130. В неволі, в самоті немає
Василь Доманицький
В автографі М. – за № 56; є і в автографі Б., але цим віршом Шевченко там розпочав аж рік 1857, вихопивши вірша з середини автографа М. А взяв його туди мабуть тому, що в ньому одбивається страждання за цілих 10 літ: «от що зробили з мене годи»! Є де які одміни і в копії Жемчужникова. Вперше видруковано в «Основі», 1862, кн. 7.
Одмін чимало:
62, 2: Нема з ким серце поєднать, – в М.: душу (в Жемчужникова думу – помилка?)
– 1: то сам собі отеє шукаю, – в М.: то сам в собі когось шукаєш.
63, 1: когось-то, з ким щоб розмовлять, – в М.: Щоб з ним хоть серцем розмовлять (в Жемчужникова: щоб з ким – може теж помилка?)
– 2: Шукаю Бога, а нахожу, – в М.: шукаєш Бога… а находиш.
– 3: Таке, що цур йому й казать, – в М.: таке, що гріх (зразу було: сором) і розказать.
– 4: От що зробили з мене годи, – в М.: Отак-то нівечать нас годи.
– 7: хмарно, – так в М. і Б., так і скрізь, крім Львівського 1867, де чомусь: марно.
Після рядка 9-го («Щоб доладу було згадать») в М. вставка:
Видумуєш, щоб серце вбого
Хоч тихим словом розважать. –
Не лізе в голову нічого
– 10: А душу треба розважать, – в М.: нема з ким душу поєднать.
– 11: Бо їй, – в М.: А їй.
– 12: тихого, – в М.: доброго.
– 14: неохолонувший ще труп, – в М.: незахолонувший той труп.
Очевидно, що дата – р. 1848, а не 1857, як досі стоїть в «Кобзарях», між іншим і в виданні Ю. Романчука.
Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 263 – 264.