78. То так і я тепер пишу
Василь Доманицький
В автографі М. кінчається цим віршом рік 1847. Номера немає ніякого. А як вірш стоїть усього лишень на 3 сторінці 10-го невеличкого зшитка (останнього з р. 1847), то за цим віршом остається ще 13 сторін не записаних. В автографі Б. вірша цього немає.
Проти видання Романчука одмін немає ніяких. Зауважу лишень, що в рядку 14 знизу (стр. 22), замість побачу – в М. було зразу: набачу.
На цьому й кінчається рік 1847. Хоч він і обнімає усього 32 поезії, але з них до заслання, як на мою думку, написано 14, а решта вже на засланні. Знаючи ті умови, в яких Шевченко опинився в Орській кріпості можна дивуватися навіть і такій продуктивності.
Год 1848 був значно продуктивніший: цього року чимало було написано і більших речей, а ще більше дрібних, – всього ж більш 60. Це поясняється тим, що в місяці маї Шевченко вирушив з Орського в експедицію Бутакова, щоб змалювати береги Аральського моря. Очевидно, маючи волю писати і малювати Шевченко найбільш скористувався цією волею за всі 10 літ заслання: менш як за пів року на Аралі він написав коло півсотні поезій. Почнемо перегляд поезій під ряд – в тому порядку. як вони були написані.
Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 224.