2. «Давид, святий пророк і цар…»

Тарас Шевченко

Давид, святий пророк і цар,

Не дуже був благочестивий.

Була дочка в його Фамар

І син Амон. І се не диво.

Бувають діти і в святих,

Та не такі, як у простих,

А ось які. Амон щасливий,

Вродливий первенець його!

Лежить, нездужає чогось?

Давид стенає та ридає,

Багряну ризу роздирає

І сипле попіл на главу.

– Без тебе я не поживу

І дня єдиного, мій сину,

Моя найкращая дитино!

Без тебе я умру! умру! –

І йде, ридаючи, до сина.

Аж тюпає, немов біжить.

А той, бугай собі здоровий,

У храмині своїй кедровій

Лежить, аж стогне, та лежить,

Кепкує з дурня. Аж голосить,

Аж плаче, бідний, батька просить,

Щоб та Фамар, сестра, прийшла.

– Драгий мій отче і мій царю!

Вели сестрі моїй Фамарі,

Щоб коржика мені спекла

Та щоб сама і принесла,

То я, вкусив його, возстану

З одра недуги. – Вранці-рано

Фамар спекла і принесла

Опріснок братові. За руку

Амон бере її, веде

У темну храмину, кладе

Сестру на ліжко. Ламле руки,

Кричить до брата: – Схаменись,

Амоне, брате мій лукавий!

Єдиний брате мій! Я! Я!

Сестра єдиная твоя!

Де дінусь я, де діну славу,

І гріх, і стид? Тебе самого

І Бог і люде прокленуть!.. –

Не помогло-таки нічого.

Отак царевичі живуть,

Пустуючи, на світі.

Дивітесь, людські діти.

Примітки

Була дочка в його Фамар І син Амон. – Від своєї дружини Ахіноами Давид мав сина Амнона (саме так, згідно з Біблією, його було названо в першій редакції Шевченкового циклу «Царі»); від іншої дружини – Маахи – в нього були дочка Фамар та син Авесалом. Епізод зґвалтування Амноном своєї єдинокровної сестри, красуні Фамарі Шевченко передає майже дослівно за Другою книгою Самуїла (Гл. 13. В. 1–19). Прагнучи помститися за честь сестри, Авесалом згодом убив Амнона й повстав проти Давида, але й сам був убитий полководцем Йоавом, і царський трон зрештою посів Соломон.

В. Є. Шубравський та М. М. Павлюк

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 83 – 84 (канонічний текст).