8. Огляд Тарасового дитинства
Олександр Кониський
Кинувши тепер загальним поглядом на увесь дитинний вік Тараса Шевченка – не можна нам не перейнятися глибоким враженням і сумною думкою! Ледве чи можна вказати якого іншого ще великого поета, щоб у нього був такий сумний, безрадісний, так скорботно охмарений вік дитинний – який був у нашого генія слова. Кріпацька неволя вкупі з великими злиднями, сирітство, сварка, бійка, тяжке і несправедливе катування; пекло в родині і в хаті… брудна сорочка, дірява свитина; ноги босі; голова і влітку і зимою не прикрита і повна нечисті… Голодування і різки у дяка в школі; носіння відрами води на гору…
Усе, що приголомшує людей, що знищує, нівечить у людей поривання до світу, до добра, до любові чоловіка яко брата; усе що тушить, заливає святий огонь вищого дару, – усе оце немов навмисне згуртувалося в одну густу, аж темну хмару і впало на Тараса Шевченка під час найліпшої доби віку людського, під час його віку дитинного. Усе, що обурює чоловіка проти людей, що озвірює і заскоринює серце, що сплоджує почуття ненависті і мстивості, все оце наче туман осінній огортало дитинний вік Тарасів.
Одначе такі лиходійні умови життя щоденного не підбивають під себе Тараса, він не підлягає; не свідомо і свідомо, як уміє і як спроможно йому, він з ними бореться. Він рветься з темного льоху неволі і темноти; він шукає хоч маленьку щілинку світу в соціально-моральній темряві. Вбачаючи його святі поривання і боротьбу, ми ще гірш сумуємо і вболіваємо серцем, що навкруги нього не бачимо ніже єдиної поради, підмоги і підпори. Хочби тобі один ясний промінь того сонця ласки, поради і запомоги людської, що гріє серце, бадьорить дух, надає енергії, віри в надію та веде к світу! Нема цього нічого. Сама неволя та темрява, темрява та неволя.
Нехай вже маса зневолена і зубожена не спроможна була спостерегти іскри того «огню святого», що жевріючи в Тарасовій природі, «дожидав рук твердих та смілих», так би й не диво було, і жаль не брав би, а то бачимо, що й людина освічена, добра, як Григ. Кошиця – і той не спостеріг які високі дари Божі носило в собі те «ледащо», що наймитувало у нього за попихача. Раз, єдиний тільки раз за увесь дитинний вік блиснув був Тарасови промінь надії з хати хлипнівського маляра, але кріпацтво рукою Дмитренка поспішило швидше затулити той промінь курткою панського кухарчати.
Отже усі оці занадто лихі умови і обставини не зламали Тарасової природи. Сказано: «жива душа поета». Хто ж його зберіг нам? З людей єдине тільки сестра його Катерина «його нянька ніжна, терпелива», доглядала його, доки не пішла заміж в Зелену, та й вона «не сподівалася, щоб з нього вийшов коли чоловік». Опріч Катерини ніхто. Зростаючи Тарас «хилився ні до кого». Ніхто з людей не дав йому нічого, а не взяли люди у нього тільки того, чого не спроможні були взяти. Оборонителем, хранителем Тараса, дбахою його стала сама тільки природа його духова, та природа околишня. Остання гріла і пестила йому серце і душу; вона будила і годувала допитливий мозок; вона напувала його фантазію і вигодовувала увесь його організм духово-моральний. Вплив блакитного, зорями мережаного неба та срібловидого місяця; чарівна краса навкруги: сад, долина, байрак, гори, став – от хто разом з псалтирем та з народною піснею були батьками, що зростили Тарасів дух!
Тепер, знаючи умови і обставини, за якими перейшло перших 15 років Шевченкового віку, не можна не дивуватися незвичайно міцній його природі. Ніщо не спроможно було вияловити йому серце, виснажити йому душу, заморозити, скувати кригою егоїзму. Не можна не дивуватися потужній силі організму, що винісши на собі стільки лиха тяжкого, зберіг в собі свіже почуття і до краси природи і до життя народного. З цього знати, яка то глибочезна криниця любові і гуманності була в серці Тараса Шевченка! І щоб спромігся дати людям такий потужний організм, коли б люди дали були йому інші умови віку дитинного! Замість ясної годинної молодості, люди та «право» кріпацьке дали Тарасові ту молодість, що, як справедливо мовив він, «пролізла – проминула в неволі, в злиднях, в темноті, та в приниженні» [Поэмы, повести…, с. 665].
Примітки
Подається за виданням: Кониський О. Тарас Шевченко-Грушівський. – Львів: 1898 р., т. 1, с. 41 – 42.