Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

45. Лілея

В. Доманицький

Лілея

Віршам «Лілея» та «Русалка», здається, чи не найбільше пощастило, – стільки є і варіантів, і автографів, і копій. І хоч написані обидва вони були ще до заслання (в Чернігівському музеї єсть дуже чіткий, чистенько для когось переписаний на аркуші почтового паперу автограф з датою 25/VII 1846, – з цією ж датою знайдено вірш і в рукописі Департамента поліції, а «Русалка» датована там 9/VIII 1816), але Шевченко їх завів в число своєї невільницької поезії, – не знати, чи з пам’яті туди їх записавши, чи, певніше, здобувши якимсь чином список першої редакції; а дякуючи цьому ми маємо ще два зайвих автографи: в так званій Малій книжечці і в Більшій [щоб було коротше – на далі зватиму їх: автографи М. і Б.]: Мала списана уся на засланні, а Більша – та, куди переписав Шевченко невільницьку поезію в Нижньому Новгороді, а потім заводив туди і інші свої твори аж до р. 1861. Обидва ці дорогоцінні автографи зберігаються зараз у д. В. П. Науменка, і про них далі буде докладніше говорено.

Відомо з «Дневника», що 4 – 6 березня р. 1858, Шевченко, переписуючи, «трошки лагодив» «Русалку» і «Лілею». Яке було те «лагодіння», буде видно далі.

Отже ми маємо тепер такі джерела для «Лілеї». Вперше видруковано в галицькій газеті «Слово», 1862, № 12, потім в Кобзарі Кожанчикова та у Львівському 1867, але цьому останньому – по іншій редакції. Деякі відміни дає і Празький Кобзар. Крім того маємо: варіанти з рукопису Л. Жемчужникова (ЗНТШ, т. 39), автограф Департамента поліції і автограф в Чернігівському музеї (датовані 25/VII 1846) автограф М. і автограф Б. В Кобзарі Кожанчикова взято вірш з автографа Б., як найпізнішої редакції.

Відміни з у сих цих джерел, такі:

Заголовок в М.: Лілія, а в Б.: Лілея.

166, 14 зн.: за що вони, – в Чернігівському автографі та автографі М.: за що ж. а в Б. – без ж.

– 12 зн.: Царівною називають, – в Жемчужникова, Чернігівському та автографі М. – і царь-квітом, але в Б. і за ним у Кожанчикова: Царівною [у Львівському 1867 цей рядок зовсім опущено чомусь, а стоїть – « – – – – ».

– 10 зн.: з мого цвіту, дивуються, – в рукописі Департамента поліції, в Чернігівському та М.: дивуються, любуються; в автографі Б., Кожанчикова та Львівському – так, як у Романчука.

– 8 зн.: скажи мені, – в рукописі Департамента поліції та Чернігівському: скажи ж.

– 7 зн.: королевий цвіте, – в М. підкреслено.

– 2 зн.:

До білого, пониклого

Личенка лілеї, –

в рукописі Департамента поліції та Чернігівському: на білеє, пониклеє, але і в М. і в Б., та й в інших, так як в Романчука.

По цих словах в Чернігівському автографі вставка, дуже гарна, якої ніде немає і яку варт би взяти до «Кобзаря»:

Сам Господь вітав над ними

І творив святеє

Землі грішній… І лілея, –

а далі: «росою-сльозою». В рукописі Департамента поліції – тільки два рядки, а не три вставлено: землі грішній – немає.

167, 6: а я й не сказала, – в Чернігівському та М.: І не казала: в Б. і в Кожанчикова: сказала, а у Львівському: та я й не сказала…

– 7 – 8:

Як була я людиною,

Як я мордувалась, –

в рукописі Департамента поліції., копіях Жемчужникова, Чернігівській та М.:

Як я тяжко виростала

І як умірала,

але в Б. та у Кожанчикова – так як в Романчука.

– 9: Моя мати – чого вона, – в рукописі Департамента поліції та Чернігівському: моя мати, – я не знаю, а в інших – так як у Романчука.

– 11 – 12:

І на мене, на дитину

Дивилась, дивилась,

– в копії Жемчужникова:

І молилася, на мене

На малу дивилась;

сливе так само в рукописах Департамента поліції та Чернігівському:

І молилась, і на мене

На малу дивилась; –

близько до цього і в М., лишень в другому рядку: малую дивилась, а зразу було:

І молилась, і плакала

На малу дивилась.

В Б. та інших – як в Романчука.

– 15: хто їй лихо заподіяв, – в Жемчужникова і в М.: горе заподіяв, але в Б.: лихо.

– 16 – після «дитина» (. . . . .), а не (:).

– 17 зн.: а вона все вяла, – в рукописі Департамента поліції та М.: а мати, в Б.: а вона все, а далі в рукописах Департамента поліції, Чернігівському та М. два рядки, які опущено в Б. і немає ніде в «Кобзарях»:

Вяла, вяла, засихала,

Умірати стала.

– 16 зн.: та нашого, – в рукописах Департамента поліції та М.: і нашого; в Б.: Та . . . .; в Чернігівському автографі було раніш: і якогось, але поправлено на нашого.

– 15 зн.: кляла, проклинала, – в Чернігівському через – .

– 13 зн.: взяв догодувати, – так в Б., а в рукописах Департамента поліції, Чернігівському та М.: узяв годувати.

– 10 – 9 зн.: цих рядків в рукописах Департамента поліції, Чернігівському і в М. немає, – вони з’явилися в Б. У Львівському: байстручка – це неправильно, бо в Б.: байстря я [так і в Кожанчикова].

– 8: десь далеко, – в Чернігівському: на чужішу.

– 7 – після «мене покинув» в М. два рядки крапок.

– 6 зн.: і прокляли його люде, – так і в Б. і в М., а у Львівському неправильно: а прокляті його люде десь далеко.

– 3 зн.: убили – не вбили, – так по всіх рукописах. У Львівському Кобзарі, де, як знати, поводилися досить вільно з текстом вбити – не убили, хоч це для розміру було б і найкраще.

– 2 зн.: тільки мої довгі коси, – в М.: чорні.

– 1: накрили, – у Львівському Кобзарі неправ.: покрили.

168, 1: острижену ганчіркою, – в рукописах Департамента поліції, Чернігівському та М.: ганчіркою на смітнику.

– 3: жиди навіть нечистиї, – в М.: нечистиві (хоч зразу було: нечистії), в Чернігівському теж було: нечистії, але поправлено на: нечистиві, але в Б. знову таки «нечистії».

– 10: зімою під тином, – у Жемчужникова:

На снігу під тином

Я умерла:

– в рукописах Департамента поліції, Чернігівському та М.:

Я умерла

На снігу під тином,

– а в Б. так, як в Романчука.

– 12, 13 та 7 зн.: в Чернігівському: квітом, замість цвітом.

– 14: аж гай звеселила, – в М.: весь гай звеселила, а в рукописах Департамента поліції, Чернігівському та Жемчужникова: Весь гай освітила,

Далі, по цих словах в рукописі Департамента поліції, в копії Жемчужникова, Чернігівському та М. іде варіант, значно кращий за Б. (а, значить, і за той, що в виданні Романчука):

І між люде, і тіж пани (в Жемчужникова: самі),

Що зімою вбили,

Поприходили весною

Дивом дивувались

168, 16 зн.: А дівчата заквітчались – в рукописах Департамента поліції, М. та Чернігівському: І. У Львівському виданні чомусь: закривались.

168, 15 зн.: І почали звати, – в рукописах Департамента поліції та Чернігівському: Імена назвали, в М.: і мене прозвали.

– 14 зн.: снігоцвітом, – в рукописі Департамента поліції: – снігоквітом.

– 13 зн.: і я процвітати, – в рукописах Департамента поліції та Чернігівському: розцвітати.

– 12: стала в гаї, і в теплиці, – в Чернігівському, в Жемчужникова та рукописі Департамента поліції: стала в гаю і на полі (в М.: в гаю), – «теплиці» з’явилося в Б. У Львівському Кобзарі: і в темниці (sic!).

– 8 зн.: на що, – а у Львівському неправильно: за що.

– 7 зн.: цвітом, – в Чернігівському автографі: квітом, як і в рядку 9 зн., а в автографі Департамента поліції: дивом.

– 6 зн.: я веселила, – в Чернігівському, в рукописі Департамента поліції та М.: звеселяла.

– 4 зн.: милосердний, – в рукописі Департамента поліції: милосердий.

– 1 зн.: А цвіт, – в М. і рукописі Департамента поліції: І цвіт.

160, 3 – 4:

На білеє, пониклеє

Личенько лілеї,

– в рукописі Департамента поліції, Жемчужникова та в М.:

До білого, пониклого

Личенька.

Таким чином, як бачимо, той текст, що по «Кобзарях», взято з автографу Б. Автограф М. – значно поправлено в Н.-Новгороді; цей автограф М. – постав небавом як Шевченко прибув на заслання і почав заводити в книжечки свої поезії. Спочатку він заводив їх дуже чистенько, – очевидно, списуючи з якогось готового вже брульона, і таким чином він переписав туди в першу ж свою «захалявну» книжечку деякі речі, що написав він вже там, – але спочатку на окремому папері, а де які ще на волі. І «Лілея» там (в автографі М.) стоїть аж під № 5 (не лічучи цілих 13 віршів, написаних в Петропавлівській цитаделі, які втислися в середину, як окремий цикл).

Порівнюючи текст «Лілеї» в автографі М., ми бачимо, що він дуже близький до рукопису Департамента поліції та автографа Чернігівського; особливо до останнього. Очевидно, що Шевченко мав текст цей під руками, вписуючи в М. «Лілею» та й інші поезії, як от «Русалка», «Відьма» або хоч ті самих 13 віршів цитадельних… Звідки і як він їх мав, – про це ми зараз не маємо звісток (про дрібніші, як от цитадельні, можна здогадуватися, що писано їх на маргінесах у Біблії, яку Шевченко повіз з собою на заслання і яку, по смерті Шевченка, забрала на пам’ятку, як відомо мені, Марко Вовчок). Але безперечно одно: частину поезій, заведених в невільницьку поезію – тих, що вписав Шевченко на засланні в книжечку, на якій він сам вгорі чорнилом поставив 1847, – написав він ще на волі, і за Уралом лишень переписав. Хоч цікаво одно: першою стоїть «Княжна», яка безперечно, – як побачимо далі, – написана на засланні (навіть тут і в М. чимало уступів закреслених та поправлених), а потім у Шевченка десь узялися його давніші – з р.р. 1846 та першої половини 1847 р. поезії, і він їх і повписував в книжечку.

Варіант Жемчужникова, як порівняти з М., ще раніший.


Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 144 – 149.