Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

195. Плач Ярославни

В. Доманицький

Плач Ярославни

Із «Слова о полку Ігоревім», – цього додатка в автографі немає. Всього із «Слова о полку Ігоревім» переповів Шевченко три уривки, і то не разом. Під першим уривком стоїть дата: 4 іюня, другий – аж після «Світе тихий» – з датою 6 іюля, і третій – ще пізніш, після Н. Я. Макарову – з датою 14 сентября.

Крім автографа Б., текст якого маємо по всіх «Кобзарях». В примітках до Празького Кобзаря подано ще варіанти з власноручного рукопису Т. Шевченка, який ми зватимем 1 рукопис.

Одміни:

1

275, 5: граді, – в 1 рукописі: славнім.

– 7 – 8:

Як та зозуленька кує,

Словами жалю додає,

– в 1 рукописі:

В гаю зозулею кує.,

Й жалю словами додає…

– 11: та по-над Доном полечу, – в 1 рукописі: по-над Дунаем полечу.

– 12: бобровий, – в 1 рукописі: бобряний.

– 13 – 16, – до цих рядків в 1 рукописі одмінний варіант:

В каламутному тім Дунаї:

Там десь далеко умірае

Мій любий князь на самоті.

Омию кров на білім тілі

На тяжких ранах почорнілих

На князі, ладо сироті;

Омию кров, омию рани, –

І розібьюся о скалу…

15 – 9 зн., – до цих рядків в 1 рукописі варіант:

Вітрило, вітре Господине!

На що ти вієш, мій єдиний,

На що несеш ти на крилі

Ті хановії тяжкиї стріли

На вої милії мої,

На князя, ладо моє миле?

Чи мало ж неба…

– 10 зн.: ханові, – в Б.: ханови.

– 6 зн.: прелютий, горе, горе! – в Б.: прелютий! Горе, горе.

– 5 – 4:

Моє веселіє украв,

В степу на тирсі розібгав,

– в 1 рукописі:

Моє веселіє – надію

В степу між тучею розвіяв.

– 1 зн.: І каже: «Дужий і старий», – в 1 рукописі: А ти Словутицю старий.

276, 3: в землю, – в Б. не ясно, може бути і в земли (= землі).

– 6 – 7:

Дружину тую Святославлю.

О мій Словутицю преславний!

– в 1 рукописі:

Дружину хоробру преславну,

Дружину тую Святославлю.

О, мій Словутицю старий…

– 9: весела слала, – в 1 рукописі: сміючись, слала.

– 10: сльоз, – в Б.: сліз.

– 11: сльозами моря не долить, – в 1 рукописі: Бо море слези не приспить.

276, 16: на землю, – в 1 рукописі: Землі ти

– 17: I людям і землі, моєї, – в 1 рукописі; І людям на землі; моєї ж.

– 18: туги-нудьги не розвело, – в 1 рукописі: Журби-туги не рознесло.

– 19: святий, огненний, – в 1 рукописі: Пресвятий, світлий; в Б. зразу було: пресвітлий, але поправив на огненний.

– 11 зн.: загинув ладо, – й я загину, – в Б.: Ладо… я загину. Так і в Празькому Кобзарі: Ладо, – я загину (без й). В 1 рукописі: нехай сама собі загину.

2

276, 9 і 8, – до вечора, – в Б.: до вечера.

– 7 – 5:

Летять стріли каленії,

Брязчать шаблі о шеломи,

Тріщать списи гартовані, –

увесь цей уривок в «Кобзарях» подано зовсім неправильно, – очевидний доказ маємо в автографі Б. В автографі все стоїть в singularis:

Летить стріла каленая,

Брязчить шабля о шеломи…

Правда, Шевченко мав зразу намір ужити pluralis, і спочатку було в першому рядку: летять стріли але зараз же, перше ніж написати другий рядок, поправлено твердо: летить, а на стріла – поставлено навіть наголос: стріла

Що я не помиляюся, – свідчить і Львівський Кобзар 1867, де і летить, і стріла, і брязчить.

Що ж до третього рядка: тріщать списи, – то за plural. не може тут бути й мови: закінчення «щить» – безперечно. Але постає другий сумнів: чи тріщить? Очевидно, що тріщить списи (як це ясно написано) – nonsens… Та ще й друге: в автографі ніякого і немає: може бути мова тільки за є або за о (буква дуже дрібна, хоч на є більш скидається). Як що навіть це є – то тоді може бути або: 1) трощить – замість трещать (= тріщать), або ж 2) трещить – замість: трощить, – що мало б добрий сенс: шабля трощить списи гартовані. Але, здається, більш правди на боці Львівського Кобзаря 1867 р., де трещить – прочитано як трещать, тим більш, що у Шевченка и і а на письмі часом ніяк не можна розрізнити.

– 3 зн.: середи землі Половецької, – в 1 рукописі: В землі дальній Половецькій.

– 2: земля чорна, – в 1 рукописі: Чорна земля.

– 1: неорана, поритая, – в 1 рукописі: Розорана, засіяна.

277, 1: кістьми земля засіяна, – в 1 рукописі: Костьми була, – политая.

– 2: А кривію политая, – в 1 рукописі: Кровью. Горе на тім полі. В автографі: Б.: костьми.

– 5 – 8, – для цих рядків в 1 рукописі варіант:

Що там шумить, гуде-реве

До зорі рано? Повертає

То Ігорь війско Всеволоду

Любому брату на помоч.

– 11: та коло полудня, – в 1 рукописі: та денъ ополудня.

– 12: поникли Ігореві, – в 1 рукописі: упали Ігоревії.

– 18: й сами, – в Б.: А сами, – поправлено ще у Львівському Кобзарі 1867.

3

277, 10 зн.: сумує, – в 1 рукописі: Незримо.

– 5 – 4:

На княжому дебелім тілі,

Глибокій на ладо рани, –

в Б. зразу було: добрім білім тілі.

В 1 рукописі:

На княжім твердім тому тілі

Засохшу кров, і обітру

Глибокиї запеклі рани…

Цей варіант найближчий до правди, бо у Львівському Кобзарі р. 1867, а за ним і в Празькому (обидва слово в слово узяли текст з автографа Б.) опущено; через недогляд, один рядок після слів «Дебелім тілі», який в автографі Б. читається так:

Засохлу кров його… Отру

Глибокії…

Що ж до рядка «Глибокії на ладо рани», то в автографі Б. під ладо рукою Шевченка підписано згодом (іншим чорнилом) любім, але ладо не закреслено. Допустити, що Шевченко тут зробив вставку, але чому ж під текстом, а не над ? І що мак бути: на любім (ладо – не можна, бо тоді б були в рядку 2 зайвих склади, які псували б ритм. Таким чином остається тільки прийняти любім в заміну замість ладо, що дасть чи не кращий навіть текст.

278, 4 – 5:

…На моє

Єдине ладо й його вої, –

ці слова узято з 1 рукопису, бо ні в Б., ні у Львівському Кобзарі 1867, ні в Празькому Кобзарі слів цих немає: – текст кінчається словами: хановські стріли; але без цієї добавки не знати, на кого вітер несе стріли.


Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 351 – 355.