Штернберг

Павло Зайцев

Тим часом восени 1838 р. повернувся з України до Петербургу талановитий мистець-маляр Вільгельм Штернберґ. Гостював він на Чернігівщині в українського дідича Григорія Тарновського, власника Качанівки. Шевченко вже перед тим багато чув про цього талановитого жанриста й пейзажиста. Штернберґ був типовим ідеалістом-романтиком; скромний, лагідної вдачі, сентиментальний, щирий у відносинах, був він людиною високих моральних чеснот, але при деякому пуританізмі не уникав і забав, і товариських бесід за чаркою вина або склянкою пива – був життєрадісний, рухливий і вмів зживатися з людьми. «…Яка ж він добра й лагідна істота! – писав про нього Шевченко. – Справжній мистець! До нього все всміхається, як і він до всього. Щасливий завидний характер!»

До людей такої вдачі, як цей життєрадісний, зрівноважений і розсудливий юнак, Шевченка особливо тягнуло, і вони відразу зблизилися. Це зближення із Штернбергом внесло в життя Тараса деякий момент рівноваги. Зоставшись сиротою, а згодом пригноблений гіркою долею панського лакейчука й потім робітника-челядника, він звик був замикатися в собі і виявляв певну недовірливість до людей, з якими йому доводилось зустрічатися. Звільнившися від пут рабства, опинившися в середовищі людей інтелігентних і гуманних, він вдався в іншу крайність – занадто щиро відкривав обійми новим знайомим і товаришам. Але ця нова риса його вдачі була також і певним задоволенням потреби ділитися з кимсь думками й почуваннями, потреби, властивої всім щирим і обдарованим великою життєвою енергією людям.

У Петербурзі від самого переїзду до цього міста аж до хвилі звільнення з кріпацтва не мав він власне таких близьких приятелів, щоб уміли як слід оцінити пориви його душі і його характерну мистецьку вдачу – ні такий Іван Нечипоренко, ні флегматичний Хтодот Ткаченко, обидва хлопці-селюки, хоча їх і любив Тарас, не були для нього справжніми товаришами. Придбав справжнього друга в особі Сошенка, але цей чесний і добрий хлопець, не зважаючи на своє мистецьке покликання, що з далекого українського Богуслава завело його аж до Петербургу, був людиною досить обмеженою, не мав широкої фантазії, і прив’язаний до нього всім своїм вдячним серцем Тарас із його ентузіастичною натурою був мало зрозумілий цьому чесному, чеснотливому й працьовитому землякові. Сприятелювавшися з Брюловим, Тарас не міг не відчувати тієї дистанції, що відділяла його від обожуваного вчителя, який при всій близькості їхніх взаємовідносин залишався для учня далекосяжним ідеалом, поставленим на височезному п’єдесталі слави й досконалості.

Тарас був самотній, а шукав товариства й таких друзів, що з ними можна було бути і щирим, і запанібрата, у яких міг би знайти зрозуміння не лише своїх настроїв та настанов, але й своїх сумнівів. Штернберґ на життєвій дорозі Шевченка був першим справжнім його другом-товаришем. Вони зрештою й оселилися вкупі. Сталося це по тому, як Шевченко посварився з Сошенком у кінці січня 1839 року. Сошенко відмовив Тарасові в приміщенні. Причиною були ревнощі Сошенка, бо Тарас почав залицятися до хазяйчиної небоги, дуже гарненької німкені Маші, що в неї Сошенко був закоханий, а Маша захопилася жвавим, веселим і дотепним Тарасом.

Укупі з Штернберґом Шевченко прожив не менше чотирьох місяців, поки Штернберґ не виїхав (десь на початку літа 1839 р.) до Оренбурґу, щоб узяти участь у військовій експедиції на Хіву генерала гр. В. О. Перовського. Штернберґ познайомив Шевченка з кількома німецькими родинами – Шмідтів, Фіцтумів і Йоахімів. По сьомій годині вечора Шевченко був уже вільний від академічних занять, і разом із Штернберґом вони або відвідували своїх знайомих, або бували в театрах.

Бувати в театрі Шевченко почав іще перед своїм звільненням із кріпацтва. Познайомившись із технічним персоналом Великого Театру в 1836 році, коли розмальовував його стелі й плафони, напевне потім використав ці знайомства, щоб не раз, може й безплатно, подивитися на театральні вистави. На початку 1837 року він бував на Гастролях славетної балерини Марії Тальйоні уже в товаристві Брюлова й його знайомих. Тепер завжди міг піти до театру, бо крім стипендії припадали йому гроші і з заробітків: мавши вільний час, робив портрети аквареллю, а згодом почав заробляти й як ілюстратор. Опера, балет і драма однаково його захоплювали.

Можна з певністю твердити, що не пропускав ні одної нової п’єси, але російський театр тих часів був убогий на репертуар: живився переробками французьких сентиментальних мелодрам та водевілів або наслідуванням їхньої немудрої техніки такими драматургами, як Кукольнік, Полевой або Розен. Винятками були лише уславлена вже комедія Грибоєдова «Горе от ума» та безсмертний «Ревизор» Гоголя. Навіть «Розбійники» Шіллера виставлялися в переробці, а не в точному перекладі. Зате музикою Шевченко міг захоплюватися досхочу. «Чарівниця-опера» до кінця життя лишилася його улюбленою мистецькою розвагою. Не раз він мав нагоду бувати й на концертах найвизначніших європейських віртуозів – віолончелістів, скрипалів і піаністів.

Зробившись постійним гостем Шмідтів, Фіцтумів і Йоахімів, Шевченко пізнав побут інтеліґентських і міщанських німецьких родин, у житті яких більше було стриманості й життєвої систематичностє, ніж у житті родин російських або українських. Ця зовсім нова для нього товариська сфера була відмінна й від тієї літературно-мистецької богеми, в середовищі якої він одразу був опинився. У Шмідтів, де були молоді панночки, Шевченко організував літературні вечори. У Фіцтумів відбувалися музичні вечори. Фіцтум був інспектором Університету, і Шевченко, буваючи в його домі, придбав, мабуть, не одне цікаве й корисне знайомство.

Познайомив Шевченка Штернберґ і з українським магнатом Григорієм Тарновським, у якого він перед тим гостював у його пишній Качанівці. Був це досить обмежений і мало освічений пан, який одначе вмів грати роль мецената, знавця мистецтва й опікуна митців. У зимовому сезоні він з’являвся в Петербурзі з своїми українськими слив’янками й вишнівками і приймав у себе малярів і письменників, частуючи їх розкішними обідами. Гості підлещувалися до багатого пана, і Шевченкові не подобалося це, як не подобався й «протекційний тон» господаря-маґната. Проте знайомство з ним придалося Шевченкові, бо згодом через нього познайомився він і з кревняками – київськими Тарновськими, що потім одержали в спадщину маєтки качанівського дуки. Штернберґ був закоханий в одну з небог Тарновського, вона відповідала митцеві взаємністю, але заручилася з іншим. Штернберґ тяжко переживав цю свою драму, а співчуття товариша ще більше зв’язало обох молодих ідеалістів.

По кількох роках, з далекого Риму, Штернберґ писав Тарасові, що він для нього більше ніж добрий: «добро можна зробити і з якоїсь сторонньої спонуки, а бути другом людині, ділити з нею горе й радість – для цього треба мати справді добру й чутливу душу». Але головним цементом їх дружби була спільність мистецьких зацікавлень: Штернберґ, перебуваючи на Україні, відчув усю красу нашої батьківщини і з великою експресією вмів на своїх малюнках відтворити всі характеристичні риси нашого пейзажу й колоритного українського побуту. Уже 9 років минуло від часу, як Тарас покинув Україну. Тепер малюнки Штернберґа воскрешали в Тарасовій уяві образ його мальовничої батьківщини. Мешкаючи в одній кімнаті, працювали разом. Штернберґ малював образи із своїх ескізів. Річ ясна, що предметом їх розмов була Україна, звідки прибув Штернберґ, повний свіжих, яскравих для мешканця півночі українських вражень. Коли Сошенко вважав поетичні заняття Шевченка за непотрібні, за марнування дорогого часу, то з романтиком Штернберґом поет міг досхочу ділитися своїми літературними зацікавленнями й читати йому свої поетичні твори.

Під час перебування Штернберґа в Петербурзі в житті їх спільного вчителя сталися дві події: його «недоречне одруження і доречна розлука», як казав Шевченко. Брюлов одружився з сестрою їхнього товариша, німця з Риги Тімма – Емілією Тімм. Це була надзвичайна красуня. 8 січня 1839 р. Шевченко і Штернберґ були в євангелицькій кірсі на шлюбі Брюлова, що відбувся без традиційного весілля. Шевченко був увесь час короткого подружнього життя Брюлових їхнім частим гостем і поділяв захоплення свого вчителя красунею-жінкою. Раптом, менше ніж по двох місяцях, Емілія покинула свого чоловіка й більше вже до нього не вернулася: він завдав їй тяжкої образи. Драму свою Брюлов переживав дуже тяжко – він захворів, і Шевченко на деякий час навіть переселився до вчителя, опікуючись ним, як умів. Тарас був одною з небагатьох осіб, що були втаємничені в цю історію. У житті Шевченка теж не залишилася вона без значення. Причиною драми Брюлових був цар Микола І – відомо, що він залицявся до гарної дружини славного на всю Росію митця. Немає ніяких даних припускати, що перед тим Шевченко міг щось чути про інтимне життя цього деспота-монарха, але без усяких вагань можна ствердити, що тепер він багато довідався про це від свого вчителя.