Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

143. Як би тобі довелося

В. Доманицький

«Якби тобі довелося…»

В автографі М. – на початку 3-го зошита з р. 1849, а 17-го спочатку (ясно видно, як 17 написано поверх «3»). Єсть і в Б.

Одміни:

180, і: покритих, – в автографі: накритих, – помилка і в Кожанчикова і в Празькому Кобзарі

– 2: а то верзе біси зна що, – в М.: верзеш.

– 3: та й думає, – в М.: думаєш.

– 10: будуть собі тинятися, – в М. зразу було: будуть жити, гулятимуть.

– 14: – Добре, кажу. А все таки, – в М. : нехай буде так, як буде.

– 15: Невеличку нате, – в М.: А все (зразу було: а ще) одну нате.

– 16: Отсю одну останнюю, – в М.: оцю одну непокритку.

– 17: Слухайте ж, панята! – в М.: а так собі. . . . . .

– 18: на луці, – в М.: на луці (наголос в автографі).

– 10 зн.: та до криниці. – в М.: та знай по воду.

– 9 і 7 зн. в М. посунуто вправо.

– 7: вже у яр пішла. – в М. немає у яр.

– 3 зн.: лукавий, – в М.: поганин.

187, 1: ратувать, – і в М. і в Б.: рятовать.

– 2: Аж там панич, – в М.: аж там їх пан.

– 3 – в М. немає.

– 4: Сердешну дівчину, – в М. сердешну немає. – Од цього рядка і далі – новий розмір в М.

– 5 – 7 – до цих рядків в М. інший варіант:

«Гвалт, ратуйте! Люде добрі»!

Ніхто не ратуе!

Тілько хлопець. Перехристивсь (далі як в Б.).

– 11: поганець, – в М.: поганин.

– 14: подивились, – в М.: поховали.

– 16: заковали, – в М.: закували.

– 18: заквасували, – в М. і в Б.:, захвасували.

187, 10 зн.: трохи одпочити, – в В. зразу було: сіли одпочити.

189, 1: Й смерклося, – в Б.: І смерклося (так і в Кожанчикова і в Празькому Кобзарі).

Схожий текст в М. і Б. – тільки до 22 рядка на стр. 187 (до «На верстовім шляху в полі», а далі в М., до самого краю, зовсім відмінний текст, а власне:

Ішов етап із городу,

Та й став під корчмою

Одпочити в холодочку

Та води напитись,

Як то дадуть! Бо, буває,

Далеко носити,

То й вибачить таки треба!

А тим часом стали

Коло корчми аж три тройки;

Дзвоники бряжчали,

Грала музика троїста,

Люде гомоніли

Та весільної співали,

Бо було весілля –

Молодую везли в хутір

Та так опинились

Коло корчми. Коні бідні.

Бачте, потомились!

Он як хропуть! Що ж це сталось:

Плакать перестала

Молода їх? Вона того

В залізах пізнала,

Того хлопця молодого,

Що заколов пана,

Та нікому й не сказала,

А придане пьяні

Не пізнали! – й не бачили,

Як перелякалась

Молода їх арестанта

І як потім стала

Розмовлять з ним – і отдала

Перстень молодого

Рестантові! Не бачили

Продані нічого!

Це та сама молодая,

Що сей безталанний

Вирвав вилами у пана.

І несе кайдани,

У Сібірь несе за неї!…

Якби хоч любились?

То й не жаль було б сіромі.

А то так случилось,

Просто з запалу, та й годі.

Молодиї сіли,

Та й поїхали додому,

І етап в дорогу

Забрязкотав кайданами,

Помолившись Богу

За молоду, бо молода

Всіх почастувала.

Приїхала. – Заспівали

Та затанцювали

До вечера, а в вечері

Молоду шукали!

Та не найшли, не дознались,

Де вона поділась!

І сльозами умилося

Веселе весілля!

Молодий той у коморі

Сам собі ночує,

А молода за етапом

У Сібірь мандрує.


Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 271 – 273.