87. Ну щоб здавалося слова?

Василь Доманицький

«Ну що б, здавалося, слова…»

В автографі М. стоїть за № 13, зараз за «Титарівною» в тому самому передостанньому зшиточкові (стр. 410 – 112), перекреслене автором олівцем. В автографі Б. – всмак. Як і «Титарівну», залічували досі цей вірш до р. 1850.

Одміни:

61, 14 – 15:

Ну, щоб здавалося? слова!

Слова та голос, більш нічого!

– у д. Романчука досить дивна інтерпункція – (?) після «здавалося»… Цей (?) має стояти аж після «слова» (в автографі просто (.), а в Кожанчикова та Празькому Кобзарі кілька крапок).

«Слова та голос – більш нічого» так в автографі.

– 7 зн.: я вже подумав спать лягать. Цікаво знати, відкіля д. Романчук узяв: подумав, коли і в автографі, і в Кожанчикова та Празькому «Кобзарях» просто: думав.

– 3 зн.: з Островної, – в автографі примітка Шевченка Оренбур. Губ.

– 2 зн. – посунуто вправо.

62, 12, 13 і 15 – посунуто в автографі вправо.

Після рядка 17 – рядок (. . . . .)

8 зн.: і що хороше, дороге, – в автографі: хороше – дороге.

Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 240 – 241.