ рядки, – тільки й можна розібрати після «на хуторі» – з моєю…

– 4 зн.: за церков божую, – в М.: божію.

256, 14 зн.: спражу – в М.: спряжу.

– 10 зн.: після я бачив – рядок цяток.

255, 8 зн. і 257, 6: трйох, – в М.: трьох.

Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 290 – 291.