Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

32. Невольник

В. Доманицький

Сліпий

Вперше видруковано в «Основі», 1861, кн. 4 і 1862, кн. 6 [«Епілог»], але з деякими опущеними місцями, які вперше з’явилися в Празькому «Кобзарі», хоч теж не всі. Варіантів до цієї поеми досі не відомо було ніяких. Автограф єсть в Чернігівському музеї імені В. Тарновського, але не стає в ньому початку – до слів: «I треба б, – каже, – й трохи шкода», усього епілога та в середині – од слів «Недалеко. А на той рік» до кінця II розділу. Автограф цей пізній – з другої половини 1850-тих років, тієї самої останньої редакції, яку взято до «Кобзаря», Дуже цінний автограф знайдено цього року в Департаменті поліції. Хоч він і найраніший, але дуже одмінний [навіть з іншим заголовком: «Сліпий», замість «Невольник»], а крім того в ньому подано усі ті уступи, що по всіх «Кобзарях» означено крапками. Дата поеми – 16/Х 1845.

Хоча до цієї поеми варіантів до цього часу не було, одначе одміни в виданні Романчука єсть, – мало не всі вони помилки, а часом то й явні власноручні д. Романчука поправки.

Але попереду – про «Посвяту». «Посвята» в рукописі Департамента поліції дуже одмінна, через що подаю її тут цілком [Задержуючи інтерпункцію оригінала.]:

Думи мої молодиї,

Поховані діти,

Не літають з того світа

Пустку натопити.

Покинули сиротою

З тобою одною -

Моє серце, моя зоре

Раю мій покою!

Ніхто не зна мого раю

І сама не знаєш

Що вітаєш надо мною

Як зоря над гаєм

І дивлюся я дивлюся

А ти моя зоре

Спускаєся низесенько

Тихо заговориш

Усміхнеся подивися

Дивлюсь, і не бачу…

Прокинуся плаче серце

І очи заплачуть

Спасибі зіронько! Минає

Неясний день мій вже смеркає

Над головою вже трясе

Косою смерть. І поховають

А там і слід мій занесе

Холодний вітер. Все минає

І ти случаем прочитаєш

Вилиту сльозами

Мою думу. І тихими

Тихими речами

Проговориш. Я любила

Я його любила

І він не знав… Зоре моя

На мою могилу

Світи зоре. А я буду

З за світа літати

І про тебе моє серце

На небі співати.

Одміни проти видання Романчука:

445, 14: після день мій – треба (;).

445, 11: після «непевний» треба…

445, 1 зн.: світ перехожає, – в рукописі Департамента поліції: світ перепливає.

446, 1: Долі, доленьки шукає, – в рукописі Департамента поліції: щука долі – не находить.

446, 3: А той рветься, – в рукописі Департамента поліції: инший рветься.

446, 7: а в питого сїромахи, – в рукописі Департамента поліції: а в третього; як у старця.

446, 11: мов дитинка, – в рукописі Департамента поліції: як.

446, 13: І за чвертку закладає, – в рукописі Департамента поліції: І жидові заставляє.

446, 14: сидить собі сіромаха, – в рукописі Департамента поліції: наш сирота.

446, 1.2 зн.: такая то доля тая, – в рукописі Департамента поліції: А така то тая доля.

446, 10 зн. – кого схоче, сама найде, – після схоче треба – . В рукописі Департамента поліції: кого любить – сама найде.

Далі 6 рядків [«Ще на Україні веселі…»] в рукописі Департамента поліції немає.

447, 5: – цього рядка в рукописі Департамента поліції немає.

447, 6: «І треба б», – каже, – її трохи шкода – в рукописі Департамента поліції: «І треба б то, і шкода.

447, 7: А треба буде; два-три года, – в рукописі Департамента поліції: ні, буде треба хоч два года.

417, 8: погуляє, – в рукописі Департамента поліції: поблукає.

447, 16: І вшкварив, – в рукописі Департамента поліції: і вдарив.

447, 16 зн.: старий грає, промовляє, – і в Кожанчикова, і в Празькому Кобзарі, і в Чернігівському автографі – примовляв.

447, 11 зн.: До другої не ходив, не любив – в рукописі Департамента поліції: та другої не любив, не любив.

447, 8 зн.: та троїстії музики, – в рукописі Департамента поліції: та троїсті музики.

447, 7 зн.: од віка до віка, – у всіх трьох джерелах а в обох словах.

447, 5 зн.: ой гоп! – в автографі: ой гоп[,]

447, 1 зн.: А нуте, діти, оттакої, – в рукописі Департамента поліції: А ну, діти! отак, діти

448, 14: ні не така вже – в Чернігівському автографі: ні не та вже, –

448, 15: стара моя сила, – в рукописі Департамента поліції: моя стара сила.

448, 5 зн.: то я не син, – треба (?).

448, 4 зн.: А чужий вам, тату? – так і в Празькому Кобзарі, і в Кожанчикова, але в автографі: Я. В рукописі Департамента поліції: Я не син ваш, тату?

448, 3 зн.: та не чужий! стрівай лишень, – в рукописі Департамента поліції:. та ні, не син; стрівай лишень.

448, 1 зн.: таки твоя, – в рукописі Департамента поліції: ти й зостався.

449, 2 – 3:

Моїй жінці: А що, – кажу, –

Візьмем за дитину,

– в рукописі Департамента поліції:

Таки жінці: а знаєш що?

Возьмим за дитину.

449, 5 – 6: в рукописі Департамента поліції немає.

449, 7 – 8:

Ми та й спарували

З Яриночкою до купи,

– в рукописі Департамента поліції:

От ми й спарували

Вас з Яриною до купи

449, 10:

Ось що робить: ти на літі,

І Ярина зріє,

– в рукописі Департамента поліції:

Ось бачиш що! ти на порі

І Ярина спіє…

449, 11: людей шукать, – в рукописі Департамента поліції: питать.

449, 16: сестра тобі, – в рукописі Департамента поліції: сестра твоя!

449, 18 – 19:

Воно просто: любітеся,

Та й з Богом до шлюбу,

– в рукописі Департамента поліції:

Вона просто, як любитесь,

То й жінкою буде.

449, 20: А поки що, треба буде, – в рукописі Департамента поліції: Та перш ось що: треба буде.

449, 11 зн.: А просто жнуть, – в Кожанчикова і Празькому Кобзарі теж а, але в Чернігівському автографі було зразу: А, а потім виправлено на «I».

449, 5 зн.: так от як, друже, – в рукописі Департамента поліції: брате.

449, 4 зн.: на рік, – в рукописі Департамента поліції: на год.

450, 1: Не думай! Коли хочеш знать, – в рукописі Департамента поліції: А коли хочеш, сину, знать.

450, 5: Я їх чимало попоїв, – в рукописі Департамента поліції: А я їх їв.

450, 7 – 8:

Коли здобудеш, принесеш;

А коли згубиш, поживеш.

– в рукописі Департамента поліції:

Коли заробиш – принесеш,

А не заробиш – поживеш.

В виданні Романчука, в Празькому Кобзарі і в Кожанчикова стоїть так:

А коли згубиш – поживеш

Моє добро! то хоч звичаю…

В автографі в музеї імені Тарновського хтось (не Шевченко) олівцем так поправив:

А коли згубиш – поживеш:

Моє добро! –

і тоді логічний наголос на моє. Чи так воно й повинно бути – я не певен. Принаймні, в рукописі Департамента поліції (:) немає.

450, 9: моє добро! то хоч звичаю, – в рукописі Департамента поліції: та звичаю.

450, 12: Як у бурої, – в рукописі Департамента поліції: як у Братстві.

450, 14: з товариством прочитаєш, – в рукописі Департамента поліції: на синьому прочитаєш.

450, 15, 17: по молодечи, по-чернечи, – в рукописі Департамента поліції: по-молодечій, по-чернечій.

450, 16 зн.: помолившись Богу, в рукописі Департамента поліції: помолимось Богу.

450, 15 зн.: осідлаєм буланого, – в рукописі Департамента поліції: та сивого осідлаєм.

450, 14 зн.: тай гайда, – в рукописі Департамента поліції: І гайда.

450, 12 зн.: чи ти вже, Ярино; – в рукописі Департамента поліції: що ти там, Ярино.

450, 11 зн.: змайструвала нам що небудь, – в рукописі Департамента поліції: Змайструвала? Уже, тату.

450, 9 – 8 – немає в рукописі Департамента поліції.

– 6: не чуть голови! – в автографі в музеї імені Тарновського: не чуть голови. В рукописі Департамента поліції після цього рядка вставлено ще рядок: ниначе немає, ніби нежевий. Потреба в цьому рядку велика, бо без нього немає ‘рифми до голови, тоді як до биться – єсть і береться, і сміється.

451, 2: Ярина питає, – в рукописі Департамента поліції: очима спитала.

– 3: ніби-то її не чує, – в рукописі Департамента поліції: нібито й не бачить.

451, 4: старий промовляє, – в рукописі Департамента поліції: примовляє.

– 6: до вечерні може, – в рукописі Департамента поліції: Може до вечерні.

451, 7 – 9 – в Чернігівському автографі рядки розставлено так, як у Празькому виданні: 7 – 8 посунуто вправо, а 9 – ще більш вправо.

451, 11: чого се ти плачеш? – в Чернігівському автографі теж «се», – що у Шевченка рідко трапляється. В рукописі Департамента поліції: чого бо ти плачеш.

451, 12: Усміхнися, подивися, – в рукописі Департамента поліції: усміхнися бо до мене.

451, 17: утечу, ій Богу, – в рукописі Департамента поліції: Заплачу, ей – Богу.

– 18: та й сховаюсь у бурьяні…, – в рукописі Департамента поліції: та й утечу… ось побачиш.

451, 7 зн.: на чужині, – в рукописі Департамента поліції: сиротами.

– 5 зн.: а то мене й не згадаєш, – в рукописі Департамента поліції: І ти мене не згадаєш.

451, 3 зн.: схаменися! – в рукописі Департамента поліції: перехрестись!

– 1 зн,: хто-ж отце я? – Хто ж я така?

452, 2: що тут діять? – в рукописі Департамента поліції: що тут робить?

– 5: й байдуже, – в рукописі Департамента поліції: й немає.

– 6: Степаночку! – в рукописі Департамента поліції: надо мною.

– 8: що без тебе і таточка, – в рукописі Департамента поліції: Що з тобою і татуся

452, 9: і мене не стане, – в рукописі Департамента поліції: й мене поховають!

– 10: я не кину, – в рукописі Департамента поліції: я не умру.

– 12 – 15:

Недалеко. А на той рік

Я до вас приїду

3 старостами, за тобою

Та за рушниками,

– в рукописі Департамента поліції:

Од вас завтра… а приїду…

На той рік приїду.

Вже не братом, з Запорожжя

А за рушниками…

452, 16 зн.: та се й справді, – в рукописі Департамента поліції: то це

– 12 зн.: не сестра я? – в рукописі Департамента поліції: я не сестра?

– 9: чому, – в рукописі Департамента поліції: чом же.

– 5 – 3:

Пусти и мене! Бачиш,

Який добрий! Та пусти бо!

Ій-Богу, заплачу…,

– в рукописі Департамента поліції:

Пусти мої руки.

Ти не брат, мій, ти не брат мій...

Муко моя, муко!

452, 1 зн.: як тая дитина, – в рукописі Департамента поліції: як мала дитина.

453, 1: і крізь сльози промовляла, – в рукописі Департамента поліції: промовляє.

453, 9; подивиться, – в рукописі Департамента поліції: поцілує.

453, 10: І знов, – в рукописі Департамента поліції: то знов.

453, 11: як смерклося, – врукописі Департамента поліції: як і смеркло.

453, 13: ніби скованих до купи, – в рукописі Департамента поліції: мов скованих, обнявшися.

453, 15: а Ярині, – в рукописі Департамента поліції: а Ярина.

453, 16: не спиться, ридає, – в рукописі Департамента поліції: ридає… ридає

453, 16 зн.: й вона з відрами побігла, – в рукописі Департамента поліції: взяла відра, та й побігла.

453, 12 зн.: Старий виніс, – в рукописі Департамента поліції: Виніс батько.

453, 11 зн.: Дивиться, – в рукописі Департамента поліції: розгляда.

453, 2 зн.: Послужи, – в рукописі Департамента поліції: послужи ж.

454, 1: Вернулися од криниці, – в рукописі Департамента поліції: І Ярина дає зброю.

454, 2: І Степан, – в рукописі Департамента поліції: А Степан.

454, 4: й жупан надіває, – в рукописі Департамента поліції: одягає..

454, 5 – 8 – в рукописі Департамента поліції немає.

454, 10: дручина, – в рукописі Департамента поліції: дрючина.

454, 11: Й самопал семипяденний, – в рукописі Департамента поліції: Й самопал семипядний, але тоді, мабуть, повинно бути не Й, а І.

454, 13: Аж зомліла, – в рукописі Департамента поліції помилка: золіла.

454, 16: Научає: сина, – в рукописі Департамента поліції: Наставляв

454, 14 зн.: Старшин шанувати, – в рукописі Департамента поліції: старших шанувати.

454, 9 зн.: сказав батько, – в рукописі Департамента поліції: сказав старий.

454, 7 зн.: Степан гукнув, – в рукописі Департамента поліції: Степан свиснув.

454, 3 – 2:

Сказав старий. А Ярина,

Мов тая ялина,

– в рукописі Департамента поліції:

Старий сказав, та й заплакав

Мов тая ялина.

Але хоч після заплакав і немає знака, одначе мов тая ялина має належати не до старого, а до дальшого – Ярина.

455, 1: мовчала, – в рукописі Департамента поліції: замовкла.

455, 8: пропадає, – в рукописі Департамента поліції: ховається.

455, 14: Із куряви. Не вирнула, – в рукописі Департамента поліції: не вирнула; похилилась.

455, 15: пропала, і знову, – в рукописі Департамента поліції: заплакала знову.

455, 16: заплакала Яриночка, – в рукописі Департамента поліції: а за нею й старий батько.

455, 17: та й пішла додому, – в рукописі Департамента поліції: та й пішли. ,

455, 5 зн.: згадав – та й нищечком заплакав, – тут д. Романчук вставив нищечком: ні в обох Кобзарях, ні в автографі музею імені Тарновського, ні в рукописі Департамента поліції немає його, – та й потреби в ньому нема, – тілько рядок цей треба посунути вправо, як це зроблено в Чернігівському автографі.

455, після рядка 4-го: Багатий сивий сирота, – в рукописі Департамента поліції додано:

Мов лату на латі

На серце печалі нашили літа.

455, 2 зн.: твоя всюди воля, – в рукописі Департамента поліції; твоя свята воля.

455, і зн.: як хочеш, – в рукописі Департамента поліції: як буде.

456, 2 – 5 – в рукописі Департамента поліції немає.

456, 5: в садок похожати, – і в Чернігівському автографі, і в Празькому Кобзарі та Кожанчикова: походити, – поправив д. Романчук для того, щоб, мовляв, вийшла рифма до з під хати. Очевидно, для цього не було ніякої потреби. Зауважу, що в Чернігівському автографі хтось олівцем над «походити» поставив «поплівся», і це вже зовсім добре рифмувало б з «Богу помолився» (а не з сумежним «з під хати»), – тільки поправку, здається, не рукою Шевченко зроблено.

456, 11: в Чернігівському автографі інтерпункція: опинилось – стала (як і в Празькому Кобзарі та Кожанчикова).

456, 12 зн.: ворухнулось, – в рукописі Департамента поліції: повернулось.

456, 11 зн.: І світ запалило, – в рукописі Департамента поліції: Заступило.

456, 8 зн.: вранці, – в рукописі Департамента поліції:. враньці

456, 4 – 1 зн.: – в рукописі Департамента поліції немає.

457, 4: причащалась, – в автографі музею імені Тарновського: причащалась, так само, як і далі: пристріт.

457, 7: доля тая, – в рукописі Департамента поліції: тая доля.

457, 9: не приснилась, – в рукописі Департамента поліції: не снилася.

457, 11: За зімою, – в рукописі Департамента поліції: Знову весна.

457, 12: знов зазеленіла, – в рукописі Департамента поліції: рястом червоніла;

457, 13: Весна божа. Війшла з хати, – в рукописі Департамента поліції: Знов Ярина вийшла з хати.

457, 15 – 18, замість цих рядків, в рукописі Департамента поліції:

Та не святих вже благати…

Ворожки питати.

457, 14 зн.: інтерпункція в Чернігівському автографі: талан – долю та весілля [так і в Празькому Кобзарі та Кожанчикова], в рукописі Департамента поліції, замість та весіллята три шаги.

457, 12 – 10, має бути інтерпункція:

Он бачиш, кінь осідланий

Під козаком?

457, 11: тупає ногою, – в рукописі Департамента поліції: маха головою.

457, 10 зн.: Під козаком; а он-де йде, – в рукописі Департамента поліції: А он іде, а он де йде.

457, 8 зн.: Аж до колін. Ото гроші, – в рукописі Департамента поліції: Ото гроші, бач віскривий.

457, 6 зн.: козак отой злякать діда, – в рукописі Департамента поліції: та втер йому; отже й утер.

457, 5 зн.: Злякав! – та й сховався, – в автографі музею імені Тарновського: злякав; в рукописі Департамента поліції: Дивися – сховався.

– 3 зн.: А он знову шляхом, – в рукописі Департамента поліції: Знову іде шляхом.

– 2 зн.: Козак іде, ніби старець, – так і в Празькому Кобзарі та у Кожанчикова, а в автографі музею імені Тарновського: їде (написано не: иде, а іде, – навмисно через і). В рукописі Департамента поліції: Заплющившись, з торбинками.

458, 1: Щоб ляхи або татари, – в рукописі Департамента поліції: Щоб татаре або Ляхи.

– 3: І радесенька Ярина, – в рукописі Департамента поліції: І радісінька до дому

– 4: Додому вернулась, – в рукописі Департамента поліції: Ярина верталась.

– 10: І стежечка – доріжечка, – в рукописі Департамента поліції: І стежечки-доріжечки.

– 12: Утоптана, – в рукописі Департамента поліції: Що топтані.

– 13: Поросла, – в рукописі Департамента поліції: Поросли.

– 14: Нема його! У черниці, – в рукописі Департамента поліції: І Ярина у черниці

– 16: Безталанна: коло неї, – в рукописі Департамента поліції: Старий батько коло неї.

– 15 зн.: Старий батько, – в рукописі Департамента поліції: Хоч годочок.

– 13 зн.: Хоч Зеленої Неділі, – в рукописі Департамента поліції: Хоч зелених. Діждалися.

– 12 зн.: Діждались, і хату, – в рукописі Департамента поліції: Уквічали хату.

– 11 зн.: Уквітчали гарнесенько, – в рукописі Департамента поліції: І любистком і клечаньням.

– 10: І в сорочках, – в рукописі Департамента поліції: У сорочках.

– 9: Невеселі, – в рукописі Департамента поліції: У неділю.

– 7: та сумують. – В автографі музею імені Тарновського: та сумують,

– 5: Мов на кобзі, на улиці, – в рукописі Департамента поліції: За ворітьми, – мов на кобзі.

– 4: І ніби співає, – в рукописі Департамента поліції: І тихо співає.

459, 4: Байдаки спускати, – в рукописі Департамента поліції: Чайки поспускати.

459, 7: чайки і байдаки, – в автографі музею імені Тарновського, в рукописі Департамента поліції, в Празькому Кобзарі і у Кожанчикова й.

459, 8: з Дніпрового гирла широкого випливали – в рукописі Департамента поліції було зразу: з широкого, а тоді – з Дніпрового.

– 12: Тендером, – в рукописі Департамента поліції: Тенором.

– 13: пропадали – в автографі в музею імені Тарновського це слово перенесено в окремий рядок.

– 15: рукою махав – в рукописі Департамента поліції в цьому рядку слів цих немає, а ними починається далі рядок (замість і зично): Рукою махає, гукає.

– 17: панове товариство, – в рукописі Департамента поліції панове немає.

459, 11 зн.: без кормил, – зауважу, що Шевченко пише: без кормиг. В рукописі Департамента поліції: без весл і кормиг.

459, – після рядка 5-го («В кайдани кували) – в рукописі Департамента поліції вставлено: В Царградскую башту сажали.

– 4: в тяжкую неволю, – в рукописі Департамента поліції: роботу.

– 3: Межигорський, – в рукописі Департамента поліції: чудотворний.

– 2: чудотворний, – в рукописі Департамента поліції: Межигорський.

460, 7: без сповіді святої умірають, – так скрізь (і в рукописі Департамента поліції), тільки в автографі в Чернігівському музеї хтось олівцем поправив у на в(мірають).

– після рядка 8-го: як собаки здихають, – в рукописі Департамента поліції додано новий рядок: пропадають.

– 10: свою далеку Україну, – в рукописі Департамента поліції: свою матір Україну.

– 13: І нерідну сестру Ярину, – в рукописі Департамента поліції: нерідну – немає, в автографі музею імені Тарновського: нерідную (в Празькому Кобзарі та у Кожанчикова: нерідну).

– 13 зн.: догнали, – в рукописі Департамента поліції: ловили.

– 10 зн.: – в автографі музею імені Тарновського рядок цей посунуто вліво, а рядок 7 (далі) – вправо.

– 9: в кайдани кували, – в рукописі Департамента поліції: забили.

– 7: та й замурували, – в рукописі Департамента поліції: І замурували.

461, 2: кричала, ридала, – в рукописі Департамента поліції: ридала, кричала.

– 3: серце моє, – одначе в автографі музею імені Тарновського, в рукописі Департамента поліції, в Празькому Кобзарі та у Кожанчикова – моє серце.

– 4: Де ж це ти барився? – в рукописі Департамента поліції: де ти забарився?

– 5: Ідіть сюди, – в автографі музею імені Тарновського: сюда; в рукописі Департамента поліції: не Степан наш.

– 6: Ідіть, подивіться, – так в рукописі Департамента поліції, одначе в автографі музею імені Тарновського, в Празькому Кобзарі та у Кожанчикова – подивітесь.

– 7: прийшов старий, – в рукописі Департамента поліції: прийшов батько.

– 8: І свого Степана, – в рукописі Департамента поліції: насилу Степана.

– 9: не пізнає. Таке з його, – в автографі музею імені Тарновського: не пізнає, – таке… В рукописі Департамента поліції: роспізнає: отак його.

– 12: Моя ти дитино, – в рукописі Департамента поліції: добрая дитино.

– 13: де ти в світи погибаєш? – в автографі музею імені Тарновського: погибает (.) (так і в Празькому Кобзарі та у Кожанчикова); в рукописі Департамента поліції: пробувався.

– 15: та ридає, – в рукописі Департамента поліції: обнімає.

– 16: й Степан сліпий плаче, – в рукописі Департамента поліції: І сліпий мій плаче.

– 6 зн.: у кімнаті, – в рукописі Департамента поліції: на перині.

– 4 – 1 зн. – в рукописі Департамента поліції немає.

162, 3: Степан каже, – в рукописі Департамента поліції: подивіться.

– 7: за калікою, Ярино? – в автографі музею імені Тарновського: за калікою… Ярино! В рукописі Департамента поліції: з калікою… ні, Ярино!

– 10: І прожене долю, – в рукописі Департамента поліції: долі (?).

– 14: І знайде, – в рукописі Департамента поліції: ти найдеш.

– 15: в Запорожє, – в автографі музею імені Тарновського: Запорожжя

– 16: там я, – в рукописі Департамента поліції: я там.

– 17 – в рукописі Департамента поліції немає.

– 18: ні, Степане, – в рукописі Департамента поліції: Мене люблять… Ні, Степане.

– 17 зн.: моя ти дитино, – в рукописі Департамента поліції: ти моя дитино!

– 16 зн.: І Господь тебе покине, – в рукописі Департамента поліції: І бог тебе покарає.

– 15: як ти пас, – в рукописі Департамента поліції: як мене.

– 11: А ти будеш братом, – в рукописі Департамента поліції: а ти мені братом.

– 10: І дітьми, – в рукописі Департамента поліції: А дітьми.

– 8: не йди од нас, – в рукописі Департамента поліції: не йди, серце.

– 4: мов маленький, – в рукописі Департамента поліції: мов дитина.

– 2: метелицю, – в рукописі Департамента поліції: навприсідки.

463, 1 – в рукописі Департамента поліції немає.

– 2: під хатою, – в рукописі Департамента поліції: І на призьбі під хатою.

– 4: роскажи ж ти нам, – в рукописі Департамента поліції: роскажи ж тепер.

– 8 – од слів «Оттож мене, вже сліпого» і до «Москалі срібло – злото», а також: «Оттаке-то» (стр. 464 – 5) і до «Тепер, кажуть, в Слободзеї» – вставлено в автографі в музеї імені Тарновського на окремому листку, не рукою Шевченка писаному. А все ж таки од слів «Як москалі срібло-злото» і до «Оттаке-то! тяжко, тату» не вписано зовсім. Одначе воно увійшло в Кобзарь Кожанчикова. Найповніший, одначе, текст в рукописі Департамента поліції.

– 10: з товариством, – в рукописі Департамента поліції: з козаками.

– 12: І мене взяло, – в рукописі Департамента поліції: взяли.

– 14: простали ми, – в рукописі Департамента поліції: поспішали.

– 16: а на, – в рукописі Департамента поліції: І на.

– 17 зн.: Січовики-запорожці, – в рукописі Департамента поліції: товариші-запорожці.

– 13: срібло-злото, – в рукописі Департамента поліції: сребро-злато.

– 11: у Покрови, – так і в рукописі Департамента поліції, а в Празькому Кобзарі та у Кожанчикова: у Покрові.

463, – після рядка 5: з Нечосом ходила, – по всіх «Кобзарях» – два рядки крапок, – а в рукописі Департамента поліції цей уступ читається так:

І Межигорського Спаса

В ночі запалила,

І по Дніпру у золотій

Галѣрі гуляла,

На пожар той поглядала,

Нишком усміхалась.

– 163, 3 зн.: тогді поділили, – в рукописі Департамента поліції: Німоті ділили.

– 2 зн.: І паном на Україні, – в рукописі Департамента поліції: та бахурям і байструкам.

– 1 зн.: люд закріпостили, – в рукописі Департамента поліції: закріпостила. Далі по «Кобзарях» стоїть рядок крапок. В рукописі Департамента поліції тут такий, одначе, текст:

Як Кирило з старшинами

Пудром осипались,

І в Цариці, мов собаки,

Патинки лизали.

464, після рядка 4-го – рядок крапок. В рукописі Департамента поліції стоїть тут цілих 4 рядки:

Ляхи були, усе взяли,

Кров повипивали!

А москалі і світ божий

В путо закували.

464, 8: до Турчина, – в рукописі Департамента поліції: До нехриста.

– 10: в Слободзеї, – в рукописі Департамента поліції: Головатий.

– 12: Головатий, – в рукописі Департамента поліції: підмовляє.

– 13: хлопців підмовляє, – в рукописі Департамента поліції: Черкеса лякає. В рукописі Департамента поліції після рядка 13 знизу на стр. 464 текст кінця поеми зовсім одмінний і значно коротший, а власне ось який:

Згадували Запорожжя,

Козацькую славу,

І співали у двох собі

Про Чалого Саву,

Про Богдана недомудра.

Ледачого сина

І про Гонту мученика,

Й славного Максима.

А Ярина їх слухала,

Та святих благала…

Ублагала: на всеїдній

З Степаном побрались.

466, 7:

І немощну мою душу

За світ посилав. –

в рукописі Департамента поліції: думу, і це цілком правдиво.

– 6 зн.: а дивишся, – в рукописі Департамента поліції а дивіться… Помилка сталася од того, що й дивиться і дивишся – на письмі дуже похожі.


Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 94 – 107.