Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

169. Юродивий

В. Доманицький

Юродивий

Це уривок з якоїсь більшої поеми. Дуже може бути, що це і є початок поеми «Сатрап і Дервіш», яку він задумав ще літом 1857 р. в Новопетровському, і потім з цією думкою не розлучався аж до кінця года, бо з дневнику, під 8/XII, скінчивши «Неофітів», Шевченко записав: «не відаю, коли візьмуся за «Сатрапа і Дервіша», але почуваю, що мене вельми тягне писати»; а через тиждень знов пише: «сьогодня беруся за «Сатрапа і Дервіша»: хочеться мені написати епопеєю; ця форма мені зовсім нова. Не відаю, як з нею справлюся»… В віршові термін «Сатрап» згадується досить часто.

Уривок цей знайшов небіжчик О. Кониський в паперах Л. Жемчужникова. Писано все власною рукою Шевченка на чвертці аркуша, перегорненій удвоє; папір простий сірий, з паралельними просвітами впоперек аркуша. На віршах дати немає (бо не скінчений), але «досить близьку дату дає текст вірша»:

«О зоре ясная моя!

Ведеш мене з тюрми, з неволі

Як раз на смітничок Миколи.

Очевидно, що писано в дорозі з заслання, але ще до прибуття у Петербург («Смітничок Миколи»), тобто між 20/IV 1857 і 7/III 1858. Не буде великою помилкою, як що ми поставимо вірш цей на кінець р. 1857, – тоді саме, коли завожувався Шевченко писати «Сатрапа та Дервіша», якщо цей вірш навіть і не є початок задуманої Шевченком поеми.

Збираючи усе для історії тексту «Кобзаря», подаємо в цілості і вірш «Юродивий», – раз тому, що в російських виданнях «Кобзаря» його ще не було досі, друге – що треба зазначати деякі одміни в тексті, подані О. Кониським в примітках.

Юродивий.

Во дні фельдфебеля – царя

Капрал Гаврилович Безрукий

[Дмитро Гаврилович Бибиков, Київський генерал-губернатор в 1840-х рр.. про які тут іде мова.]

Та унтер пяний долгорукий

[Князь Долгорукий, шеф жандармів того часу. Хоча в тексті, поданому Кониським, написано з малої букви, але слід писати: Долгорукий]

Украйну правили. Добра

Таки чимало натворили,

Чимало люду оголили

Отсі сатрапи ундіра,

А надто стрижений Гаврилич

З своїм єфрейтором малим

Та жвавим, на лихо [Наголос поставлено Шевченком] лихим,

До того люд [Спершу стояло «нас», а потім закреслено і рукою Шевченка в автографі написано «люд».] домуштровали.

Що сам фельдфебель дивовались

І маршировкою і всім,

І «благосклонні пробували

Всегда к єфрейторам своїм.

А ми дивились [Було перекреслене, а над ними написано: «читали», потім це слово закреслене, а відкреслене слово «дивились»; поправки зроблені тим самим чорнилом.] і мовчали

Та мовчки чухали чуби.

Німиї, подлиї раби,

Підніжки царськиї, лакеї

Капрала пяного! не вам,

Не вам, в мережаній ливреї

Доносчики і фарисеї

За правду пресвятую стать

І за свободу. Роспинать,

А не любить ви вчились брата!

О роде суєтний, проклятий,

Коли ти видохнеш? Коли

Ми діждемося Вашингтона

з новим і праведним законом?

А діждемось таки колись!

Не сотні вас, а міліони

Полян, Дулебів і Древлян

Гаврилич гнув во время оно;

А вас, моїх святих Киян,

І ваших чепурних Киянок

Оддав своїм прафосам пянім

У наймички сатрап капрал, –

Вам і байдуже. А між вами

Найшовсь таки якийсь проява,

Якийсь дурний оригінал,

Що в морду затопив капрала

Та ще й у церкві, і пропало

Як на собаці

[Після цього слова йшло три рядки:

Тойді, дурні, і вам було б

На його вийти з рогачами.

А ви злякалися…

Усі три рядки закреслені поетом].

Так то так!

Найшовсь таки один козак

Із міліона свинопасів,

Що царство все оголосив:

Сатрапа в морду затопив.

А ви – юродиві – тим часом,

Поки нездужає капрал, [Спершу було «сатрап», та закреслене і над ним надписано «капрал»]

Ви огласили юродивим

Святого лицаря! а бивий

Фельдфебель ваш – Сарданапал

Послав на [Спершу було: у] каторгу святого;

А до побитого старого

Сатрапа «навсегда» оставсь

Преблагосклонним.

Більш нічого

Не викроїлось, і драму (в виданні Романчука підправлено: не викроїлося)

Глухими, темними рядами

На смітник винесли, а я…

О, зоре ясная моя!

Ведеш мене з тюрми, з неволі,

Як раз на смітничок Миколи

І світиш, і гориш над ним

Огнем невидимим, святим

Животворящим, а із гною

Встають стовпом передо мною

Його [Це слово написане поверх закресленого «твої» ] безбожній діла…

Безбожний царю, творче зла,

Правди гонителю жестокий!

Чого накоїв на землі!

А ти всевидящее око!

Чи ти дивилося з висока,

Як сотнями в кайданах гнали

В Сібір невольників святих,

Як мордовали, роспинали

І вішали. А ти не знало?

І ти дивилося [Спершу було: «не глянуло».] на них

І не осліпло. Око, око!

Не дуже бачиш ти глибоко!

Ти спиш в киоті, а царі… [Спершу було «кати», але закреслено і надписано «царі»]

Та цур їм, тим царям поганим!

Нехай верзуться їм кайдани,

А я полину на Сібір

Аж за Байкал; загляну в гори,

В вертепи темниі і в нори

Без дна глибокії! і вас –

Споборники святої волі –

Із тьми, із смрада і з неволі

Царям і людям на показ

На світ вас виведу надалі

Рядами довгими в кайданах

[Між двома останніми рядками закреслене: І той юродивий в кайданах].

Рік 1858 минув для Шевченка дуже непродуктивно. Правда, він мало не цілий цей год клопотався давнішим своїм поетичним скарбом, поправляв та переписував невільницьку поезію та готував її до друку. Через те, мабуть, нових поезій за цей рік він і написав так мало, – всього п’ять: Доля, Муза, Слава, Сон (На панщині), Я нездужаю нівроку.


Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 315 – 319.