Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

206. Саул

В. Доманицький

Саул

Дата під цією поезією в автографі – 13/Х. В Празькому Кобзарі в примітках подано варіанти з якогось «першого рукопису».

Одміни:

203, 20 зн.: у нас, – в 1 рукописі: і в нас.

– 18 – 17:

Свої ягнята і телята

На полі вольнім вольно пас, –

в 1 рукописі:

Свою худобу пастирь пас

В своїм степу, в своєму раї.

– 14 – 13:

Пасе, і доїть, і стриже

Свою худобу та співає, –

в 1 рукописі:

пасе собі, пасе-пасе,

Та хвалить Бога, та співає

– 12: царя, – в 1 рукописі: цари.

– 11: з законами, – в Б. зразу було: я дружинами, а в 1 рукописі:

3 дружинами, з огнем, з ножами,

3 жерцями, з книгами, з войсками.

204, 5: (неначе наші панотці), – в 1 рукописі: (Мов наші ченчики – ченці).

– 6: в храмах, пагодах, – в Б.: в нагодах.

– 8: І царі, – в 1 рукописі:

От-царі,

Росли собі царі, росли.

Повиростали вже чимало.

– 11: поклонялись, – в Б.: покланялась.

– 15: попросили, – в 1 рукописі: і просили.

– 16: таки старого, – в 1 рукописі: пророка старця.

– 18: старий, – в 1 рукописі: таки.

– 19: отож премудрий, – в 1 рукописі: святний, старенький.

– 5 зн.: та промовляли, – в 1 рукописі: та дивувались.

205, 3: престол із золота кує, – а далі в 1 рукописі для рядків 4 – 10 такий варіант:

І гвардію на караул.

Муштрує сам. І одинокий

В порфирі довгій і широкій,

Серед гарема царь Саул,

Зробивши сам на караул

Та й одурів.

В Б. після слів «кедрові світлиці» стояло зразу, але закреслено:

Кує із золота престол,

А чабанам кує закон

З… (зовсім замазане слово), і в широкополій.

– 14: Самодержавець господар, – в 1 рукописі: І господарь і государь.

– 15: сердешний, – в 1 рукописі: сьогодні.

– 15 зн.: смутниї пастирі, – в 1 рукописі: вельможі-пастирі.

– 12: не гомонить, – в 1 рукописі: і не кричить.

– 4 – 1 знизу, од слів «І Саул» і до краю та «Оттож вельможі й» на стр. 206 – в автографі Б. немає зовсім. Звідкіля їх узято в Празькому Кобзарі – не відаю, – може з 1 рукопису?

206, 3: отрокам, – в 1 рукописі: лакеям.

– 5: у сінях царських. Заревла, – в 1 рукописі: У царських сінях. Заревли.

– 6: Сивоборода, волохата, – в 1 рукописі: Сивобороді, волохаті.

– 7: рідня Саулова пузата, – В І рукописі: Вельможі – пастирі пузаті

– 8: та й гусляра ще, – а в Б. і в Празькому Кобзарі: Та ще й гусляра. Кому і для чого потрібно було робити перестановку?

– 12 зн.: гусляря, – в Б.: гусляра.

– 11 – 10:

Трохи не вбив, не розтоптав

Як ту гадюку –

тут теж не зовсім до ладу вийшло. В Б. і в Празькому Кобзарі кінчається рядок 11 на словах: Трохи не вбив, – а далі «не розтоптав, як ту гадюку» – немає. Очевидно, як знати з варіанта і рукопису, слова ці узято звідти, і узято без усякої потреби з гіршої редакції а до того ж переіначивши: яко гадюку» – на: як ту гадюку. Краще було б, як на мене, зовсім не втягати в текст цього додатку, а лишити текст так, як Шевченко виправив в автографі Б., тобто: Трохи не бив. Як би він знав (у д. Романчука він викинув, бо в 1 рукописі немає). В 1 рукописі цей рядок, як уже згадувалося, читається: Яко гадюку. Як би знав.

– 9: яке то лихо з його вийде, – в 1 рукописі: якеє лихо на світ вийде.

– 8: лукавого, – в 1 рукописі: поганого.

– 7 – 6 – з цим рядком і дальшим вийшла помилка іще у Празькому «Кобзарі» (опущено чомусь цілий рядок «І ядовитую б ростер», – мабуть через недогляд), а через це в тексті сталася плутанина, яку д. Романчук заходився лагодити знову таки 1-им рукописом. У нього ці рядки узято просто з 1 рукопису, де, як і у нього, стоїть:

То розтоптав би і розтер

Гадючу слину.

Тим часом зовсім немає потреби в тому, щоб поправляти текст автографа Б. виривками з 1 рукопису, – в ньому стоїть:

То мов гадюку б ростоптав (так і в Празькому Кобзарі)

І ядовитую б розтер… (опущено в Празькому Кобзарі)

Тепер уже являється і рифма до суміжного: тепер, – і позичатися в 1 рукописі немає для чого.

– 2 – 1 зн., – ці рядки в 1 рукописі мають варіант:

І досі дуріють царі, –

І поки горе на землі.

В автографі Б. в останньому рядку ясно написано: висяця царі. Зазначую це для того, що д. Романчук не певен в цьому слові, і навіть ставить питання, чи не бісяться? Як на мене, – висяться дуже зрозуміло: що ж до бісяться – то цього не може бути навіть через те, що хоч і єсть слово біснуватий, але глагол в такім разі був би тільки казяться…


Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 358 – 360.