Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

15.06.1853 р. До С. С. Гулака-Артемовського

15 червня 1853 р. Новопетровсъке укріплення Новопетровское укрепление. Июня 15, 1853 г.

Я так думаю, друже мій милостивий, что только одни бесталанные одинокие сіроми – такие, как я теперь, – в одиночестве, на чужині, способны ощущать то счастие, ту великую радость, какую я почувствовал, получивши твое сердечно-дружеское письмо. Добре ти робиш, брате Семене. Нехай Господь посилає твоє добро на тебе і на жіночку твою, і на діточок твоїх!

В продолжение шести лет моей тяжкой неволи я пробовал писать декому из своих друзей-приятелей – так что ж!.. Тяжко, страшно тяжко, друже мій єдиний!

С июля прошедшего года я до сей поры не получил ни одного письма и думал уже, что я всеми забытый; только на прошлой неделе получается астраханская почта, а с почтою и письмо твое, друже мій добрий. Только какая история из того письма вышла: комендант Маевский умер прошедшею зимою, а новый комендант письмо твое с 10 р. хотел обратить назад. Великого труда мені стоило ублагать його, чтобы он раскрыл конверт. Отаким-то побитом получил я твое искреннее послание. А де вже його не возили: і на Кавказ, і в Оренбург, і знову в Астрахань, та вже із Астрахані насилу прийшло в мої руки.

Что же теперь написать тебе о моей бедной, невольнической жизни? Думаю, лучше всего – ничего не писать, потому что хорошего сказать нечего, а про дурное лучше промолчать. Нехай воно ворогам нашим сниться. Ты пишешь, что не знаешь дела, по которому меня постригли в солдаты! Знай же, что дело не подлое, и еще знай, что мне запрещено писать (окроме писем) и рисовать, – вот где истинное и страшное наказание. Шесть лет уже прошло, как я мучуся без карандаша и красок. Горе! и еще горе! От до чого довели мене стишки, трижды проклятые… Нашел я близ укрепления хорошую глину и алебастр. И теперь, тоски ради, занимаюся скульптурой. Но, Боже, как жалко я занимаюсь этим новым для меня искусством: в казармах, где помещается целая рота солдат; а про модель и говорить нечего. Бедное занятие!

Спасибі тобі, що нагадав ти мені про К.І. Ійохима; хоть я, правду сказать, и не забываю моих добрых приятелей, но не писал ему потому, что боялся его молчания на мое послание, как это сделали другие мои приятели, в том числе и Михайлов, товарищ мой по академии. Кто его знает, где теперь он? Да и не один он такой. Перовский привез с собою в Оренбург некоего Гороновича, тоже моего товарища по академии, и когда его спросили, не знаком ли он со мною, то он просто сказал, что и не видал меня никогда. И такие бывают люди на свете! Ійохиму я пишу небольшую цидулу и прошу тебя передать ему и просить его о том на словах, о чем я его в письме прошу, а прошу я его вот о чем: если он и теперь занимается гальванопластикою, то у него, вероятно, есть форма небольших фигурок, то пускай из [них] вибере одну или две изящнейших та вилле хоть из папье-маше і пришле мне, ради святого искусства. Я мог бы их копировать из глины, и это заменило бы мне, в некотором роде, натурщика або натурщицу. Попроси его, брате Семене! Вылепил я небольшой барельеф, вылил его из гипсу и хотел тебе послать один экземпляр, так не знаю, довезет ли почта такую хрупкую вещь, как гипс, это раз; а другое и то, что совестно и посылать в столицу такую ничтожную штуку, как мой первенец-барельеф. А вот, даст Бог, поучусь, та вылеплю второй – так тот уже стеарином залью та пришлю тобі.

Я слышал, что граф Толстой занимался опытом над гутаперчею, чтобы выливать свои медали, так спроси у Ійохима, не знает ли он, каковы результаты опытов г[рафа] Толстого. Вот бы хорошо было! Я бы и себе выписал гутаперчи та і заходився б выливать свои бедные произведения.

Я уже думал было устроить себе невеличкий гальванопластический аппарат, так что ж! в великом городе Астрахани, окроме кумысу и тарани, ничего достать нельзя, далее немуравленного горшка, который при этом деле необходим, а о медной проволоке и не слыхала Астрахань. Вот город, так город! Настоящий восточный или, лучше сказать, татарский.

Я еще прошу К[арла] И[вановича], не сообщит ли он мне своих простых практических средств в отношении гальванопластики, потому что я, кроме физики Писаревского, ничего не имею, а в ней говорится о сем предмете слишком лаконически.

Эх! то-то було б, дурний Тарасе, не писать було б поганих вірш та не впиваться почасту горілочкою, а учиться було б чому-небудь доброму, полезному, – от би тепер як нахідка. А то посивів, оголомозів, дурню, та і заходився вчиться фізики. Не думаю, чтобы из этого что вышло, потому что я от природы вышел какой-то не[о]конченный: учился живописи и недоучился, пробовал писать – и вышел из меня солдат, да какой солдат! Просто копия с того солдатского патрета, что написал Кузьма Трохимович у покойного Основьяненка. А тим часом старіюсь і постоянно болею, Бог его знает, от чего это? Должно быть, з нудьги та неволі. А конца все-таки не вижу моей грустной перспективе, та без протекции, правда, его и видеть невозможно; а у меня какая протекция? Правда, були деякі люде, так что ж?

Одних уж нет, а те далече,

Как Пушкин некогда сказал.

И мне теперь осталося одно – ходить отут, по степу, – долго еще ходить та мурлыкать:

Доле моя, доле, чом ти не такая,

Як інша чужая!

Кланяюся низенько твоїй Александрі Івановні і щиро цілую твоїх діточок і Варвару, і Александру, – нехай здорові ростуть та щасливі будуть.

Так тепер для тебе Городище – чуже село: стара твоя мати умерла, Царство їй Небесне.

Оставайся здоровий і будь щасливий во всех твоих начинаниях, мій искренний, мій єдиний друже Семене!

Твій щирий Т. Шевченко


Примітки

Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. – № 7. – с. 11 – 14).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. – СПб., 1911. – Т. 2. – С. 372 – 374.

Лист є відповіддю на невідомий лист С. С. Гулака-Артемовського; в листі від 6 жовтня 1853 р. Шевченко ще раз дякує йому за надіслані в попередньому листі гроші й повідомляє свою адресу – на ім’я нового коменданта – І. О. Ускова.

новый комендант… – Усков Іраклій Олександрович (1810 – 1882) – майор, призначений комендантом Новопетровського укріплення після смерті А. П. Маєвського; прибув до укріплення в квітні 1853 р. Доброзичливо ставився до Шевченка, приймав його у своїй родині, дав можливість писати й малювати, полегшував умови служби.

А де вже його не возили… – Поштові поневіряння листа могли бути наслідком того, що його вислано взимку, коли грошова пошта до укріплення не надходила.

Знай же… что мне запрещено писать (окроме писем) и рисовать… – Начальник III відділу О. Ф. Орлов, доповідаючи Миколі І про Кирило-Мефодіївське братство, пропонував покарати Шевченка так:

«Художника Шевченко за сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений, как одаренного крепким телосложением, определить рядовым в Оренбургский отдельный корпус с правом выслуги, поручив начальству иметь строжайшее наблюдение, дабы от него, ни под каким видом, не могло выходить возмутительных и пасквильных сочинений» [Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. – С. 130; на цьому документі цар власноручно приписав: «Под строжайший надзор и с запрещением писать и рисовать»].

Шесть лет уже прошло, как я мучуся без карандаша и красок… – Зазнавши переслідувань у 1850 р., Шевченко був змушений старанно приховувати свої заняття малюванням; окрім того, ці нарікання на заборону й показне каяття в листах до Петербурга, тим більш, до такої відомої людини, як уславлений співак і композитор С. С. Гулак-Артемовський, мали на меті привернути увагу культурної громадськості до долі засланого поета й художника.

И теперь… занимаюся скульптурой. – Якщо вірити спогадам ротного командира Є. М. Косарева, то вже наприкінці 1852 р. комендант А. П. Маєвський хвалив Шевченка за успіхи в скульптурі. Однак більш імовірно, що ці заняття Шевченко розпочав навесні 1853 р.; протягом 1853 – 1854 рр. виконав барельєфи «Тріо», на сюжет сепії «Тріо», «Христос у терновому вінку», «Іоанн Хреститель», жоден з яких не зберігся.

нагадав ти мені про К. І. Ійохима… – Іоахим (Йоахим) Карл Іванович (1805 – 1859) – російський живописець, знайомий Шевченка з часу навчання у К. Брюллова.

Михайлов, товарищ мой по академии… – Г. К. Михайлов.

Перовский – В. О. Перовський.

Горонович Андрій Миколайович (1818 – 90-ті роки XIX ст.) – художник, співучень Шевченка по Академії мистецтв. В Оренбурзькому краї працював із 1851 по 1860 р.

Ійохиму я пишу небольшую цидулу… – Лист не відомий.

Вылепил я небольшой барельеф. – Про який саме витвір Шевченка йдеться – не відомо.

граф Толстой занимался опытом над гутаперчею… – Толстой Федір Петрович (1783 – 1873) – російський скульптор, медальєр, живописець; у 1828 – 1859 рр. віце-президент Академії мистецтв. Знав Шевченка з 1835 р. у зв’язку з навчанням поета в Товаристві заохочування художників, членом комітету якого був Ф. П. Толстой.

я, кроме физики Писаревского, ничего не имею… – Мається на увазі видання: Общепонятная физика, составленная Н. Писаревским с 863 политипажами. – СПб., 1852.

копия с того солдатского патрета, что написал Кузьма Трохимович у покойного Основьяненка. – Йдеться про повість Г. Ф. Квітки-Основ’яненка «Салдацький патрет».

Одних уж нет, а те далече, Как Пушкин некогда сказал. – Перефразовані рядки з роману О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін»:

Одних уж нет, а те далече,

Как Сади некогда сказал…

Доле моя, доле, чом ти не такая… – Рядки з популярної народної пісні «Та йшов козак з Дону, та з Дону додому»; цю співає Петро в п’єсі І. Котляревського «Наталка Полтавка».

Кланяюся низенько твоїй Олександрі Іванівні… – Дружині С. С. Гулака-Артемовського.

стара твоя мати умерла… – Йдеться про В. А. Гулак-Артемовську.

В. Л. Смілянська

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 6, с. 68 – 70 (текст), с. 361 – 362 (примітки).