Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

36. Кавказ

В. Доманицький

Кавказ

Вперше видруковано в Лейпцигу р. 1859 в книжечці «Новые стихотворения Пушкина и Шевченка». Цінний також текст видруковано в «Вечерницях» р. 1863, ч. 13 [На жаль, не довелося мені мати усіх чисел «Вечорниць» за рік 1863, і між іншим і ч. 13, де видруковано «Кавказ». Але здається, що текст Львівського Кобзаря 1867 той самий, що у «Вечерницях»] та у Львівському виданні р. 1867. Редакція цього останнього пізніша за редакцію в Лейпцизькому виданні. Крім того дуже ранню редакцію маємо в примітках до Празького Кобзаря. Знайдено цього року цю поезію в архиві Департамента поліції; текст її найраніший, досить близький до того, що в примітках в Празькому Кобзарі та Лейпцизькому виданні.

Досі датували «Кавказ» 14/XII 1845, але виявилося, – таки з знайденого в Департаменті поліції рукопису, що поему цю викінчено 18/II 1845 У Переяслові і присвячено «Искреннему моему Якову де Бальмену».

Особливості різних редакцій такі:

232, 16 зн.: хмарами повиті – в початковій редакції (в примітках Празького Кобзаря) – хмарою; так і в рукописі Департамента поліції; у Львівському – хмарами.

– 12 – 11 зн.:

довбе ребра,

Серце розбиває;

в Лейпцизькому виданні:

Добрі ребра

И серце розбиває.

Зразу можна було б подумати, що тут помилка, що видавці Лейпцизького видання «довбе» – перевернули на «добрі». Одначе добрі і в рукописі Департамента поліції

– 9 зн.: живучої крови, – в рукописі Департамента поліції: живущої.

– 6 зн.: не вмірає душа наша, – в примітках д. Романчука до Кобзаря р. 1860 записано: Не вмірає наша правда, – і це найкраще; такий варіант трапляється в цій поемі і далі (233, 9): а правда наша пяна спить.

– 4 зн.:

не видере

На дні моря поля, –

зразу можна було б подумати, що це помилка – замість «не виоре», як це скрізь стоїть тепер по «Кобзарях», але в примітках д. Романчука також було зразу: «не видере», та потім поправлено на: не виоре.

– 3: виоре поля – в рукописі Департамента поліції та у Львівському Кобзарі. 1867 стоїть: поле.

– 1: і слова живого – так у Львівському Кобзарі 1867, а в Лейпцизькому: і живого слова. Так і в рукописі Департамента поліції.

233, 3: не нам на прю з тобою стати. – В першій редакції (приміток Празького Кобзаря) – на суд, але в інших виданнях на прю, в Лейпцизькому: на при (!). Вираз цей уживає Шевченко ще раз в «Івані Гусові» (в недавно знайденому кінці):

Чого мене,

Чи на прю позвали?

– 8: знущаються – в рукописі Департамента поліції: згнущаються.

– 10: коли ж, – в рукописі Департамента поліції: коли.

– 11 – 13 – ці три рядки мають чимало плутанини. В Лейпцизькому виданні вони читаються так:

Коли ж одпочити Даси,

Боже, утомленим

І нам даси жити?

Так воно, знати, й було одразу, так і у Львівському виданні 1867 р., але в «Вечерницях» та в рукописних замітках Романчука стоїть:

Ляжеш, Боже, утомлений,

І нам даси жити.

До речи зауважу, що «й ляжеш, Боже, утомлений» стоїть і в рукописі Департамента поліції, і в примітках у Празькому Кобзарі, а через усе це й треба його прийняти.

– 15: І слову живому (так у Львівському виданні 1867), а в давніших редакціях – в Лейпцизькому та в примітках у Празькому Кобзарі стоїть: твойому, а в початковій редакції Департамента поліції: і слову і духу.

233, 16 зн.: поклоняться всі язики (так у Львівському 1867), – так і в Лейпцігському, тілько не: во віки, а на віки… А в примітках в Празькому Кобзарі стоїть так:

Поклоняться всі народи,

Поклоняться всі язики.

В рукописі Департамента поліції: помоляться всі язики.

– 12 зн.: хмарами (у Львівському 1867), – в Лейпцизькому: хмарою; так і в рукописі Департамента поліції.

– 4 зн.: імператорів – в Лейпцизькому – цариків.

– 3 зн.: …втопить, – це слово вперше додано в редакції Львівського видання (р. 1867), а в Лейпцизькому його не було, і це не вадило нічого; тілько тоді згаданих особ стало б «в сльозах вдовиці і дівочих» не втопить, а напоїть…

– 2: в сльозах удових. А дівочих… , – такий варіант вперше у Львівському Кобзарі (1867), а в Лейпцизькому так воно стоїть:

В сльозах вдовиці і дівочих,

Пролитих

– 1 зн.: нишком – так в Лейпцизькому виданні, а в рукописі Департамента поліції і в примітках в Празькому Кобзарі: тайно.

234, 2: а батьківських, – в рукописі Департамента поліції: а батькових.

– 10: і вам лицарі великі, – в Лейпцизькому виданні помилка: дикарі (!).

– 14 – 15:

За нас воля

І правда святая, –

в рукописі Департамента поліції:

За нас слава

І воля святая.

– 16 зн.: ніхто й не візьме за своє, – в Лейпцизькому «й» немає.

– 15 зн.: не поведе тебе в кайданах. – В Лейпцизькому «в кайдани»; так радить і М. Кр-ський, не відаючи, певне, про Лейпцизький варіант. У Львівському Кобзарі р. 1867, пізнішому варіанті, – в кайданах, через що й не слід уже переміняти на кайдани.

– 14 зн.: У нас – на те письменні ми, – цього «у нас» в Лейпцизькому виданні зовсім немає, а після двох рядків крапок, стоїть:

На те нисчаснны мы

Читаем…

(мабуть помилка замість письменни: на це вказує два н та ни, а не не, на початку). В першій редакції (приміток у Празькому Кобзарі) стоїть: А в нас? Але зважаючи на те, що в «Вечерницях» та у Львівському 1867: у нас – мабуть буде краще лишити це останнє.

– 10 зн.: в золоті і голі, – в примітках в Празькому Кобзарі: в золоті есьми. В Лейпцизькому виданні після «золоті» – 1½ рядка крапок, і далі починається з

«Ми не погани,

Ми настоящі христіани

– 10 – 8 зн.: рядки ці з’являються у Львівському виданні 1867.

– 7 – 6:

Ми христіяне: храми, школи,

Усе добро, сам Бог у нас! –

тут, я певен, допущено помилку у Львівському виданні, з якого д. Романчук узяв цей варіант, і виправити її треба, держачись Лейпцизького видання. А в Лейпцизькому виданні стоїть таке:

Ми не погани –

Ми настоящі христіане:

Храми, ікони

Все добре, сам Бог у нас.

Очевидно, що за храмами має стояти ікони: над школами, (як би ж то вони справді були!) Шевченко не став би гірко іронізувати.

234, 3 і 1 зн.: перед чом – обидва рази в Лейпцизькому виданні вставлено: і.

– 2: та так не кинем, – (так у Львівському виданні), але в Лейпцизькому і в примітках в Празькому Кобзарі стоїть: вам, і це, здається, правдивіше буде.

235, 1 – після цього рядка в Лейпцизькому виданні 2 рядки крапок,

235, 2: та й тілько… (так у Львівському 1867), а в Лейпцизькому: І тілько ж, а далі кінця рядка 2 і цілого 3 – в Лейпцизькому немає.

– 4: Ми малим ситі! А за те – в Лейпцизькому: а за то… В примітках в Празькому Кобзарі замість «малим ситі» – до нас в науку.

– 5: як би ви – в Лейпцизькому: коли б ви.

– 6: де-чому навчились – в Лейпцизькому: де чого, і це краще.

236, 10 – 12:

Од молдаванина до финна

На всіх язиках все мовчить –

Бо благоденствує,

а в Лейпцизькому: Од Молдаванина – стоїть у Львівському Кобзарі 1867 та у Лейпцизькому, в Празькому Кобзарі: Молдаванна.

Всі мовчать –

Бо благоденствуєм.

235, 16: жінку взяв до себе, – в Лейпцизькому і навіть у Львівському 1867: за себе. Звідкіля ж «до»?

– 18 – 19:

Ось бачите які у нас

Сидять на небі,

– так у Львівському 1867, – а в Лейпцизькому: ось бач. Далі іде новий розмір, – треба «Ви ще темні» з нового рядка писати.

– 16 зн.: догматами не просвіщенні (так у Львівському 1867), а в Лейпцизькому: святим хрестом. Так і в рукописі Департамента поліції

– 15 зн.: у нас навчіться, – в Лейпцизькому (очевидно, помилка): у нас научитеся

– 14 – 13:

В нас дери,

Дери та дай,

І прямо в рай

Хоть і рідню всю забери!

– так у Львівському 1867, так і в рукописові д. Романчука, – і інший варіант, як от у Празькому (основний):

Дери та дай,

Та потім в рай

Хоч і рідню всю забірай, –

краще одкинути. Такий варіант узято з Лейпцизького видання, де стоїть:

У нас – дери, дери – та дай

Та й прямо в рай

Дочь (!) (очевидно: хоч) і рідню всю забірай!

– 9 – 8 зн.:

І зорі лічим, гречку сієм,

Француза лаєм, продаєм, –

так у Львівському 1867, а в Лейпцизькому інакше:

Французькі (?) лаєм, гречку сієм,

Продаєм,

– про «зорі» немає мови.

– 7 зн.: людей, не негрів, – в Лейпцизькому зовсім правильно (та і у Львівському 1867): людей… не негрів.

– 6: но простих, – в Лейпцизькому: то простих – що немає ніякої рації.

– 4 – 3 зн.:

Щоб крадене перекупать,

Як ті жиди! Ми по закону! –

Якщо після «як ті жиди» поставити (…), то ці 2 рядка будуть – так як в Лейпцизькому виданні і у Львівському 1867. Так воно й повинно бути. А такий варіант, як в Празькому Кобзарі

Щоб крадене перекупать та продавать

Як ті жиди…, –

краще одкинути. Дуже може бути, що дійсно з цим уступом було так, як здогадується д. Романчука, – тобто, що тут з 3 рядків зроблено два:

Щоб крадене перекупать

Та [опущено – кому] продавать

Як ті жиди.

– 2 – 1 зн.:

По закону апостола

Ви любите брата? –

така інтерпункція в Празькому Кобзарі, і здається, вона правдивіша, ніж та, що у Львівському Кобзарі з р. 1867, де після «брата» поставлено (,), а знак (?) аж після дальших двох рядків:

Суєслови, лицеміри,

Господом прокляті?

А в першій редакції (приміток до Празького Кобзаря) не так:

По закону апостола

Возлюбите брата! –

та й то мабуть не «возлюбите», а «возлюбіте», і ці два слова треба поставити в лапки: «возлюбіте брата».

236, 6 – 8, – в Лейпцизькому виданні ці рядки перестановлено так, що за 6-м іде 8-ий, а тоді 7-ий.

– 9: собі ж на те, що не знають, – в «Кобзарях»: що не знають, а в Лейпцизькому стоїть: «чого не знають», – і це найправдивіше, хоча виходить зайвий склад, але у Шевченка це не раз трапляється.

– 13: за нас добрих? – скрізь «добрих» – лишень в рукописові Романчука стояло «грішних», але «добрих» значно краще.

– 15: щоб ми з тебе насміялись? – скрізь так, а в Лейпцизькому зовсім щось сплутано: чи може, щоб за тебе насміялись». В рукописові д. Романчука знов інакше: що би з тебе насмівались… – Це вже мало похоже на Шевченка: щоби, та ще й: насмівалисъ.

– 16 зн.: і мірри дим, – так в Лейпцизькому, так у Львівському 1867, так і в Празькому 1876, – в одних лишень примітках у Празькому Кобзарі: мірри й дим.

– 12 – 11 зн.:

Просять…

Тобі приносять, –

скрізь так. Рада М. Кр-ського узяти: просим, приносим – зовсім безпідставна, – скоріш уже може бути помилка раніш в рядку; щоб ми з тебе насміялись, де, може бути, повинно було стояти так, як в рукопису д. Романчука, – без «ми».

В примітках в Празькому Кобзарі в рядку 11 зн.: тобі ж приносять.

– 9 зн.: та ще хочем, – в рукописі Департамента поліції: та ще й хочем.

– 7 зн.: Сонце правди показати, – так скрізь, крім Лейпцизького видання, де: показать.

– 5: все покажем, – так у Львівському і Празькому, а в Лейпцизькому виданні та в примітках в Празькому Кобзарі: всьому навчим (чи научим?), але Шевченко, очевидно, поправив його на все покажем, бо далі через 6 рядків знову стоїть: всьому навчим.

– 1 зн.: як і плести, – в рукописі Департамента поліції: і як плести.

237, 2 – 3:

Всьому навчим, тілько дайте

Взяти свої гори, –

скрізь так, крім Лейпцизького, де щось опущено: «Всьому навчим, тільки дайте своі гори»… В Празькому Кобзарі перед всьому навчим вставлено ще один рядок, якого ніде більше немає (не взяв його і д. Романчук) «І як під них спини підставляти»… Чи не інтерполяція це?

– 3 – 4:

Ті останні, бо взяли вже

І поле і море! –

так скрізь, крім Лейпцизького, де інакше трохи:

Остатки (останні?) гори – бо все взяли

І поле і море.

– 7: мій Якове любий – В Лейпцизькому виданні: добрий. Так і в рукописі Департамента поліції

– 9, – після «не чорну» не (,), а – , як в Лейпцизькому виданні (у Львівському та Празькому стоїть [:]).

– 11: з московської чаші, – в Лейпцизькому: чорни.

– 15: могили в степу назирай, – так у Львівському та в Празькому Кобзарі, а в примітках в Празькому Кобзарі: наглядай, а в Лейпцизькому: виглядай. На цьому слові і кінчається текст Лейпцизького видання, – дальших 12 рядків немає.

– 14 зн.: сіятиму, – в примітках в Празькому Кобзарі.: сіятимуть.

– 10 зн.: тії думи, – в примітках в Празькому Кобзарі: мої думи.

– 6 – 5 зн.:

І могили, степи, гори, –

І мене згадаєш, –

в примітках в Празькому Кобзарі: степ і море… Очевидно, що море тут ні до чого, бо на Вкраїні його немає, щоб згадувати його разом з степом; а коли це море Чорне, – побіля Кавказу, де Яків де Бальмен жив тоді і де його убито, то через що він мав його згадувати, коли воно нічим не зв’язане з поетом?


Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 120 – 127.